Формула запуску

Які неузгодженості можуть завадити початку діяльності Великої палати ВС?

Аналіз закону про судову владу свідчить про окремі неузгодженості, які можуть виникнути в ході роботи Великої палати Верховного Суду. Зважаючи на те що відповідні зміни до процесуальних законів наразі розглядаються парламентом, виокремлю лише ті проблеми, які впливають на організацію роботи ВП ВС.

Непропорційне навантаження

Законом «Про судоустрій і статус суддів» ВС визначено найвищим судом третьої гілки влади. Його структуру окреслено Великою палатою та чотирма касаційними судами. З урахуванням того, що ВП ВС згідно з ст.45 закону визначена як постійно діючий колегіальний орган, можемо стверджувати про 5 судових органів у складі ВС, але з різною компетенцією.

Нині добігає кінця конкурс на зайняття 120 вакантних посад у касаційних судах у складі ВС. Допустимо, що за його результатами всі місця будуть зайняті й конкурс досягне своєї мети. Водночас тією ж ст.45 закону встановлено, що збори відповідних касаційних судів обирають по 5 суддів до ВП.

Після цього у складі кожного касаційного суду залишиться 25 суддів, а в одному з них — 24, оскільки Голова ВС, за законом, входить до складу ВП за посадою. При цьому також потрібно враховувати менший відсоток навантаження на суддів, які займуть адміністративні посади в касаційних судах.

Принагідно зауважимо, що повноваження судді ВП триватимуть 3 роки (крім Голови ВС), але не більше ніж 2 строки поспіль. Тобто можлива ситуація, коли суддя (судді) протягом 6 років не здійснюватиме правосуддя в касаційному суді, що суттєво впливатиме на навантаження колег. Особливо помітно це буде тоді, коли склад ВС становитиме прогнозовані 120 суддів, а для касаційного розгляду будуть передані десятки тисяч справ від вищих спеціалізованих судів.

Одним з варіантів розв’язання цієї проблеми є обрання до ВП не 5 суддів, а меншої їх кількості. Головне, аби з урахуванням положень ч.11 ст.45 закону забезпечити її правомочність — не менше ніж 2/3 складу ВП. У такий спосіб досягається відносна пропорційність навантаження суддів палати та касаційних судів у початковий період роботи ВС.

Регламентні прогалини

Якщо механізм обрання суддів ВС до Великої палати законодавець чітко врегулював, то питання обрання секретаря ВП залишається відкритим. Положення ч.8 ст.45 закону вказують на те, що він обирається з-поміж суддів ВП на 3 роки та звільняється Великою палатою з посади шляхом таємного голосування більшістю голосів. Здавалося б, усе зрозуміло. Проте через увімкнення якого механізму це повинне відбуватися?

Судоустрійний закон не містить нормативного шляху вирішення цього питання. Необхідно законодавчо передбачити, в який саме спосіб (на засіданні ВП чи іншим шляхом) має відбуватися обрання секретаря. Крім того, з метою реалізації наведеного є потреба в прийнятті локального нормативно-правового акта (регламенту або положення), об’єктом регулювання якого повинне бути обрання на посаду та звільнення з неї секретаря ВП.

Також невирішеним є й питання про участь суддів, обраних до ВП, у роботі зборів відповідного касаційного суду, від якого вони делеговані. Якщо про заборону здійснення судочинства законодавець визначився імперативно, то про участь такого судді в зборах суддів відповідного касаційного суду норма відсутня.

Можна передбачити, що суддя, обраний до ВП, має право брати участь у зборах суддів відповідного касаційного суду. За такого підходу буде зроблено крок уперед до організаційної монолітності ВС та повноцінної участі суддів у прийнятті рішень на зборах.

Наукове підкріплення

Третя проблема стосується організації підготовки справ до касаційного розгляду Великою палатою.

Проекти процесуальних законів передбачають підстави й порядок передання справи на розгляд (наприклад стст.404, 405 проекту Цивільного процесуального кодексу). При цьому в ст.47 закону про судоустрій встановлено: при ВС створюється НКР для підготовки наукових висновків з питань його діяльності, що потребують наукового забезпечення.

На особливості організації роботи НКР впливають такі фактори:

• специфіка судової діяльності;

• традиції створення НКР у ВС;

• специфіка галузі (галузей) права, які становлять основу судових юрисдикцій, консолідованих у ВС;

• необхідність висококваліфікованого наукового й теоретико-методичного забезпечення діяльності ВС у контексті обговорення та підготовки справ до розгляду, особливо коли серед суддів є намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах;

• фахова підготовка наукових висновків.

Отже, основне завдання НКР — підготовка наукових висновків з актуальних питань функціонування Суду.

Однак у процесі підготовки справи до розгляду ресурс НКР при ВС, на жаль, не задіяний. Водночас, наприклад, чинний ЦПК прямо вказує на те, що суддя-доповідач протягом 15 днів з дня відкриття провадження здійснює підготовку справи до розгляду та звертається до відповідних фахівців НКР при ВСУ стосовно підготовки наукового висновку щодо норми права, яка неоднаково застосована судом (судами) касаційної інстанції (ст.360¹ ЦПК). Тож чи зайвим буде науковий висновок під час підготовки справи до розгляду Великою палатою?

