Конфіскована земля в Криму, а також 4 справи проти України — огляд ЄСПЛ

Скасування російськими «судами» прав власності українців на земельні ділянки в м.Севастополі після окупації Криму не було здійснено «відповідно до закону» в розумінні ст.1 Першого протоколу до конвенції.

На цьому наголосив Європейський суд з прав людини у рішенні від 19.07.2026 у справі «Bazhenov and Others v. Russia and Ukraine» (№20092/18 та 11 інших), інформує «Закон і Бізнес».

Згідно з обставинами цієї справи, протягом 2009—2010 років органи місцевої влади передали заявникам земельні ділянки у приватну власність, а українські адміністративні суди підтвердили законність таких рішень. Однак, у 2015–2017 роках російські «суди» скасували права власності частини заявників, визнали передачу землі незаконною та повернули ділянки в державну власність без компенсації.

У своєму рішенні ЄСПЛ наголосив, що застосування в Криму російського законодавства в цілому не відповідало конвенції, витлумаченій у світлі міжнародного гуманітарного права. Суд також зазначив, що спірні рішення не могли бути виправдані нормами міжнародного гуманітарного права з огляду на заборону конфіскації, передбачену ст.46 Положення про закони і звичаї сухопутної війни, що є додатком до IV Гаазької конвенції 1907 року.

Тож ЄСПЛ констатував порушення ст.1 Першого протоколу до конвенції щодо 4 заявників.

Крім того, ЄСПЛ нагадав свій висновок у справі «Ukraine v. Russia (re Crimea) [GC]», що суди, які функціонують у Криму всупереч конвенції, витлумаченій у світлі міжнародного гуманітарного права, не можуть вважатися «судом, встановленим законом». Відповідно Суд установив порушення §1 ст.6 конвенції.

Водночас, скарги проти України були вилучені з реєстру справ, оскільки відповідні заявники повідомили, що більше не бажають їх підтримувати.

Крім цієї справи, в огляд практики ЄСПЛ, підготовлений Верховним Судом за рішеннями, ухваленими в липні 2026 року, включені й низка інших.

Також у цей період були ухвалені 4 рішення, в яких встановлені порушення конвенції з боку України. Зокрема, у справі «Zayets v. Ukraine» (№ 37590/18)» було порушено ст.2 конвенції (право на життя) з огляду на невжиття державою превентивних заходів для захисту життя сина заявників та непроведення ефективного розслідування обставин його смерті.

У справі «Andronova and Others v. Ukraine (№4871/24)» встановлено порушення ст.3 конвенції (заборона катування) через неналежні умови тримання заявників під вартою та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

На порушення цієї ж статті в поєднанні зі ст.9 конвенції вказано у справі «Barsuk and GYL v. Ukraine (№31582/20)» у зв’язку із непроведенням національними органами влади ефективного розслідування нападу на заявників, який, як стверджувалося, був мотивований упередженим ставленням до них як до Свідків Єгови.

А у справі «Khoptyar and Others v. Ukraine (№16468/20)» констатовано порушення ст.8 конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя), оскільки національні органи влади не забезпечили ефективне розслідування скарг заявників на жорстоке поводження з ними з боку партнера першої заявниці.

Закон і Бізнес