Абстрактні ризики

Ненаведення в судовому рішенні причин відмови у звільненні з-під варти порушує конвенційні гарантії

Європейський суд з прав людини покарав державу за незаконне обмеження волі особи, бо Феміда недостатньо ретельно дослідила особливості справи. Крім того, у рішенні бракувало мотивів, якими вона керувалася. Адже протоколу судового засідання з аргументами сторін замало.

Недоведена самооборона

Шлях Фердинанда-Герардуса Золанда до ЄСПЛ розпочався з того, що він зі своїм товаришем побили чоловіка прямісінько в його будинку, а потім утекли з місця злочину. Уже за місяць правопорушника повідомили про підозру за напад і тілесні ушкодження за обтяжуючих обставин, а саме — незаконне зберігання вогнепальної зброї. Ще через 3 дні його взяли під варту на 2 тижні на підставі ухвали слідчого судді.

Зі спливом цього строку прокурор подав клопотання про продовження тримання під вартою. На думку державного обвинувача, існувала ймовірність, що підозрюваний скоїть ще один злочин, адже раніше він уже притягувався до відповідальності за аналогічні дії.

Утім, Ф.-Г.Золанд заперечив проти подальшого тримання під вартою. Мовляв, прокурор недостатньо обґрунтував свою позицію, а строки розслідування вже спливли. Щоправда, чоловік не заперечував факту заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, але стверджував, що це була самооборона — він хотів захисти свою дружину від нападника. До того ж Ф.-Г.Золанд наголошував, що є єдиним годувальником у сім’ї, а тому тримання його під вартою вплине на її фінансове становище.

Вочевидь, аргументи не переконали суд, тому тримання під вартою було продовжено до 90 днів. Це рішення підозрюваний не оскаржував, натомість подав клопотання про заміну запобіжного заходу. Бо якщо його дії все ж трактувати як самооборону, то строк тримання під вартою може перевищити найвищу межу покарання.

Апеляційна скарга також не дала ніяких результатів. Урешті-решт суд визнав його винним у нападі й незаконному зберіганням зброї та боєприпасів.

Хотіли убезпечити суспільство

Посилаючись на ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Ф.-Г.Золанд уважав, що рішення судів щодо обрання запобіжного заходу були необґрунтованими. Також він був переконаний: суди не взяли до уваги того, що життю та здоров’ю потерпілого нічого не загрожувало. Адже з моменту побоїв і затримання пройшов майже місяць, протягом якого винуватець навіть не наблизився до нього. До того ж суди не врахували фінансових труднощів родини, які виникли у зв’язку з його перебуванням під вартою.

Уряд же стверджував, що можливість попереднього ув’язнення за умови існування реальної загрози вчинення нового правопорушення передбачена як законом, так і конвенцією. А така загроза, на думку представників країни, була. Адже за розбійний напад Ф.-Г.Золанда вже притягували до відповідальності, факт самооборони не був очевидним, оскільки напад стався в домі потерпілого. Не на користь підозрюваного свідчили й вилучені зброя та патрони, на які чоловік не мав дозволу.

Тож судам було достатньо цих аргументів, щоб убезпечити суспільство від потенційно небезпечної особи.

Протокол рішенню не заміна

Перед оцінкою фактів ЄСПЛ відзначив, що питання обґрунтованості тримання під вартою не можна розглядати абстрактно. Доцільність ув’язнення має оцінюватися відповідно до фактів кожної справи та її особливостей. У першу чергу країни мають звертати увагу на те, що тримання під вартою не повинне перевищувати розумних строків.

У Страсбурзі нагадали: якщо певні обставини, що стосувалися справи, стали підставою для ухвалення рішення, але не були зазначені, то Євросуд не буде підміняти собою національні інстанції та встановлювати відповідні факти.

ЄСПЛ наголосив, що рішення апеляційної інстанції про продовження тримання під вартою ґрунтувалося на позиції місцевого суду, який відмовив заявникові у звільненні з-під варти. Тобто рішення мало характер in abstracto та містило лише посилання на акти попередніх судів.

До того ж у матеріалах справи немає відомостей про те, що аргументи заявника стосовно відсутності ризиків скоєння ним нового злочину були розглянуті чи взяті до уваги. Тож ЄСПЛ не погодився з тим, що детальне обговорення в залі засідань причин відмови в задоволенні клопотання про звільнення з-під варти, відображене тільки в протоколах відповідних судових засідань, компенсує відсутність подробиць у рішенні.

Дійсно, обговорення під час слухання містять аргументи, висунуті сторонами, але не вказують на обґрунтування виправданості тримання під вартою. Тільки відображення зазначених аргументів у мотивувальній частині рішення може продемонструвати сторонам, що їхні позиції були почутими. Таким чином сторони отримують можливість здійснювати контроль над здійсненням правосуддя.

Тож ЄСПЛ упевнений, що, не взявши до уваги конкретні факти й індивідуальні обставини та продовживши строк тримання під вартою, апеляційний суд порушив конвенційні гарантії. Хоча він і керувався обставинами, які мають прямий стосунок до справи, але, на думку Євросуду, вони не можуть уважатися достатніми для того, щоб виправдати настільки тривалий строк ув’язнення.

ЄСПЛ констатував, що вже цього факту достатньо, аби звільнити його від необхідності встановлювати, чи доклали національні органи особливих зусиль під час ведення слідства та слухання.

Отже, у рішенні від 9.02.2021 у справі «Zohlandt v. The Netherlands» Суд указав на порушення ст.5 конвенції. Водночас, на думку суддів зі Страсбурга, факт установлення такого порушення вже є достатньою сатисфакцією.