Між вступом у майнові права та правами на об’єкти нерухомості є різниця
Суддя вийшла за межі позовних вимог, через що належне підприємству майно зареєстрували за іншими особами. Спір між сторонами не стосувався ініціатив служительки Феміди, у той же час із її боку мала місце перекладена на інших відповідальність.
За межі предмета позову
Такі висновки зробила друга дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, розглянувши скарги Прокуратури Полтавської області щодо судді Ганни Андрієнко з Октябрського районного суду м.Полтави.
В.о. прокурора області Андрій Глушка поскаржився на неналежну поведінку законниці під час розгляду справи за позовом одного товариства. ТОВ хотіло спонукати особу до виконання умов договору про надання юридичних послуг. Автори скарг зазначали, що під час розгляду вказаної справи Г.Андрієнко незаконно постановила ухвали про затвердження мирової угоди, виправлення описки та роз’яснення ухвали про затвердження мирової угоди.
Отже, ухвалою від 23.02.2017 суддя затвердила мирову угоду, укладену між сторонами. Згідно з нею товариство визнає право власності на комплекс будівель. Крім того, ТОВ відмовлялося від будь-яких претензій до відповідача. Провадження у справі закрили — зі вказівкою, що право власності на зазначене майно підлягає реєстрації.
Також законниця виправила в ухвалі описку щодо площі майна, збільшивши загальні метри комплексу будівель з 11527,6 до 12230,6 м2.
Полтавський апеляційний суд майже через 2 роки скасував ці ухвали, а справу повернув до першої інстанції для продовження розгляду. Адже, затверджуючи мирову угоду, суд вийшов за межі предмета позову.
Зазначалося, що суддя порушила процедуру, передбачену для реєстрації права власності, і не звернула уваги на те, що згідно з укладеним договором купівлі-продажу позивач набув право на майнові права, а не на об’єкти нерухомості.
Права покупця на отримання у власність об’єктів нерухомості виникають після державної реєстрації права власності на них. Товариство жодним доказом не підтвердило збільшення площі приміщень, а Г.Андрієнко дану обставину не перевірила. Тож необґрунтовано збільшила площу об’єктів нерухомості, а також зобов’язала органи державної реєстрації, нотаріусів, та інших акредитованих осіб унести відмітки до записів про обтяження нерухомого майна, що суперечить приписам стст.13, 271 Цивільного процесуального кодексу. Адже йдеться про вимоги, які не заявлялись ні в позовній заяві, ні під час розгляду справи.
Більше того, зобов’язавши вчиняти дії щодо реєстрації майна, право власності на яке визнано за позивачем, райсуд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не залучались до розгляду справи — шляхом роз’яснення постановленої ухвали про затвердження мирової, також вийшовши за межі заявлених вимог.
Про власність без власника
Прокуратура скаржилася, що на підставі ухвал, ТОВ зареєстрував права власності на комплекс будівель та три квартири. У подальшому зазначене майно перепродали. Тож, на думку прокуратури, Г.Андрієнко безпідставно позбавила права власності ВАТ всупереч його волі. Через це стало неможливим погашення кредиторських вимог. Отже, мали місце істотні негативні наслідки через прийняті законницею рішень.
Суддя виправдовувалася тим, що розглянувши мирову угоду та надані документи, вирішила, що її можливо затвердити, бо нічиї права та інтереси не будуть порушені.
Законниця зазначила, що через неплатоспроможність ВАТ сторони не досягли угоди стосовно нотаріального посвідчення договору. Отже, складанням та підписанням актів прийому-передачі майна за договорами купівлі-продажу ВАТ вчинило дії, що свідчать про прийняття правочинів до виконання — шляхом схвалення особою, яка їх уклала.
Затверджуючи мирову, суддя дійшла висновку, що вимога про визнання права власності на майно за договором купівлі-продажу майнових прав є належним способом судового захисту, передбаченим ст.16 Цивільного кодексу. Г.Андрієнко вважала, що сторони мають право на укладення такої угоди, оскільки відомостей, що аукціони з реалізації визнані недійсними, в матеріалах справи не було.
Долучення — право позивача
Також служителька Феміди вважала, що на дату придбання ТОВ майна, арешт, накладений на майно попереднього власника, визнаного банкрутом, чи будь-які інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника, в тому числі арешти, накладені на квартири, придбані на аукціоні, повинні бути скасованими.
На переконання судді, роз’яснення судового рішення не змінює його змісту. Адже ухвала мала роз’яснювальний характер. Крім того, вона стосувалася лише майна, що було предметом договору, укладеного ТОВ.
ВАТ сплатило кошти за майно, а також погасило ними заборгованості перед працівниками — тож майно продали на виконання вимог законодавства про банкрутство для виплати заборгованості, пояснювала Г.Андрієнко.
Щодо незалучення до участі ВАТ суддя пояснила, що відповідно до ст.33 ЦПК (чинній на той момент) залучення співвідповідача та заміна неналежного відповідача можливі лише за клопотанням позивача. Позаяк таких клопотань позивач не заявляв, то суд не вправі самостійно визначати коло відповідачів у справі.
Разом з тим відповідно до ст.34 ЦПК треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред’явивши позов до однієї чи обох сторін. У той час як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі у справі за клопотанням сторін. Проте ніхто не клопотав про залучення ВАТ, наголосила суддя.
Права ВАТ не могли бути порушені, оскільки майно вибуло з володіння з його волі. Це підтверджували договори купівлі-продажу, акти прийому-передачі та протоколи проведення аукціону, пояснила Г.Андрієнко.
Сконцентрувалася не на тому
Проте ДП зауважила, що спір між сторонами стосувався виключно з’ясування питань виконання чи невиконання умов договору про надання юридичних послуг, а не вирішення спору стосовно нерухомого майна та визнання права власності на нього. Тож вихід за межі позовних вимог мав місце.
Визнаючи за ТОВ права власності на майно, законниця грубо порушила права ВАТ, за яким воно було зареєстроване, вказав дисциплінарний орган.
Законниця не взяла до уваги того, що згідно з укладеним 24.04.2016 договором купівлі-продажу позивач набув право на майнові права, а не на об’єкти. Вона наголошувала, що сторони уклали договори купівлі-продажу квартир та нежитлового приміщення раніше.
Суддя послалася на ст.220 ЦК, згідно з якою в разі недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору він уважається нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору й відбулося повне або часткове його виконання, але одна зі сторін ухилилася від нотаріального посвідчення документа, суд може визнати його дійсним. У такому разі нотаріальне посвідчення не вимагається.
Проте на день затвердження Г.Андрієнко мирової угоди право власності на об’єкти було зареєстроване за ВАТ, виправдовувалася служителька Феміди.
Що стосується виправлення описки, то законниця відзначила, що фактичні площі приміщень указувалися в протоколі аукціону. Проте таке обґрунтування містилося лише в поясненнях судді, а не в самій ухвалі про виправлення описки, зауважила ДП ВРП.
Урешті палата вирішила застосувати до судді стягнення у вигляді відсторонення від роботи на 6 місяців.
Матеріали за темою
Тяганина колегіально і одноособово, нетверезі водії й порушник кордону — засідання ПДП ВРП
02.12.2024
Суддю, яка не зобов’язала прокурора вручити підозру, не покарали стягненням — рішення ДДП ВРП
27.11.2024
Змова в ОАСК та у сприянні ухилянтам, а також румунський паспорт судді — засідання ПДП ВРП
25.11.2024
Ще дві спроби Маселка притягти суддів до суворої відповідальності зазнали невдачі — рішення ДДП ВРП
21.11.2024
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!