Основательный подход

В правовых позициях ВС сумел дойти до Рима и истолковать, что такое «дискреционные полномочия»

Комитет по аграрному, земельному праву и праву окружающей среды Национальной ассоциации адвокатов Украины подготовил дайджест по земельным спорам, в котором отражены правовые позиции Верховного Суда за I полугодие 2021-го. Проанализируем самое главное.

Коли немає вибору

У постанові Касаційного господарського суду від 21.01.2021 у справі №925/1222/19 розставлено крапки над «і» в питанні щодо підсудності спору про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно.

Так, КГС дійшов висновку, що такий спір має розглядатись як спір, пов’язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Разом з тим участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.

Відразу дві правові позиції ВС за І півріччя стосувалися спорів з органами державної влади під час реалізації повноважень у земельній сфері. У постанові Касаційного цивільного суду від 4.03.2021 у справі №709/809/17 ішлося про погодження меж земельної ділянки. Суд сказав, що непогодження таких меж із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови місцевої ради в затвердженні технічної документації за умови правомірності дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Сама ж процедура погодження є допоміжною стадією. А тому саме по собі непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж ділянки не є підставою для визнання недійсним такого акта.

Друга постанова (Касаційного адміністративного суду від 27.05.2021 у справі №442/3936/17) у цій категорії спорів стосувалася скасування відмови в затвердженні проекту землеустрою та зобов’язання повторно розглянути відповідну заяву. Ішлося про поняття дискреційних повноважень. Воно, як виявилося, немає жодного стосунку до повноваження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови в його наданні. Останнє регламентовано ч.6 ст.118 Земельного кодексу.

Ці повноваження, як зазначено в правовій позиції, та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу — дати дозвіл або не дати. За законом, у цього органу немає вибору між кількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Односторонні перспективи

Ряд правових позицій сформував ВС і в спорах щодо договорів оренди землі. Так, у постанові КЦС від 19.03.2021 у справі №198/1022/19, що стосувалася підстав розірвання договору оренди землі, зазначено: «Системний аналіз умов договору оренди свідчить, що його умовами не передбачено можливості розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця». При цьому заперечення орендаря свідчить, що останній не погоджується на розірвання, тобто відсутня взаємна згода сторін на розірвання договору. А отже, саме лише бажання орендодавця самостійно обробляти належну йому ділянку не є окремою підставою, визначеною законом або договором для розірвання договору оренди.

Утім, підставою для розірвання договору оренди землі є настання події, передбаченої умовами договору, зокрема зміни директора підприємства-орендаря. Про це КЦС сказав у іншій своїй постанові (від 16.06.2021 у справі №375/278/20).

У справі ж №659/569/19 (постанова КЦС від 1.07.2021) суд звернув увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.651 Цивільного кодексу в разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У даній справі умовами договорів оренди землі було передбачено право позивачів розірвати в односторонньому порядку договір оренди належних їм ділянок.

Документ та його значення

Про те, що втрата оригіналу документа не є підставою для припинення речових прав на землю, ішлось у правовій позиції КГС, викладеній у постанові від 6.07.2021 у справі №903/704/20. Колегія сказала, що відповідно до позиції, викладеної в постанові ВП ВС від 13.11.2019 у справі №823/1984/16, державний акт на право постійного користування ділянкою є документом, який засвідчує наявність такого права. Однак існування права постійного користування ділянкою у відповідного суб’єкта не залежить від наявності чи відсутності в нього такого державного акта. Отже, утрата оригіналу акта на право постійного користування землею не позбавляє права постійного користування нею.

Висловився КГС і щодо значення державної реєстрації прав на нерухоме майно (постанова від 21.01.2021 у справі №910/27779/14). Так, у правовій позиції міститься твердження, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Суд при цьому посилається на ст.2 закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та на формулювання положень ст.376 ЦК.

Принцип єдності

ВП ВС у своїх правових позиціях занурилась ще глибше, ніж у тлумачення окремих понять і дійшла у своїх роздумах навіть до Давнього Риму. ВП ВС у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 щодо автоматичного переходу права власності на земельну ділянку при відчужені будівлі або споруди звернула увагу на наступне.

Принцип єдності юридичної долі ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму. Латиною це звучить як «superficies solo cedit», що означає «збудоване приростає до землі». Цей принцип, на переконання суду, має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об’єкта нерухомості від ділянки, на якій він розташований.

Нормальне господарське використання ділянки без використання розташованих на ній об’єктів нерухомості не можливе, як і зворотна ситуація — будь-яке використання об’єктів нерухомості є одночасно й використанням ділянки, на якій ці об’єкти розташовані. Отже, об’єкт нерухомості та ділянка, на якій він зведений, за загальним правилом, мають розглядатися як єдиний об’єкт права власності.