Дуже довгий спір

У разі надто тривалого розгляду має бути передбачено або інший спосіб захисту, або компенсацію

Державу покарали за те, що суди розглядали просту справу, предметом якої були типові правовідносини, аж 7 років. До того ж Європейському суду з прав людини не сподобалося, що урядовці пов’язували тяганину з обмеженими фізичними можливостями заявника.

Тягнуть-тягнуть — рішення немає

Історія Санала Делича почалась у 2007 році, коли подружня пара ошукала його на 1080 марок. Вину шахраїв установила швидко, а от стягнути гроші виявилося не так просто.

Після закінчення кримінального провадження чоловік звернувся з цивільним позовом проти шахраїв і невеликої фінансової організації, яка допомагала їм у цьому, щоб ті повернули йому 1080 марок, заплатили пеню та компенсували судові витрати. Утім, муніципальному суду м.Бановичі знадобилося 7 років для того, щоб відповідачі змогли належно долучитися до процесу. У результаті подружжя все-таки зобов’язали відшкодувати невелику частину коштів, а от щодо третього відповідача — фінансової компанії — збіг строк давності.

У 2018 році, попри те, що справа все ще перебувала на розгляді в суді, С.Делич не витримав і подав конституційну скаргу. Конституційний суд розглянув її швидко й відхилив, бо вважав, що С.Делич не використав усіх способів правового захисту. КС також відхилив усі інші апеляційні скарги, які стосувалися надмірної тривалості слухання цивільної справи.

Після фактично негативного рішення «конституційників» справа таки зрушила з місця. Утім, рішення муніципального суду позивача не задовольнило, і він подав апеляційну скаргу до суду м.Тузли. Там повністю підтримали позицію суду першої інстанції. Прикметно, що рішення було ухвалено аж 27.01.2020.

Легка справа, легковажні аргументи

Уже в ЄСПЛ С.Делич скаржився на надмірну тривалість розгляду його справи, а також на несумісність цивільного провадження тривалістю 7 років з розумним строком, передбаченим у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Саме перебування справи у двох інстанціях протягом 7 років найбільше обурювало заявника. До того ж він стверджував, що його справа не була складною, бо подібні правовідносини часто-густо ставали предметом розгляду в судах. Гроші, які він хотів повернути, потрібні були йому в першу чергу для утримання родини та себе. На додачу він був людиною з інвалідністю, а тому будь-які кошти для нього не зайві.

Представники Боснії та Герцеговини дорікнули, що у тяганині винен сам заявник. Бо С.Делич ніколи не намагався розглянути свою претензію за іншою спеціальною процедурою, яка, можливо, пришвидшила б слухання справи. Крім того, вони стверджували, що у надмірній тривалості процесу винен сам заявник. Адже його хвороба призупиняла розгляд справи.

Після оцінки аргументів у Страсбурзі нагадали, що обґрунтованість тривалості розгляду має оцінюватися з точки зору складності справи, поведінки заявника та уповноважених осіб. Утім, на думку ЄСПЛ, представники країни не навели жодних аргументів обґрунтованості такої тяганини. Він також відмітив, що національні суди витратили цілих 7 років на просту справу та типові правовідносини.

Суд не взяв до уваги аргументи урядовців, що процес затягувався через обмежені можливості заявника. Натомість дослідив норми національного права, а тому встановив, що розгляд міг проходити й без участі заявника. Таким чином, ЄСПЛ установив порушення ст.6 конвенції.

Неефективний суд

Одночасно з наріканнями щодо порушення права на справедливий суд, заявник скаржився і на відсутність ефективного засобу юридичного захисту. На його думку, конституційна скарга не стала для нього ефективним способом захисту. Водночас іншого шляху в національному законодавстві не передбачено.

Представники країни стверджували, що Конституційний суд своїм рішенням хоча й залишив без задоволення скаргу С.Делича, але прискорив завершення цивільного провадження в першій інстанції. Отже, заявник мав усі можливості для внутрішнього захисту.

Натомість у Страсбурзі звернули увагу на той факт, що коли заявник звертався до Євросуду, то цивільне провадження у справі все ще тривало. Якщо уявити, що розгляд конституційної скарги якось пришвидшив розгляд, як стверджували урядовці, то цього інструменту все одно було б недостатньо для забезпечення ефективності в значенні ст.13 конвенції.

В ЄСПЛ сказали: якщо держава й надає якісь інструменти чи можливості пришвидшити розгляд занадто тривалого процесу, то такі дії без компенсації та забезпечення засобів правового захисту не можуть уважатися ефективними на національному рівні. Суд зробив такий висновок, оскільки уряд не надав ніяких доказів про те, що заявнику компенсували засоби юридичного захисту та шкоду.

Таким чином, у рішенні від 2.03.2021 у справі «Delić v. Bosnia and Herzegovina» ЄСПЛ установив порушення стст.6, 13 конвенції та зобов’язав державу виплатити С.Деличу €1800 як компенсацію за моральну шкоду та €1300, які пішли на судові витрати.