Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з’ясувати та зазначити в рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача та з якого саме моменту це сталося.
Про це нагадав Касаційний цивільний суд (справа №483/2161/19).
Особа звернулася з позовом про визнання квартири спільно набутим майном подружжя, визнання її такою, що прийняла спадщину, та визнання права власності на квартиру. Адже вона проживала там разом з вітчимом та матір’ю, яка померла, коли дівчині було 11 років.
Суд апеляційної інстанції погодився з тим, що малолітня особа є такою, що прийняла спадщину, оскільки постійно проживала в квартирі на момент смерті спадкодавця. Однак вона звернулася з позовом поза межами позовної давності, адже з моменту досягнення повноліття до звернення до суду пройшло більше ніж 3 роки.
КЦС зауважив, що для правильного застосування ч.1 ст.261 Цивільного кодексу при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи з порушенням її прав, а й об’єктивна можливість знати про обставини порушення її прав.
У даній справі право на спадкову квартиру (1/4 частки) порушилося з часу, коли вітчим розпорядився належною їй часткою та передав у власність іншій особі всю квартиру за договором довічного утримання. Саме із цього моменту, а не з часу досягнення повноліття слід обчислювати позовну давність.
Натомість відмова в задоволенні позову у зв’язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для цього не відповідає вимогам закону.

Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!