Обмежена свобода

Законний розмір пені за порушення грошового зобов’язання

Свобода у визначенні обсягу договірної відповідальності не безмежна, оскільки законодавець встановлює межі саморегулювання, гарантуючи охорону інтересів окремих учасників цивільного обороту (зокрема, споживачів).

І. Історичний ракурс

Досить довго у відносинах за участю фізичних осіб намагалися застосувати положення закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», які обмежені сферою в застосуванні щодо юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до ст.1 закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 платники сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно зі ст.3 розмір пені, передбачений ст.1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто на рівні норми закону було передбачено обмеження максимального розміру подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У рішенні Конституційного Суду від 11.07.2013 №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Д.О. щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» вказано, що: обмеження пені у грошових зобов’язаннях подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб’єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності (підприємці); рекомендувати Верховній Раді законодавчо врегулювати питання щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання позичальниками — фізичними особами грошових зобов’язань у відносинах споживчого кредитування.

КЦС у постанові від 18.02.2025 у справі № 461/2410/23 вказав, що «посилання Особа 1 на норми закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» як на підставу для стягнення пені, є помилковими.

Згідно з преамбулою закону предметом регулювання даного закону є договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. Суб’єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності.

Відповідно до рішення КС №7-рп/2013 визначення в законі певного переліку суб’єктів правовідносин, на які поширюється його дія, зумовило виняток із загального правила про поширення дії закону на всіх учасників відповідних правовідносин. Таким чином, перелік суб’єктів правовідносин, встановлений законом, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. В аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули цього закону, з наступними змінами, у взаємозв’язку з положеннями стст.1, 3 закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов’язаннях подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб’єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності (підприємці).

Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що Особа 1 укладав депозитні договори від 19.09.2008 та від 21.09.2009 як фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності, то до правовідносин, що виникли між сторонами у спорі, не підлягає застосуванню закон «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань». Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 16.04.2021 у справі №461/709/19, які правильно врахував суд апеляційної інстанції».

ІІ. Дія в часі правила про законний розмір пені

Законом «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» від 9.01.2025 №4196-IX ч.3 ст.549 ЦК доповнено абзацом другим такого змісту:

«боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені».

З якого моменту набрали чинності ці правила? У ст.17 закону №4196-IX передбачено, що цей закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності.

З урахуванням того, що закон №4196-IX опублікований 27.02.2025, то він набрав чинності 28.02.2025 і введений в дію 28.08.2025. (Очевидно, що правила набрання чинності законом (з дня офіційного оприлюднення закону та з певної дати, встановленої в законі), необхідно розмежовувати. Звісно, їх поєднання можливе, але вони не повинні виключатися одне одним, оскільки це суперечить принципам формальної логіки. Див.: Крат В. І. Коментар статті 5 Дія актів цивільного законодавства в часі // Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 1: Загальні положення. Особи / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. – Харків : ЕКУС, 2020. – С. 54 – 55. — Прим. авт.).

Наприклад КГС у постанові від 23.10.2025 у справі №910/16298/24 зазначив, що враховує і те, що ГК 28.08.2025 втратив чинність і ч.3 ст.549 ЦК доповнено абзацом другим згідно із законом №4196-IX такого змісту: «боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені».

Тому правила про законний розмір пені застосовуються з 28.08.2025.

ІІІ. Законна пеня з 28 серпня 2025 року

Внаслідок змін, внесених законом №4196-IX, структура ст.549 ЦК змінилася, оскільки парламентом уперше на рівні ЦК передбачено розмір законної пені за порушення будь-якого грошового зобов’язання будь-яким боржником щодо будь-якого кредитора (Крат В.І. Коментар статті 549 Поняття неустойки // Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 5: Зобов’язальне право / І. В. Спасибо-Фатєєва, Ю. В. Мица, В. І. Крат та ін. ; за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. – Харків : ЕКУС, 2026. – С. 332 – 334).

Потрібно підкреслити, що з позицій юридичної техніки законодавче «вкраплення» в ст.549 ЦК, присвячену поняттю неустойки, розміру законної пені очевидно невиправдане, оскільки не відповідає як структурі ст.549 ЦК, так і власне суперечить формальній логіці. З урахуванням присвячення правилам визначення розміру неустойки ст.551 ЦК, то логічним виглядало внесення змін саме до ст.551 ЦК.

У разі невиконання, зокрема, і прострочення виконання боржник зобов’язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня

Правила визначення розміру неустойки, який встановлений законом, містяться в ст.551 ЦК. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (абзаци 2 і 3 ч.2 ст.551 ЦК).

Законодавець в абз.2 ч.3 ст.549 ЦК передбачив, що договором може бути визначено менший розмір пені.

Аналіз абз.2 ч.3 ст.549 ЦК, з урахуванням правил ст.551 ЦК, свідчить, що вона не містить прямої вказівки про неможливість сторін відступати від її положення і якщо зі змісту цієї норми не слідує обов’язковість її положень.

Як наслідок абз.2 ч.3 ст.549 ЦК, як і «левова» частина норм кн.5 ЦК «Зобов’язальне право», є диспозитивною. Тому за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть встановити, зокрема, що: законна пеня передбачається для не грошового зобов’язання; збільшити розмір законної пені.

Слід підкреслити, що свобода у визначенні обсягу договірної відповідальності не безмежна, оскільки законодавець встановлює межі саморегулювання, гарантуючи охорону інтересів окремих учасників цивільного обороту (зокрема, споживачів) за допомогою встановлення імперативної заборони (ex ante). Тому правочин, яким скасовується або обмежується відповідальність за умисне невиконання або неналежне виконання зобов’язання, є нікчемним.

КЦС у постанові від 30.09.2020 у справі №559/1605/18 вказав, що правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов’язання, є нікчемним (ч.3 ст.614 ЦК). Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст.217 ЦК).

За загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто, сторони при укладанні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно. Проте свобода у визначенні обсягу договірної відповідальності не безмежна, оскільки законодавець встановлює межі саморегулювання, гарантуючи охорону інтересів окремих учасників цивільного обороту (зокрема, споживачів) за допомогою встановлення імперативної заборони (ex ante).

Тому правочин, яким скасовується або обмежується відповідальність за умисне невиконання або неналежне виконання зобов’язання, є нікчемним. З урахуванням правил, закріплених у ст.217 ЦК, нікчемною буде лише та частина договору (його пункти), в якій передбачено про скасування або обмеження відповідальності.

При цьому, це не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо буде встановлено, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов про скасування або обмеження відповідальності за умисне порушення зобов’язання.

У справі, що переглядається, з урахуванням меж касаційного перегляду, встановлені судами обставини, дозволяють зробити висновок, що: в договорі про надання туристичних послуг (на туристичне обслуговування) №GR20068043 від 7.06.2018 відбулося обмеження договірної відповідальності (зменшення розміру пені із 3% до 0,01%, встановлення граничного розміру пені — 2000 грн.) без врахування імперативної заборони передбаченої ч.3 ст.614 ЦК; умови договору щодо зменшення розміру пені із 3% до 0,01% та встановлення граничного розміру пені — 2000 грн. слід кваліфікувати як нікчемні; до правовідносин сторін слід застосовувати розмір пені передбачений у ч.5 ст.10 закону «Про захист прав споживачів».

P.S. Публікується із редакторськими правками «ЗіБ», що не впливають на зміст статті.

Supreme Observer