Ціна двох мільйонів

Чому апеляції на запобіжні заходи роками не розглядають: позиції адвокатів і судді

Закон гарантує сторонам рівні можливості оскаржити рішення про тримання під вартою. На практиці ж апеляції місяцями чекають розгляду, а відповідальних за зволікання годі шукати. Адвокати й суддя спробували з'ясувати, де саме ламається система.

Скільки коштує зволікання

У Національній асоціації адвокатів України відбулася дискусія на тему реальної змагальності сторони захисту і сторони обвинувачення під час апеляційного перегляду скарг на запобіжні заходи. Захід організувала секція з гарантій прав людини у кримінальному процесі НААУ, а до розмови долучилися адвокати, суддя, представник офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та народні депутати.

Представник офісу омбудсмена зауважив, що звернення з цієї проблематики до Конституційного Суду в системі судоустрою повторюються з року в рік і не є поодинокими. За його словами, варто дивитися не лише на наслідки, а й на корінь проблеми — і чесно визнати, що швидкого рішення не буде: країна перебуває у стані війни, а процедури, які потребують оперативності, наразі такою оперативністю не відзначаються.

«Чи реальна у нас насправді змагальність під час апеляційного перегляду саме скарг на запобіжні заходи між стороною захисту і стороною обвинувачення?» — з цього питання розпочала дискусію модератор заходу, голова Комітету з захисту прав людини НААУ Ганна Колесник. Вона нагадала, що задекларована Кримінальним процесуальним кодексом рівність сторін на практиці показує себе інакше, і більшість апеляційних скарг на сьогодні залишаються без розгляду.

Модератор розповіла, що народний депутат Михайло Соколов направив депутатські запити до всіх інстанцій, аби зібрати статистику про те, скільки коштів витрачається на відкладення процесів і розгляд клопотань про тримання під вартою. Відповіді не надали — такої статистики в Україні просто не ведуть. Натомість здивувала інша цифра: за останні три роки держава виплатила громадянам за рішеннями Європейського суду з прав людини близько двох мільйонів євро.

«Два мільйони євро, а при тому немає наслідків, немає притягнення до відповідальності осіб, які порушили ці права. При цьому немає змін до законодавства і немає змін до практики, яка б могла удосконалити вирішення цих питань», — зазначила Г.Колесник. Вона додала, що це ще не показник реального масштабу порушень, адже далеко не кожен, чиї права порушили, має ресурс звернутися до Страсбурга.

Наскільки реальними є ці цифри для конкретних людей, показала адвокат Ірена Марія Острозька-Санґушко. Вона розповіла про справу, в якій захист повністю оскаржив і довів безпідставність підозри у справі, пов’язаній із звинуваченням у сепаратизмі, а суд першої інстанції став на бік клієнтки. Прокурор оскаржив це рішення в апеляційному порядку — і розгляд апеляції тривав близько дев’яти місяців. «Право на захист, право на доступ до закону було порушене», — підсумувала адвокат.

Ще один парадокс описала інша учасниця дискусії, адвокат: в одній зі справ апеляційна інстанція, продовжуючи строк тримання під вартою, в мотивувальній частині сама ж зазначила, що підстав для такого запобіжного заходу немає. Але скасувати вже виконану ухвалу це не допомогло — адже, за позицією Великої палати Верховного Суду, скасування ухвали про обрання запобіжного заходу, яка вже виконана, в жодному разі не може призвести до відновлення прав особи. «Все ж таки апеляційна інстанція має розглядати наші апеляційні скарги. Має? Коли хочуть розглянуть, то розглядають», — резюмувала вона, наголосивши, що без чітко прописаних строків і відповідальності обох сторін про реальну рівність говорити зарано.

Де шукати вихід

Про іншу крайність розповів колега-адвокат: військові прокурори вісім місяців ігнорували засідання Верховного Суду у справі його клієнта, хоча справа не мала жодного стосунку до воєнних злочинів. «Вісім місяців не приходили, особа знаходиться під вартою, вже пересиділа вирок», — описав він ситуацію. Судді тричі писали листи з проханням з’явитися, і лише коли прокурор нарешті прийшов, колегія ВС звільнила клієнта — на той момент він уже відбув призначене покарання.

Не всі учасники дискусії погодилися, що корінь проблеми — виключно в небажанні прокуратури чи судів діяти. Суддя Яна Шестопалова, кандидатка на посаду в апеляційному суді з 19-тирічним стажем, зокрема сім років — у кримінальній спеціалізації, наполягала: без реальних умов для роботи вимагати від суддів відповідальності неможливо. За її словами, окремі суди — вона навела приклад Ірпінського суду — мають одне з найбільших навантажень у Київській області, при цьому не отримують компенсаційних надбавок, які покладені столичним судам.

«Суддів повинно бути 15. Такого навантаження не повинно бути в моєму суді. Коефіцієнта нема, нічого нема, але я зобов’язана», — описала вона умови, за яких колеги затримуються на роботі до півночі, включно з вихідними. Водночас суддя визнала: інструментів впливу на сторону обвинувачення в судів практично немає. Якщо прокурор не з’являється в засідання, апеляційна інстанція може хіба надіслати лист його керівництву — а це, за її словами, не має жодної юридичної сили.

Натомість вона запропонувала повернути в кримінальний процес інститут окремої ухвали: якщо прокурор без поважних причин повторно не з’являється і не реагує на попереднє рішення суду, апеляційна інстанція повинна мати законне право залишити клопотання без розгляду. «Ухвала — це судовий документ, судове рішення, яке конкретно фіксує: не надано, перевірено, не відреаговано», — пояснила суддя, на відміну від листа, який «може дійти, а може й не дійти».

Ще одна практична пропозиція стосувалася самої системи діловодства: закріпити в положенні про автоматизований розподіл справ єдиний унікальний номер провадження, щоб матеріали щодо запобіжного заходу не губилися між судами й інстанціями під час передачі справи. Колеги в залі зауважили, що на практиці суди досі покладаються не на єдину електронну систему, а на робочі профілі окремих співробітників, тож технічно втілити цю ідею буде непросто.

Підсумовуючи дискусію, суддя нагадала колегам, заради кого, власне, існує вся ця процедура: «Ми з вами всі клерки — прокурори, судді, захисники. А за цими всіма документами стоять люди. І для мене важливо, щоб людину, яка прийшла за правосуддям, побачили і вона отримала своє рішення».

Закон і Бізнес