ВС визнав асфальтобетонне замощення приміщенням для цілей оренди

Поняття «приміщення» слід сприймати не тільки як окрему (одну) частину внутрішнього об’єму будівлі, але й як усі об’єкти оренди, визначені у ч.1 ст.3 закону «Про оренду державного та комунального майна».

З такою думкою колегії суддів Касаційного господарського суду погодилася й судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС, розглядаючи справу №921/144/24, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі відділення ФДМУ звернулося з позовом про виселення товариства з орендованого державного нерухомого майна — частини площадки із залізобетонним покриттям, що перебуває на балансі третьої особи.

Господарський суд у позові відмовив повністю, зазначивши, що частина площадки із залізобетонним покриттям не є «приміщенням» в силу закону. Отже, визначена орендодавцем і балансоутримувачем підстава для відмови у продовженні договору оренди (використання приміщення для власних потреб) не є застосовною до спірного договору оренди.

Апеяційний госпсуд позов задовольнив, вказавши, що ч.1 ст.19 закону визначає більш ширше коло підстав для прийняття орендодавцем рішення про припинення договірних відносин.

Передаючи справу на розгляд судової палати КГС, колегія зауважила, що, на її думку, така підстава для відмови у продовження договору оренди, визначена у ч.1 ст.19 закону «Про оренду державного та комунального майна», як «орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача…» має тлумачитися та застосовуватися у більш ширшому значенні, а саме, до всіх об’єктів оренди, визначених у ст.3 закону.

Як зазначила палата КГС, терміни, що вживаються в тексті нормативно-правового акта поділяються на загальновживані, спеціальні юридичні і спеціальні неюридичні терміни. У зазначених актах поняття «приміщення» наведено як вузькоспеціальне поняття з метою використання у сферах правового регулювання, в яких вони є професійно необхідними (з обов’язковим їх визначенням) — проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб’єктами оціночної діяльності; для практичного застосування необхідних заходів щодо забезпечення пожежної безпеки приміщень, будівель і установок.

Утім, за визначенням тлумачного словника української мови, приміщення — це будівля, квартира чи окрема кімната, в якій поміщається хто-, що-небудь, яка використовується для чогось. Тобто таке визначення є загальновживаним терміном.

Враховуючи правову природу спірних правовідносин, палата дійшла думки, що поняття «приміщення», про яке йдеться в абз.2 ч.1 ст.19 цього закону, слід сприймати та тлумачити не тільки як окрему (одну) частину внутрішнього об’єму будівлі, обмеженою будівельними елементами, з можливістю входу і виходу (вузькоспеціальне значення), але й для інших об’єктів оренди, визначених у ч.1 ст.3 закону.

Тобто, СП КГС вважає, що «приміщення», про яке йдеться в абз.2 ч.1 ст.19 закону, має сприйматися як об’єкт оренди, визначений у ч.1 ст.3 закону — нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини), інше окреме індивідуально визначене майно, та який, відповідно до зазначеної норми права, є об’єктом оренди за договором оренди державного чи комунального майна, укладеного між сторонами у відповідних правовідносинах.

Тому палата вирішила відступити від висновку, викладеного у постанові ВС від 12.04.2023 у справі №917/565/22 щодо того, що асфальтобетонне замощення не є приміщенням у силу положень закону, а тому не підпадає під дію абз.2 ч.1 ст.19 закону «Про оренду державного та комунального майна».

Крім того, палата зауважила, що у скаржника не було підстав очікувати застосування та тлумачення судами абз.2 ч.1 ст.19 закону «Про оренду державного та комунального майна», наведеного в єдиній постанові ВС у справі № 917/565/22, як такої, що створила певну сталу та послідовну прецедентну практику. Бо можливість іншого тлумачення за відсутності численної судової практики саме по собі не може вважатися несподіваним для відповідача за наявності відповідного правового обґрунтування.

Отже, тим самим палата фактично застерегла, що й це тлумачення не може сприйматися як «стала практика», бо не виключено, що її позиція також зазнає ревізії/

Закон і Бізнес