Медійний вплив

Наслідки активного висвітлення кримінальних справ у ЗМІ

В інформаційній площині ЗМІ відіграють важливу роль з огляду на формування громадської думки, та суттєво впливають на суспільне сприйняття судових процесів, особливо це стосується резонансних кримінальних проваджень. Однак таке висвітлення може мати як позитивні, так і негативні наслідки для кримінальних проваджень.

З одного боку, це сприяє прозорості судових проваджень та підвищенню довіри суспільства до правосуддя, а з іншого – може створювати тиск на суд та впливати на об’єктивність прийнятих рішень та розгляд справ по суті.

Право суспільства на отримання інформації є однією з ключових складових демократичної держави, що закріплено в низці як національних так і міжнародних законодавчих актів, зокрема в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас, ст.6 цієї конвенції гарантує кожному право на справедливий судовий розгляд, що передбачає неупередженість суду та дотримання презумпції невинуватості.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював у своїх рішеннях важливість дотримання балансу між правом на інформацію та правом на справедливий суд.

Яскравим прикладом стала справа «Sunday Times v. the United Kingdom» (1979), де суд визнав, що медійне висвітлення може впливати на неупередженість судового процесу. Тому допустив можливість певних обмежень, якщо вони необхідні для захисту інших прав, зокрема права на справедливий судовий процес, однак Суд наголосив, що такі обмеження мають бути пропорційними та обґрунтованими.

Медійний вплив на кримінальні провадження нерідко проявляється в частковому, іноді недостовірному висвітленні деталей справи ще до ухвалення судового рішення. Це може формувати думку суспільства про винуватість особи, що, у свою чергу, впливає як на учасників процесу, так і на суддів, які, хоча й мають дотримуватися принципу незалежності, але фактично можуть зазнавати тиску.

Крім того інформація, поширена ЗМІ, може вплинути на суд присяжних, спотворивши фактичне сприйняття справи. Оскільки присяжні не є професійними суддями, вони можуть легко піддаватись впливу ЗМІ.

Висвітлення кримінальних справ у ЗМІ може мати негативні наслідки, наприклад:

1. Публікації та репортажі часто містять оціночні судження, що може створювати образ підозрюваного/ обвинуваченого як особи яка вчинила злочин, ще до того, як суд прийняв остаточне рішення у справі, що є безумовним порушенням презумпції невинуватості.

2. Навіть за умови незалежності судової влади, медійний тиск може впливати на прийняття рішень, особливо у гучних справах, які набули суспільного резонансу що є впливом на суд.

3. Суспільна думка, сформована під впливом медійного бачення кримінальних справ, може завдати репутаційної шкоди підозрюваним/ обвинуваченим та їхнім сім’ям, навіть якщо вони будуть визнані невинуватими, що сприяє формуванню суспільного осуду.

4. Сторони кримінального провадження можуть використовувати ЗМІ для тиску на суд, формування вигідної суспільної позиції або дискредитації іншої сторони, що є формою маніпуляції.

У світовій юридичній практиці існують різні підходи до врегулювання медійного впливу на судові процеси наприклад:

У Великій Британії активно застосовується принцип «sub judice», який забороняє публікацію будь-якої інформації, яка може вплинути на хід судового процесу, до його завершення. Його мета полягає в тому, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд, запобігши формуванню упередженої думки у суспільстві, особливо серед присяжних.

У США використовують механізм  судових наказів «gag orders», які забороняють учасникам судового процесу розголошувати певну інформацію про справу,  такі накази використовуються для забезпечення неупередженого судового розгляду, особливо у резонансних справах, які привертають велику увагу ЗМІ.

В Україні практика обмеження впливу медіа на кримінальні провадження на даний час не є досконалою. Норми КПК регулюють питання розголошення інформації під час досудового розслідування. Зокрема, ст.222 КПК забороняє розголошення відомостей досудового розслідування без письмового дозволу слідчого, прокурора, але мета цих норм здебільшого захистити таємницю слідства, запобігти впливу на свідків, експертів та інших учасників процесу, а не на захист справедливого судового розгляду від тиску ЗМІ.

Останніми роками значно активізувалася практика оприлюднення відеозаписів обшуків, затримань, текстових матеріалів із викладенням позиції слідчих органів щодо кримінальних проваджень. Це здебільшого характерно для діяльності прес-служб НАБУ та ДБР, БЕБУ, які широко використовують офіційні заяви, пресконференції та соціальні мережі як канали комунікації з громадськістю.

Така діяльність прес-служб правоохоронних органів нерідко створює ризики порушення принципу презумпції невинуватості, закріпленого у ст.62 Конституції та ст.6 конвенції, ст.17 КПК України. Більше того, є ґрунтовні сумніви у дотриманні норм ст.222 КПК у таких публікаціях, оскільки в матеріалах проваджень відсутні будь-які дозволи на розголошення таємниці досудового розслідування, тим більше третім особам, які не є учасниками проваджень.

