Ненаступившие последствия инкриминируются лицу в том случае, если они были составляющей цели деяния, а ее достижение было бы невозможно без них. Такое заключение сделал ВС в постановлении №2315/6911/2012, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
3 листопада 2021 року м.Київ №2315/6911/2012
Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — БУЛЕЙКО О.Л.,
суддів: ЛУГАНСЬКОГО Ю.М., ФОМІНА С.Б. —
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого Особи 1 на вирок Соснівського районного суду м.Черкаси від 18.12.2018 та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 9.09.2020 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до ЄРДР за №*00020, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, громадянина України, котрий народився у м.Сміла Черкаської області, проживає за Адресою 1, раніше неодноразово судимого, останній раз — 9.12.2011 Смілянським міськрайонним судом Черкаської області за ч.1 ст.309 Кримінального кодексу до покарання у вигляді позбавлення волі на 2 роки, на підставі ст.75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.15, ч.3 ст.289, пп.6, 12 ч.2 ст.115 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
Вироком Смілянського міськрайсуду від 25.02.2013 Особа 1 засуджений за ч.3 ст.15 ч.3 ст.289 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 7 років з конфіскацією 1/2 частини майна, за ч.2 ст.15 пп.6, 12 ч.2 ст.115 КК — до покарання у вигляді позбавлення волі на 11 років з конфіскацією майна. На підставі ч.1 ст.70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначене остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 11 років з конфіскацією майна. На підставі ст.71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Смілянського міськрайсуду від 9.12.2011 та визначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 12 років із конфіскацією майна.
Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 26.06.2013 вирок Смілянського міськрайсуду від 25.02.2013 щодо Особи 1 змінений та виключено з мотивувальної частини вироку слова «будь-якою метою» щодо кваліфікації за ч.3 ст.15 ч.3 ст.289 КК. У решті вирок залишено без зміни.
Вироком Соснівського райсуду від 18.12.2018 за результатами розгляду заяви засудженого Особи 1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Смілянського міськрайсуду від 25.02.2013 щодо нього, вказане судове рішення було скасовано та ухвалено новий вирок, яким Особу 1 визнано винуватим та засуджено за ч.3 ст.15 ч.3 ст.289 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 7 років з конфіскацією 1/2 частини майна; за ч.2 ст.15 п.6 ч.2 ст.115 КК — до покарання у вигляді позбавлення волі на 10 років з конфіскацією майна. На підставі ч.1 ст.70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 10 років з конфіскацією майна. На підставі ст.71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Смілянського міськрайсуду від 9.12.2011 та визначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 11 років із конфіскацією майна.
Ухвалою АСЧО від 27.02.2019 вказаний вирок місцевого суду залишено без зміни.
Касаційний кримінальний суд ВС постановою від 26.03.2020 скасував ухвалу АСЧО від 27.02.2019 та направив кримінальне провадження щодо Особи 1 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Згідно з вироком Особу 1 визнано винуватим у тому, що він 1.06.2012 приблизно о 22:40, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою з Особою 2, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом, а саме автомобілем «таксі» марки Daewoonexia, державний номерний знак №1, який належить Особі 3, під приводом здійснення поїздки сіли до автомобіля останнього на привокзальній площі станції ім. Т.Шевченка в м.Сміла Черкаської області. Знаходячись у зазначеному автомобілі під керуванням Особи 3, проїжджаючи по вул. Докучаєва у м.Сміла Черкаської області, Особа 1, діючи з корисливих мотивів, учинив напад на Особу 3, накинувши на шию останнього заздалегідь заготовлений відрізок дроту, та почав душити, спричинивши фізичний біль. Після чого Особа 3 зупинив транспортний засіб і звільнив шию від удавлення, а Особа 1 вийшов з автомобіля та, відчинивши двері з боку водія, завдав потерпілому удари руками по голові, однак з причин, що не залежали від його волі, злочин не було доведено до кінця, оскільки Особа 3 забрав ключі від автомобіля та втік з місця події. У подальшому Особа 2 намагався заволодіти зазначеним транспортним засобом, однак Особа 3 повернувся до свого автомобіля, а Особа 2 втік.
