Чи є письмове опитування учасників справи ефективним інструментом в IP-спорах?
Інколи в нас роками виборюються ті чи інші норми законодавства, аби зрушити з місця проблеми. Але буває й навпаки — норма є, але, як її ефективно використовувати, ніхто не знає, і виходять суцільні зловживання та порушення.
Обставини чи тлумачення?
По суті, опитування учасників справи — це те, що має допомогти суду встановити обставини. Тому логічно, що питання повинні мати значення для розгляду справи, але це тільки в теорії, а в житті питання формулюють щонайменше дивно.
Під час вебінару Асоціації правників України «Письмове опитування учасників справи як свідків у IP-спорах» адвокат, патентний повірений Вікторія Сопільняк поділилася практикою щодо такої процедури опитування й реальних запитань з можливими відповідями на них.
У практиці адвоката вже були справи, де намагалися застосувати ст.90 Господарського процесуального кодексу. Питання ставили клієнтам. Але вони були схожими швидше на якийсь семестровий контроль із питань авторського права (щодо норм законодавства).
«У кожній дії, у тому числі процесуальній, має бути здоровий глузд. І якщо цей інститут закріплений у ГПК, то, вочевидь, він існує не для того, аби переписуватись між собою щодо того, хто та що знає стосовно охороноздатності в Україні», — зазначила В.Сопільняк.
Окреме спірне питання — хто ж має відповідати на ці запитання та чи може, наприклад, адвокат учасника справи дати відповіді зі своїм підписом за дорученням клієнта. Згідно з чинними нормами давати відповіді на запитання має сама фізична особа або (коли учасником справи є юридична особа) довірена посадова особа.
Начальник відділу організації захисту прав і розгляду заперечень громадян ДП «Український інститут інтелектуальної власності» Микола Потоцький зазначив, що, на його думку, письмове опитування учасників справи поки що не можна назвати ефективним механізмом саме для спорів щодо інтелектуальної власності. М.Потоцький вважає, що сторони не до кінця усвідомлюють мету цього документа.
Зокрема, спікер часто стикається з опитуванням державних органів. І зазвичай ставлять такі запитання, відповіді на які, по суті, є оцінкою законодавчих положень, дій певної особи. Разом з тим усе це не є відомостями про обставини, як того вимагає процесуальне законодавство. Наприклад, якщо спір точиться про дострокове припинення дії свідоцтва на знаки для товарів чи послуг, то часто задаються такі запитання: чи вважаєте ви, що ось такі-то дії є використанням знака для товарів і послуг? Це вже апелювання до певної позиції, а не викладення обставин.
Спікери заходу також удалися до жартів, що складається враження, ніби питання про тлумачення певних норм законодавства у сфері авторського права більше схожі на бажання скористатися безкоштовною консультацією адвоката сторони або профільного державного підприємства, ніж на спробу віднайти належні докази для суду.
Арифметика для філологів
Намагалися під час вебінару також визначитися з тим, що саме вважати запитанням. Виявилося, що це доволі складне й навіть філософське поняття, попри його уявну простоту. З одного боку, запитанням є все те, що проясняє суть того, на що варто відповісти. З другого — уточнювальних запитань довкола одного може бути і п’ять, і шість. Таким чином, хитро замаскувавши їх, можна надати перелік із пронумерованих 10 запитань, але речень зі знаком питання там може міститися набагато більше.
М.Потоцький висловив своє ставлення до таких запитань і запевнив, що підхід має бути більш формалізованим: якщо в кінці речення стоїть знак питання — це уже одне запитання. І цілком можливо відповісти на реальні перші 10, а наступні, незважаючи на їх нумерацію, вважати такими, що є не обов’язковими для відповідей. Виходить така собі арифметика для філологів і задача: порахуйте, скільки в одному питанні приховано запитань?
«На мою думку, письмове опитування учасників справи суттєво відрізняється від інших процесуальних дій — допиту свідка чи письмових пояснень сторони у справі», — підкреслив М.Потоцький.
Але, попри всі казуси на практиці, письмове опитування сторони як свідка містить доказову силу, і тут варто звернути увагу на таку норму, як перегляд рішень за нововиявленими обставинами. Процесуальний закон містить положення, що рішення може бути переглянуто за нововиявленими обставинами, якщо суд установив факт завідомо неправдивих показань свідка чи фальшивих свідчень. Тобто, даючи відповідь, потрібно мати на увазі, що у випадку дуже принципового спору може бути окремий процес, який вимагатиме від сторони, яка дала відповіді на певні запитання, доводити дійсність тих відомостей, що констатовані в заяві свідка. Це доволі серйозний аспект з огляду на можливе затягування процесу й наслідки, які тягнуть за собою відповіді.
Взагалі, виходячи зі здорової логіки, суд має виступати в таких випадках арбітром і визначати, які саме запитання є доречними та реально можуть допомогти в з’ясуванні обставин справи. Проте це лише в теорії. А на практиці виходить, що будь-яка особа, котра дає відповіді, й особа, яка ставить запитання, використовують наявний інструмент або бездумно, або з метою затягування процесу.
Про кількість запитань сказано, а як щодо якості? Можливо, слід розробити певні інструкції щодо їх формулювання? Слідчі та журналісти могли б зробити свій вклад: кому, як не їм, відомо, як запитати таким чином, аби про кількість запитань ви навіть не замислювались?
Матеріали за темою
Коли цитування стає плагіатом, пояснив ВС
08.03.2024
Сир в Італії стали чіпірувати через підробки
01.09.2023
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!