Про виселення в ракурсі практики касаційного суду розповів суддя ВС

При вирішенні питання, яка норма підлягає застосуванню (ЦК України чи ЖК УРСР), слід застосовувати ч.2 ст.4 ЦК, що закріплює пріоритет норм цього кодексу над нормами інших законів.

На це звернув увагу суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат під час лекції для студентів факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» в межах спецкурсу «Житлове право: практичний курс» на тему «Виселення в ракурсі практики касаційного суду», інформує «Закон і Бізнес».

Він звернув увагу передусім на конституційні засади виселення, які містяться в ст.47 Конституції, що гарантує кожному право на житло. Акцентував, що в ЦК термін «виселення» використаний тільки 4 рази: у ст.311 «Право на недоторканність житла», ст.597⁹ «Особливості звернення стягнення на житлові приміщення», ст.725 ЦК «Обов'язок обдаровуваного на користь третьої особи», яка визначає, що договором дарування може бути встановлений обов’язок обдаровуваного не пред’являти вимог до третьої особи про виселення, і в ст.826 ЦК «Правові наслідки розірвання договору найму житла».

В.Крат навів постанову Великої палати ВС від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, в якій зроблено висновок, що норма ЦК превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

У постанові від 19.02.2024 у справі №753/95/21 об’єднана палата КЦС вирішувала питання щодо розмежування правового регулювання відносин, пов’язаних зі встановленням порядку користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду (ч.4 ст.816 ЦК) та його поділу з укладенням окремих договорів найму житлового приміщення (стст.47, 61, 63, 104 ЖК). ОП КЦС зробила висновок, що з урахуванням правила про пріоритетність норм ЦК над нормами інших законів застосуванню підлягає ч.4 ст.816 ЦК.

Також обговорили проблематику щодо виселення колишніх членів сім’ї. Разом із цим В.Крат відзначив, що в окремій думці у справі №359/2087/19 він зазначав, що, приймаючи ЦК, законодавець у ст.9 не визначив особливостей застосування положень ЦК щодо ЖК УРСР. Тому для вирішення того, яка норма підлягає застосуванню (ЦК України чи ЖК УРСР), слід застосовувати ч.2 ст.4 ЦК, що закріплює пріоритет норм цього кодексу над нормами інших законів. У стст.401—406 ЦК відбулося закріплення кардинально іншого правового регулювання порівняно з положеннями стст.156, 157 ЖК УРСР. Це свідчить про те, що з набранням чинності ЦК, тобто з 1.01.2004, положення стст.156, 157 ЖК УРСР не повинні застосовуватися, оскільки суперечать стст.401—406 ЦК.

Суддя звернув увагу й на рішення ЄСПЛ від 27.03.2025 у справі «Bilyavska v. Ukraine» (заява №84568/17). Суд зробив висновок, що, беручи до уваги той факт, що первісна вимога заявника про виселення була подана відповідно до положень як Житлового, так і Цивільного кодексів, але була відхилена без будь-яких пояснень, чому не було застосовано ЦК України, а також враховуючи, що друга спроба заявника домогтися виселення не призвела до ухвалення рішення протягом більш ніж 4 років, не можна стверджувати, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, як це стверджує Уряд.

Розповідаючи про виселення як спосіб захисту, В.Крат зазначив, що в доктрині приватного права висловлювалося кілька підходів, зокрема:

виселення як віндикаційний позов;

виселення як негаторний позов;

виселення як відновлення становища, яке існувало до порушення.

З позицій речових і зобов’язальних способів захисту виселення може втілюватися в речовому позові (наприклад, позов про припинення особистого сервітуту) чи зобов’язальному (позов про виселення внаслідок розірвання договору найму житла).

Лектор звернув увагу на постанову ВП ВС від 4.08.2018 у справі №653/1096/16-ц, в якій зроблено висновок, що допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема й шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред’явлений упродовж усього часу тривання відповідного правопорушення.

Також суддя навів постанову КЦС від 28.10.2022 у справі №529/201/20, де Суд зазначив, що за своєю юридичною суттю договір найму (найму житла) є імперативно оплатним. Тому в разі, якщо вчинений між сторонами договір, який передбачає користування житлом, є безоплатним, то такий договір має кваліфікуватися як договір позички (гл.60 ЦК), а не найму (гл.58 ЦК) чи найму житла (гл.59 ЦК) з відповідними правовими наслідками. Договір може бути розірваний на підставі рішення суду в разі, якщо він не розірваний за згодою (домовленістю) сторін або внаслідок односторонньої відмови від договору.

Постановою від 17.06.2020 у справі № 362/48/18 КЦС частково задовольнив касаційну скаргу позивача та ухвалив рішення про його вселення до спірної кімнати в гуртожитку, оскільки позивача було виселено зі спірного приміщення в позасудовому порядку (винесено його речі з кімнати та змінено замки на вхідних дверях).

Із презентацією В.Крата можна ознайомитися за посиланням.

Закон і Бізнес