Як колишньому подружжю поділити спільне майно, борги чи іпотеку — огляд ВС

Поділ між подружжям у рівних частках обов’язків за кредитним та іпотечним договорами, укладеними одним із них в інтересах сім’ї, за відсутності згоди кредитора на заміну боржника є неправомірним.

На це звернув увагу Касаційний цивільний суд, скасовуючи попередні судові рішення у справі №645/989/22 у частині, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі жінка звернулася з позовом до колишнього чоловіка та АТ «Ощадбанк» про визнання права власності на квартиру та прав і обов’язків позичальника за кредитним договором та іпотекодавця за іпотечним договором у порядку поділу спільного майна.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, позов задовольнив частково. Суди визнали за кожним із колишнього подружжя право власності на 1/2 квартири, а також по 1/2 зобов’язання за кредитним та іпотечним договорами.

КЦС погодився із тим, що, встановивши, що квартира набута під час шлюбу за кредитні кошти, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що це майно відповідно до ст.60 СК є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу навпіл. Доводи банку про те, що такий поділ порушує його права як іпотекодержателя, є безпідставними, оскільки за ст.23 закону «Про іпотеку» особа, до якої переходить право власності на предмет іпотеки (чи його частку), набуває статусу іпотекодавця в тому ж обсязі й на тих самих умовах. Отже, майнові права банку жодним чином не обмежуються.

Натомість, задовольняючи позов у частині поділу кредитних та іпотечних зобов'язань подружжя в рівних частках, суди попередніх інстанцій фактично здійснили заміну боржника в зобов'язанні без згоди кредитора. Оскільки банк згоди на переведення боргу не надавав, правових підстав для такого поділу обов’язків немає.

Крім цієї справи, до другої частини огляду практики ВС щодо цивільно-правових аспектів поділу спільної сумісної власності подружжя та захисту майнових прав увійшли й низка інших висновків КЦС.

Зокрема, вони стосуються шлюбного договору як інструменту визначення правового режиму майна та можливості спростування презумпції спільності майна через автономію волі сторін. В огляді проаналізовано підходи ВС до оспорювання шлюбних умов через надзвичайно невигідне матеріальне становище, правових наслідків відчуження активів до укладення угоди, а також застосування позовів про визначення ідеальних часток.

Окремий розділ присвячено, зокрема договорам про поділ спільного майна та межам визнання їх недійсними під впливом помилки або через невиконання обов’язку з передачі речей. Висвітлено правові позиції щодо умов, за яких особисте майно (в тому числі, подароване чи набуте до шлюбу) може бути визнано спільною сумісною власністю в порядку ст.62 СК.

Значну увагу приділено кредитним договорам та солідарному характеру обов’язків за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї, а також праву на регресне стягнення компенсації за рахунок особистих коштів одного з колишнього подружжя.

Також містяться позиції щодо обов’язкової участі банку-кредитора у спорах, юрисдикції спорів про заснування юридичних осіб подружжям, реалізації нерухомості з торгів за особистими боргами без виділу частки, а також правил застосування позовної давності.

Закон і Бізнес