Повноцінне використання потенціалу НКР та відсутність прямої пов’язаності членів НКР із підготовкою рішень суддями, безумовно, підуть на користь Верховному Суду та сприятимуть постійному зв’язку науки та практики.

Крім того, за допомогою НКР Велика палата мала б можливість обговорювати наукові висновки в контексті висновків ВС та їх можливої зміни для взаємної координації та комунікації суддів касаційних судів, серед яких, за прогнозами, будуть і колишні науковці та адвокати, котрі ніколи до цього не здійснювали правосуддя. Доводом для застосування такого підходу є й визначення перспективних напрямів правозастосування в державі, які ВС повинен формулювати на випередження задля недопущення касаційними судами помилок у майбутньому.

Організаційне забезпечення ВП

І четверта проблема. Вона лежить у площині організаційного забезпечення. За змістом ст.156 закону, апарат ВС очолює керівник, а заступники керівника — структурні підрозділи апарату ВС, які здійснюють організаційне забезпечення діяльності касаційних судів. Таким чином, компетенція стосовно організаційного забезпечення пропорційно розподілена між заступниками керівника апарату, але виконання цієї функції щодо ВП не врегульовано.

Водночас аналіз положень судоустрійного закону дає підстави для таких міркувань.

Велика палата й касаційні суди є рівноцінними структурними підрозділами ВС. Усі вони здійснюють єдину соціально важливу касаційну функцію. Велика палата й касаційні суди в компетенційній сфері мають різні завдання та різні механізми їх реалізації, але діють у межах єдиної стадії судового процесу — касаційного провадження.

Вирішення питання про організаційне забезпечення роботи Великої палати доцільно викласти через повноваження Голови ВС, голів касаційних судів та секретаря ВП. Так, Голова ВС контролює ефективність діяльності апарату ВС, погоджує призначення на посаду керівника апарату суду та вправі вносити подання про застосування до нього заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства. Голова касаційного суду має такі ж повноваження щодо заступника керівника апарату — очільника структурного підрозділу, який забезпечує діяльність відповідного касаційного суду. Спільність їх компетенції полягає в тому, що вони є адміністраторами у відповідних судах. Це знаходить логічне завершення в суб’єкті призначення та звільнення з посади керівника апарату та заступника керівника апарату ВС (голова Державної судової адміністрації) за їх погодженням.

У свою чергу посада секретаря ВП законом не віднесена до адміністративних, і це відображено в його повноваженнях. Водночас на ВП покладено здійснення і касаційної, і апеляційної функцій (у справах, розглянутих ВС як судом першої інстанції), що доводить вагомість, значущість і впливовість її рішень та, як наслідок, необхідність належного рівня організаційного забезпечення. Тому нагальною є потреба визначення локальним нормативним актом (положенням про апарат, що має затверджуватися Пленумом ВС) структурного підрозділу апарату, на який слід покласти виконання функції організаційного забезпечення роботи ВП.

Єдність практики

Крім того, є ще один момент, який може бути врахований. Законодавча регламентація діяльності Великої палати доводить, що вона є невід’ємним елементом структури й постійно діючим колегіальним органом. Питань щодо її завдань не виникає.

З урахуванням припису ч.1 ст.36 закону про судоустрій важливим є положення про необхідність забезпечення однакового застосування норм права судами кожної юрисдикції в порядку та в спосіб, що визначені процесуальним законом. Видається, що це є завданням кожного із касаційних судів.

На ВП покладено обов’язок у визначених законом випадках діяти як суд касаційної інстанції з метою забезпечення однакового застосування норм права касаційними судами. Отже, касаційний суд відповідає за однаковість практики судів однієї спеціалізації, а ВП — всіх касаційних судів. За такого законодавчого підходу касаційні суди у сфері правосуддя діють як касаційна інстанція, а ВП — також як касаційна інстанція, але і як провідник механізму забезпечення єдності й усталеності судової практики на рівні ВС.

Утім, інститут Великої палати у вітчизняному судоустрої є новим і неапробованим. Прикладом діяльності схожого за компетенцією органу є спільний сенат вищих федеральних судів (Gemeinsamer Senat der Obersten Gerichtshufe des Bundes), до складу якого входять президенти та по два судді відповідної судової палати кожного з 5 вищих судів ФРН.

Головне його завдання — вирішення межових, крос-юрисдикційних конфліктів, що виникають у питаннях права та потребують спільного обговорення й розв’язання в аспекті або накладення юрисдикцій, або з метою недопущення так званої негативної юрисдикції, коли жоден із судів не може розглянути спір. Компетенція, склад і порядок здійснення судочинства спільним сенатом регулюються законом про забезпечення єдності правосуддя вищими федеральними судами.

Цей орган повноважний приймати рішення, якщо один із вищих федеральних судів створює практику, відмінну від іншого вищого федерального суду або рішення спільного сенату.

Оригінальність німецького способу досягнення єдиних підходів до правозастосування полягає і в тому, що спільний сенат не є постійно діючим органом, а створюється ad hoc. Однак наведений факт не позбавляє цей інституційний механізм дієвості.

Отже, за умови успішного початку роботи ВП ВС та, головне, належної апробації її діяльності, кількості розглянутих справ і впливу її рішень на якість судочинства, можливо, наприклад через 5—7 років, розглянути питання про створення цього органу у складі ВС за потреби.