Нарахування пені, процесуальне правонаступництво та реквізиція — дайджест ВП ВС

У разі використання формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення» за відсутності застережень про період чи строк, таке нарахування припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано відповідно до ч.6 ст.232 ГК.

Такий висновок зробила Велика палата Верховного Суду у справі №911/952/22, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі загальні збори ПАТ «Центренерго» прийняли рішення про надання згоди на вчинення значних правочинів, щодо якого заперечили позивачі  (їх уповноважені особи).

Оскільки ПАТ «Центренерго» не викупило належних позивачам акцій, вони подали позов про визнання укладеними договорів викупу акцій, за результатом розгляду якого судовими рішеннями були визнані укладеними у відповідних редакціях договори купівлі-продажу цінних паперів з умовами щодо відповідальності сторін у випадку їх невиконання/ неналежного виконання. Зокрема, у разі прострочення виконання умов п.3.3 договорів, відповідач мав сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості цінних паперів, зазначеної у п.3.2 цього договору, за кожний день прострочення.

Відповідач своєчасно не оплатив договірну вартість належних позивачам  акцій, у зв’язку із чим останні звернулися до суду з позовом про стягнення сум, які підлягають сплаті за акції, а також стягнення штрафу та пені, 3% річних, інфляційних втрат до дня повного виконання рішення суду.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково та визнав обґрунтованими й правомірними вимоги в частині стягнення вартості акцій, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат. Водночас суд визнав помилковим і таким, що не відповідає вимогам ч.6 ст.232 ГК, розрахунок заявленої пені, оскільки вона розрахована за період більше ніж 6 місяців, а умовами договорів не передбачено її нарахування протягом тривалішого строку.

Із цим погодилася ВП ВС, зазначивши, що за загальним правилом, визначеним ч.6 ст.232 ГК, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. І хоча договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, однак з урахуванням положень стст.251, 252 ЦК він має бути визначений.

З огляду на викладене, ВП ВС виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного ч.6 ст.232 ГК, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

Крім цієї справи, до дайджесту практики ВП ВС за листопад 2024 року включені й деякі інші правові висновки. Зокрема, щодо:

можливості апеляційного оскарження окремо від рішення суду ухвали про відмову в задоволенні клопотання про поновлення провадження у справі (справа №806/5175/14);

процесуального правонаступництва первісного кредитора, який відступив право вимоги за недійсним (нікчемним) договором і яке згодом було відчужено іншій особі (справа №21/5005/2686/2012);

правових підстав та суб’єктів, уповноважених приймати рішення про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану (справа №712/3525/23).

Закон і Бізнес