Аналогічні ситуації вже ставали предметом розгляду в Європейському суді з прав людини, зокрема у справах «Allenet de Ribemont v. France» (1995), «Y.B. v. Turkey» (2020), де суд констатував, що публічні заяви державних органів, які прямо або опосередковано вказують на винуватість особи до судового вироку, є порушенням її прав.

Діяльність прес-служб правоохоронних органів не залишається і поза увагою українських судів.

Практика ухвалення рішень, які не вирішують справи по суті, однак звертають увагу уповноважених органів на встановлені у кримінальному провадженні факти порушення закону, які потребують вжиття належних заходів реагування, на сьогодні, не набула широкого застосування, але вже впроваджується у діяльності Вищого антикорупційного суду.

У справах №№991/392/23 та 991/4071/22 у межах підготовчого судового засідання у кримінальному провадженні, ВАКС у висловленнях директора НАБУ встановлено порушення презумпції невинуватості, закріпленої у п.2 ст. 6 конвенції та ст.17 КПК.

Хоча такого роду рішення не є усталеною практикою судів загальної юрисдикції, проте тенденції задані ВАКС у спробах забезпечити дотримання презумпції невинуватості є позитивними та такими, які згодом мають бути поширені для застосування у інших судах України.

Особливу увагу варто звернути на наслідки від розголошення деталей кримінальних проваджень в умовах військового стану, коли публічність може не тільки позитивно впливати на громадську довіру, але й створювати загрози для забезпечення справедливого судочинства.

Стаття 27 КПК закріплює принципи гласності та відкритості судового провадження та визначає, що кримінальні провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. Разом з цим, встановлює винятки, коли суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому.

Одним із таких випадків є, якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом.

Не зважаючи на відсутність чітко визначеного поняття таємниці, що охороняється законом, закону «Про доступ до публічної інформації» визначає інформацію доступ до якої обмежується.

Такою інформацією, зокрема є - таємна інформація та яка містить державну, професійну, банківську, розвідувальну таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Отже, недосконалість приписів ст.27 КПК дозволяє фактично проводити судові засідання у закритому режимі з причин можливості розголошення інформації, яка містить таємницю досудового розслідування, так як така інформація охороняється законом.

У кримінальних правопорушеннях проти встановленого порядку несення військової служби, слідчі судді та суди ухвалюють рішення про проведення засідань у закритому режимі з підстав можливості розголошення державної таємниці.

Такі рішення хоча і направлені на унеможливлення використання відомостей кримінального провадження противником у межах інформаційної війни та на захист державних інтересів, проте не відповідають вимогам стст.27 та 517 КПК.

Досудове розслідування та судове провадження у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, проводяться з дотриманням вимог режиму секретності. (ст.517 КПК). До участі у такому провадженні допускаються особи, які мають відповідну форму допуску та яким надано доступ до конкретної секретної інформації. Судові засідання мають відбуватися у спеціально облаштованих залах судових засідань, суди мають бути забезпечені сховищами для зберігання засекречених документів та матеріальних носіїв такої інформації.

Відтак, наявні протиріччя у таких судових рішеннях про закритий режим проведення, недопущенні громадськості та ЗМІ до судового розгляду, які полягають у тому, що за рішення мотивовані наявністю державної таємниці, проте вони не проводяться з дотриманням вимог режиму секретності.

Забезпечення принципів гласності та відкритості судового провадження, участь представників ЗМІ та громадськості на судових засіданнях значною мірою мінімізує негативний вплив на суспільство відомостей викладених прес-службами правоохоронних органів, публікацій та репортажів, які містять оціночні судження щодо наявності вини підозрюваного чи обвинуваченого.

Діюча редакція приписів ст.27 КПК у частині можливості закриття засідання, на якому може бути розголошено таємницю, що охороняється законом, не в змозі забезпечити баланс між принципами відкритості, гласності та прозорості провадження та захистом державних інтересів.

Відсутність більш чітко окресленого визначення таємниці, що охороняється законом, дозволяє слідчим суддям, судам та учасникам провадження на свій суб’єктивний погляд оцінювати наявність, чи відсутність цієї інформації у матеріалах провадження та наслідки її розголошення.

Надання пріоритету суспільством в отриманні інформації із соціальних мереж, телеграм каналів, а не від ліцензованих ЗМІ із редакційною політикою та статутами, лише поглиблює проблему можливих маніпуляцій суспільною думкою, зокрема і щодо висвітлення кримінальних проваджень. Відсутність редакційної політики у «лідерів суспільної думки», відсутність фільтру у вигляді редакторів при висвітлені інформації лише загострює питання достовірності інформації при її оприлюднені, зокрема і щодо кримінальних проваджень чи конкретних осіб у цих провадженнях.

Вирішення таких проблем не може зосереджуватися лише на зміні норм кримінального чи кримінального процесуального кодексу. Це має бути комплексним питанням інформаційної політики держави, проблеми якої надто гостро відчуваються в умовах воєнного стану та набувають актуальності у зв’язку зі збройною та інформаційною агресією російської федерації.

Закон і Бізнес