Зібрання є, врегулювання досі немає

Поки судді чекають на закон про мирні сходини, а ВК оцінює низку проектів, активісти агітують не приймати акт

За останні 10 років Європейська комісія «За демократію через право» надала висновки щодо кількох законопроектів, які мали б врегулювати питання реалізації права на мирні зібрання. Досі жоден з актів не прийнятий, хоча представники адміністративної юрисдикції неодноразово просили унормувати це питання. Кілька днів тому Венеціанська комісія оприлюднила черговий висновок щодо двох проектів, однак в Україні його трактують по-різному.

Незважаючи на відсутність закону про мирні сходини, «адміністративники» постійно обговорюють практику розгляду справ, зокрема за позовами суб’єктів владних повноважень, щодо обмеження в реалізації права на мирні зібрання. Так, 18 жовтня для володарів мантій з адмінсудів відбувся семінар «Заборона мирних зібрань». Представник Національної школи суддів Наталія Ахтирська звернула увагу суддів на європейські стандарти мирних зібрань та судову практику в Україні. У свою чергу Олена Губська з Київського апеляційного адмінсуду розкрила важливу тему розгляду справ про обмеження права на мирні зібрання в цій установі та ознайомила з практикою суду касаційної інстанції.

У свою чергу експерт з питань свободи мирних зібрань Українського незалежного центру політичних досліджень Дар’я Пістряк розповіла володарям мантій про захист права на свободу мирних зібрань. Прикметно, що цього ж дня на порталі «Громадський простір» з’явилася її стаття про те, що ВК спільно з експертами ОБСЄ опублікувала висновок за результатами розгляду законопроектів про гарантії свободи мирних зібрань №№3587 і 3587-1. І хоча це вже п’ятий висновок комісії, експерти висловили надію, що цього разу законодавчі ініціативи є «щирим намаганням урегулювати законодавчу прогалину».

Так, європейці загалом позитивно оцінили документи, проте зауважили: більшість положень обох проектів відповідають міжнародним стандартам і враховують раніше надані рекомендації. Втім, «венеціанці» дали й деякі поради щодо актів. Зокрема, на їхню думку, варто вдосконалити визначення поняття «зібрання», аби забезпечити їх відповідність загальноприйнятому стандарту: мирні збори — це не просто публічний захід, а зібрання людей з метою висловлення поглядів.

До того ж потрібно краще врегулювати питання щодо спонтанних сходин: додати цю концепцію до законопроекту №3587-1 та розширити відповідні положення проекту №3587. Крім цього, запровадити винятки для зібрань, які за своєю чисельністю не вимагають повідомлення, та поширити правовий режим мирних зборів на інші види сходин (наприклад заходи місцевої демократії, які законопроектами запропоновано виключити зі сфери дії закону).

Також ВК радить гармонізувати запропоновані підстави для обмеження/заборони зібрань з положеннями Конституції та виключити всі норми, які передбачають обмеження. «Венеціанці» вважають, що потрібно зробити так, аби обмеження щодо зібрань могли застосовувати виключно суди, але водночас визначити, що за певних обставин правоохоронні органи повинні мати можливість обмежувати зібрання без рішення суду. У зв’язку із цим варто доповнити акти нормами про підстави для застосування правоохоронцями сили.

У той же час експерти відзначили й позитивні моменти в законопроектах. Так, вони схвально поставилися до пропозиції, яка міститься в проекті №3587-1, щодо запровадження інституту парламентерів, котрих обиратимуть з-поміж працівників поліції, та передбачення процедури незалежного моніторингу зібрань.

Тож висновки Єврокомісії свідчать про те, що документи потрібно доопрацювати, врахувавши висловлені зауваження та пропозиції. Втім, деякі правозахисники зовсім інакше трактують поради «венеціанців». Вони провели брифінг, заявивши: жоден з двох законопроектів про свободу мирних зібрань ВК не агітує ухвалювати. І взагалі приймати спеціальний закон про такі сходини немає потреби.

Безперечно, коли певне питання законодавчо неврегульоване, відкривається великий простір для зловживань правом. Зазвичай політики й так звані активісти використовують цю уненормованість у власних інтересах. А відповідальність за порушення прав громадян дуже зручно перекладати на плечі інших осіб. У нашому випадку — суддів, які розглядають справи про мирні зібрання.