Ухвалою КрАС від 9.09.2020 вирок Соснівського райсуду від 18.12.2018 щодо Особи 1 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений Особа 1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого просить вирок Соснівського райсуду від 18.12.2018 та ухвалу КрАС від 9.09.2020 змінити. Вважає, що у матеріалах кримінального провадження відсутні достатні докази для доведення його винуватості у вчиненні ним злочину, передбаченого ч.2 ст.15 п.6 ч.2 ст.115 КК, відповідно й не спростовані його показання про відсутність умислу на скоєння вбивства Особи 3. Вказує, що під час перегляду вироку місцевого суду за нововиявленими обставинами судом першої інстанції залишено без належної уваги клопотання сторони захисту про дослідження матеріалів кримінального провадження. Стверджує, що всупереч ч.2 ст.439 Кримінального процесуального суд апеляційної інстанції проігнорував вказівки суду касаційної інстанції, надані ним після скасування попередньої ухвали апеляційного суду, та залишив наведені доводи поза увагою.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений Особа 1 підтримав свою касаційну скаргу. Захисник Полущенко Д.Г. підтримав касаційну скаргу свого підзахисного та просив її задовольнити.
Прокурор Круценко Т.В. заперечила проти задоволення касаційної скарги засудженого <…>.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК. Умотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам повинна відповідати й ухвала апеляційного суду, а крім того, відповідно до ст.419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
При цьому якщо суд апеляційної інстанції переглядає вирок місцевого суду після скасування судом касаційної інстанції попереднього рішення апеляційного суду, то, за приписами ч.2 ст.439 КПК, вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Указаним правилом законодавець створює додаткові процесуальні засоби усунення порушень матеріального чи процесуального закону, допущених судами першої та апеляційної інстанцій у випадках, коли за наслідками касаційного розгляду судом касаційної інстанції не ухвалюється кінцеве рішення у кримінальному провадженні.
А тому, дотримання цього правила має важливе значення не лише як гарантія дієвості судового контролю, що здійснюється вищою судовою інстанцією, за законністю та обґрунтованістю рішень судів першої та апеляційної інстанцій, але й щодо забезпечення єдності судової практики в цілому.
Переглянувши вирок місцевого суду щодо Особи 1 в апеляційному порядку, вказаних вимог закону апеляційний суд не дотримався.
Так, вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами розгляду заяви засудженого Особи 1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Смілянського міськрайсуду від 25.02.2013 щодо нього, вже був предметом перегляду в апеляційному порядку. При цьому попередня ухвала апеляційного суду від 27.02.2019 була скасована касаційним судом у зв’язку з порушенням вимог ст.419 КПК в частині залишення апеляційним судом без уваги доводів сторони захисту щодо доведення винуватості Особи 1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.2 ст.15 п.6 ч.2 ст.115 КК, поза розумним сумнівом. Також увага апеляційного суду зверталась на необхідність перевірки доводів апеляційної скарги сторони захисту, щодо порушень судом першої інстанції вимог ч.4 ст.466 КПК, так як суд безпосередньо не дослідив всіх доказів на підтвердження винуватості Особи 1 за ч.2 ст.15 п.6 ч.2 ст.115 КК та не спростував позицію захисту в цій частині.
Відповідно до ч.4 ст.466 КПК суд має право не досліджувати докази щодо обставин, які встановлені в судовому рішенні, що переглядається за нововиявленими або виключними обставинами, якщо вони не оспорюються.
Незважаючи на це, всупереч приписам ч.2 ст.439, ст.419 КПК при новому апеляційному розгляді вказівок суду касаційної інстанції апеляційний суд не виконав, зазначених доводів апеляційних скарг знову належним чином не перевірив, достатніх мотивів визнання їх необґрунтованими в ухвалі не навів.
Зокрема, неперевіреними залишилися доводи апеляційної скарги щодо відсутності в діях Особи 1 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.15 п.6 ч.2 ст.115 КК, оскільки в останнього в ході вчинення ним дій стосовно потерпілого Особа 3 не було умислу на його вбивство.
Відповідно до ст.24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
Умисел має дві характерні ознаки — інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна — це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова — наявність у суб’єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Замах на вбивство може бути вчинений лише за наявності прямого визначеного умислу на заподіяння смерті потерпілому, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.
Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату, тобто наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були складовою мети діяння і її досягнення було би неможливе без таких наслідків. Якщо особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла й вчинити замаху на їх досягнення.
При цьому, якщо винна особа відмовилася від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч.2 ст.15 КК як закінчений замах на умисне вбивство.
Для встановлення зазначених обставин, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу, мотиву винного, суд має дослідити докази та надати їм оцінку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження під час всього судового провадження засуджений Особа 1 свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15 п.6 ч.2 ст.115 КК, не визнавав, і не оспорюючи факту намагання заволодіти автомобілем Особи 3, заперечував наявність у нього умислу на заподіяння смерті останньому.
Під час перегляду за нововиявленими обставинами вироку Смілянського міськрайсуду від 25.02.2013 щодо Особи 1, Соснівським районним судом у вироку було встановлено нові фактичні обставини вчинення замаху на умисне вбивство Особи 3.
Відповідно до формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, вбачається, що діючи з корисливих мотивів, реалізуючи умисел на вчинення умисного вбивства, Особа 1, реалізуючи свій злочинний умисел накинув на шию потерпілого заздалегідь заготовлений відрізок дроту та почав душити Особу 3, спричинивши йому фізичний біль. Після чого Особа 3 зупинив автомобіль і звільнив шию від удавлення, а Особа 1 вийшов з автомобіля та, відчинивши двері з боку водія, завдав потерпілому ударів руками по голові, однак з причин, що не залежали від його волі, злочин не було доведено до кінця, оскільки Особа 3 забрав ключі від автомобіля та втік з місця події. Ці ж самі дії Особи 1 також були інкриміновані як вчинення злочину з метою незаконного заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою з Особою 2.
Разом з цим суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, встановлюючи нові фактичні обставини, в порушення вимог кримінального процесуального закону, не дослідив доказів, наданих стороною обвинувачення для доведення винуватості Особи 1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, враховуючи, що вони оспорювалися стороною захисту.
Натомість обмежився лише дослідженням вироку Соснівського райсуду від 27.04.2016 щодо Особи 2, обвинувального акту від 14.04.2016 (про зміну обвинувачення), вироку Смілянського міськрайсуду від 25.02.2013 щодо Особи 1, ухвали АСЧО від 26.06.2013, ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7.08.2013 та показань потерпілого Особи 3, що були надані ним безпосередньо в судовому засіданні.
В апеляційній скарзі засуджений Особа 1 та його захисник, посилаючись на істотне порушення місцевим судом вимог кримінального процесуального закону, звертали увагу на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, недоведеність вини Особи 1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15 п.6 ч.2 ст.115 КК, поза розумним сумнівом, та просили апеляційний суд повторно дослідити ряд доказів в порядку ч.4 ст.466 КПК.
Оскільки перевірка встановлення місцевим судом усіх обставин, які за приписами ст.91 КПК підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а також наявності ознак суперечностей у доказах відноситься до встановлення фактичних обставин кримінального провадження, то вказане повинно було здійснюватися судом апеляційної інстанції, зокрема шляхом дослідження доказів, на що було звернуто увагу суду апеляційної інстанції касаційним судом, однак при новому апеляційному розгляді апеляційний суд не виконав таких вказівок.
Таким чином, належним чином не перевіривши доводів апеляційної скарги сторони захисту, не навівши достатніх мотивів визнання їх необґрунтованими, а зібраних стороною обвинувачення доказів — належними, допустимими та у своїй сукупності достатніми для доведення винуватості Особи 1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч.2 ст.15 п.6 ч.2 ст.115 КК, апеляційний суд залишив вирок місцевого суду щодо останнього без зміни.
Допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону відповідно до ч.1 ст.412 КПК є істотними, оскільки перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Враховуючи викладене, касаційна скарга засудженого Особи 1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо нього — скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, в ході якого необхідно врахувати вищенаведене, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги, за необхідності й наявності відповідних підстав повторно дослідити обставини кримінального провадження та ухвалити рішення, яке би відповідало вимогам ст.370 КПК.
Керуючись стст.433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, ВС
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу засудженого Особи 1 задовольнити частково.
Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 9.09.2020 щодо Особи 1 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Чтобы не пропустить новости судебной практики, подписуйтесь на Телеграмм-канал "ЗиБ". Для этого кликните на изображение.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!