Засудити кожного…

Правоохоронцям дали можливість покращити статистику за рахунок нехтування правами людини

Верховна Рада, по суті, створила новий спеціальний суб’єкт для здійснення спеціального досудового розслідування та фактично заочного засудження (in absentia). Утім, ці нововведення не мають нічого спільного з правосуддям і, по суті, закладають підвалини для його руйнування.

Як обійти міжнародний розшук

Закон «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України» від 27.04.2021 №1422-IX, що набув чинності 14.05.2021, допускає проведення заочного слідства на тій підставі, що особа двічі не прийшла до слідчого, а також є відомості, що вона перебуває на території Російської Федерації або тимчасово окупованій території. При цьому нововведеннями законодавець фактично відмовляється від обов’язку оголошення особи в міжнародний розшук.

Вочевидь, це є не чим іншим, як черговим наступом на права людини в України. Адже знову створюються дискримінаційні умови в кримінальній юстиції, звужуються права окремих «неправильних» на думку влади осіб. Ухваленням таких законів влада, вочевидь, розписується у своїй некомпетентності та неможливості у правовий, легальний спосіб довести вину певної категорії осіб та притягнути їх до відповідальності.

Перший такий гучний дзвоник пролунав ще в 2017 році коли українська правоохоронна система отримала невтішний висновок від міжнародної організації кримінальної поліції Інтерпол щодо системного переслідування своїх громадян суто за політичною ознакою. Паралельно, вийшовши з договору між країнами СНД щодо міждержавного розшуку, було запропоновано здійснювати спеціальне кримінальне провадження лише на підставі оголошення особи в розшук за постановою слідчого. Це викликало жваві дискусії в юридичній спільноті. Адже особа, яка може бути засуджена за кримінальними обвинуваченнями, фактично ніяк не може дізнатись про кримінальне переслідування.

Про це навіть чітко сказано в пояснювальній записці до проекту: «практика застосування інститутів «спеціального досудового розслідування» та «спеціального судового провадження» засвідчила «наявність норм кримінального процесуального законодавства, які певною мірою перешкоджають у забезпеченні невідворотності покарання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення та переховуються поза межами України (на території держави, що визнана Верховною Радою державою-агресором чи на тимчасово окупованій території України). Так, КПК передбачає обов’язкове оголошення особи в міжнародний розшук для початку здійснення спеціального досудового розслідування чи судового провадження, застосування запобіжного заходу у питаннях екстрадиції. З незалежних від органів досудового розслідування України обставин, Інтерпол відмовляє в задоволенні запитів про оголошення у міжнародний розшук осіб, мотивуючи здебільшого такі рішення наявністю ознак політичного переслідування».

Не в тому напрямку виїхали?

Натомість державі й цього не вистачило, оскільки наступним елементом надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування залишились питання, пов’язанні з врученням повідомлення про підозру, підтвердження переховування від органів слідства і суду.

Не дивлячись на наявність у кримінальному процесі чіткого механізму здійснення викликів та повідомлень через виконання заходів із міжнародної правової допомоги, законодавець вирішив обійти і цей інститут. Тепер органу досудового розслідування, якщо в нього є достатні відомості вважати, що особа перебуває на тимчасово окупованій території або в Росії, навіть не потрібно вживати всіх передбачених чинним КПК заходів щодо її виклику. Достатньо розмістити відповідне оголошення на сайті Офісу Генерального прокурора. Після чого, на думку законодавця, особу можна буде почати засуджувати заочно.

Незрозуміло, чим саме керувались автори цього проекту, однак таке положення закону очевидно звужує права громадян, які з якихось причин виїхали саме до обумовлених нововведеннями територій. До того ж не має відповіді на питання: чому людина, яка виїхала з України в західному напрямку, має право отримувати повістки про виклик правоохоронного органу за всіма існуючими адресами і таким чином знати про свої права та обов’язки, у тому числі забезпечувати належним чином своє право на захист, а громадянин, який поїхав на схід, цих прав позбавляється і за якимось надуманим обов’язком повинен відслідковувати оголошення на сайті ОГП. Ця концепція дуже схожа на новий вид рейдерства в кримінальній юстиції, яке зазвичай мало місце в господарських відносинах.

Але чи додасть це ефективності правоохоронній системі України в цілому? Вочевидь, категорично ні. Постійні реформи правоохоронних органів, регулярне оновлення їх компетенції та неузгодженість дій унеможливлюють належне виконання ними своїх основних функцій. Додавання правоохоронцям нової можливості за рахунок нехтування правами людини покращити статистику свої діяльності жодним чином не може позитивно позначитися на їх ефективності. Створення можливості засудити кожного, хто виїхав до тимчасово окупованої території або РФ, нагадує діяльність патрульної поліції, яка замість профілактики реальної злочинності та припинення тяжких злочинів зазвичай обирає боротьбу з порушниками ПДР на автобусній смузі руху та в центрі великих міст із неправильним паркуванням.

З надією на суд і адвокатуру

Утім, до судової влади у цьому питанні немає жодних претензій. Адже лише судова практика спроможна подолати цей безлад у законотворчій діяльності.

Наприклад, залишається незрозумілим як саме і якими конкретно доказами сторона обвинувачення збирається доводити факт перебування (переховування) особи саме на вказаних територіях. Адже нові норми сформульовані таким чином, що доказуванню підлягатиме не лише факт виїзду на відповідну території, але й факт знаходження на ній.

Звідки такі відомості мають з’являтися у правоохоронців? Чи ми вчергове стикнемось з якимись «таємно-секретними відомостями», які не підлягають розголошенню та наданню стороні захисту для ознайомлення?

Навіть головне юридичне управління апарату Верховної Ради висловило свою незгоду та нерозуміння цих новел, зазначивши, що запропоновані зміни до КПК «на практиці можуть створити труднощі у застосуванні, оскільки аналіз змісту таких змін свідчить, що вони, так само, як і попередні, не враховують конституційних приписів, положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішень Конституційного Суду, не узгоджуються з нормами чинного КПК, викладені без врахування вимог ст.116 Регламенту ВР. «З огляду на рішення Європейського суду з прав людини мета втіленого у законопроекті спеціального кримінального провадження не буде досягнута без порушення таких засад кримінального судочинства, як право на захист обвинуваченого, змагальність сторін, свобода в наданні обвинуваченим суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості тощо», наголошено у висновку ГНЕУ.

Отже, єдина надія в наведенні ладу з подібними законодавчими ноу-хау покладається на роботу адвокатури як єдиного незалежного інституту захисту прав громадян. Зокрема, і на правильну та злагоджену роботу центрів з надання безоплатно правової допомоги та судової гілки влади. Остання знову отримає величезне навантаження, але врешті-решт має врегулювати ці відносини держави і громадянина таким чином, аби Україна й надалі залишалася правовою та демократичною державою.