Правила выживания акционера

ВХС обнаружил спорные моменты в применении корпоративного законодательства и вскоре предоставит разъяснения

Уже в следующем месяце пленум Высшего хозяйственного суда планирует утвердить постановление «О некоторых вопросах практики разрешения споров, возникающих из корпоративных правоотношений». В документе, в частности, предполагается уделить внимание таким вопросам, как определение момента возникновения и порядка приобретения корпоративных прав, аспекты реализации корпоративных прав, способы подсчета голосов участников для установления правомочности общего собрания, применение срока исковой давности и тому подобное.

Про що судяться

Корпоративні справи, як і справи про банкрутство, сьогодні досить актуальні, оскільки через них відбувається перерозподіл власності. Також у цій категорії відносин найбільша кількість порушень прав. Водночас у даній сфері дуже багато не визначених законодавством питань. Так пояснив необхідність прийняття відповідної постанови голова ВГС Богдан Львов під час круглого столу, що відбувся в суді 15 жовтня. За його словами, після обговорення проект постанови має бути затверджений з урахуванням напрацювань протягом місяця.

Заступник голови ВГС Геннадій Кравчук зазначив, що, незважаючи на порівняно невелику загальну кількість корпоративних спорів серед інших господарських справ, саме у цій категорії утримується високий відсоток оскаржень. Згідно зі статистикою ВГС до касаційного суду оскаржується приблизно 30% судових рішень, прийнятих судами під час розгляду корпоративних спорів. При цьому понад 30% касаційних скарг задовольняється.

Більшість позовних заяв щодо захисту корпоративних прав містять вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів) господарських товариств. У 2013 році такі вимоги становили 68% від усіх вимог у корпоративних спорах, у 2014-му — 61%, у І півріччі 2015-го — 57%. Значною є частка вимог про визнання недійсними установчих документів, внесення змін до них: у 2013 році — 14%, 2014-му — 16%, у І півріччі 2015-го — 16%. Також часто звертаються до суду із вимогами, пов’язаними з правами на акції (частки) у статутному капіталі: у 2013 році — 13%, у 2014-му — 15%, у І півріччі 2015-го — 17%.

Коли з’являються права

Аби захищати свої права, передусім важливо чітко розуміти, з якого саме моменту вони виникають. Водночас при визначенні моменту виникнення корпоративних прав в учасників товариств з обмеженою або додатковою відповідальністю юристи-практики та судді стикаються з неоднозначністю. Існує принаймні три варіанти встановлення цього моменту. Перший варіант: особа набуває цих прав з моменту державної реєстрації статуту товариства. Другий — з моменту прийняття рішення загальними зборами товариства і третій — з моменту вчинення договору.

Відповідне роз’яснення проекту постанови пленуму ВГС передбачає, що корпоративні права учасників ТОВ та ТДВ виникають з моменту вступу до товариства. Але це має бути підтверджено відомостями статуту, внесеними до Єдиного держреєстру юросіб та фізосіб-підприємців.

Утім, доцент кафедри цивільного права КНУ ім.Т.Шевченка Роман Сабодаш не вважає такий підхід безспірним. Норми Господарського, Цивільного кодексів, закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» передбачають обов’язкову наявність у статуті відомостей про учасників та розмір їхніх часток. Однак, на думку науковця, ці положення аж ніяк не визначають моменту набуття права власності. Вони спрямовані лише на фіксацію вже встановленого юридичного статусу.

За такого підходу проблема полягає в тому, що коли особа уклала договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства, то вона нібито отримала право власності. Однак не зможе реалізувати жодного корпоративного права, оскільки залежна від інших осіб: товариство повинно прийняти рішення, має бути кворум, треба внести зміни до статуту, насамкінець директор має підписати реєстраційну картку для направлення змін держреєстратору. «Виходить, що в реалізації набутого за договором права я фактично залежу від позиції третіх осіб, які не повинні на це впливати. А раптом продавець частки не захоче прийти на збори, інший учасник не стане підписувати статут, а директор — реєстраційну картку?» — розмірковує Р.Сабодаш. Тому, на його думку, треба підтримати позицію, що право власності на частку виникає з моменту вчинення правочину.

Не сплатив — не маєш голосу

Ще одне питання, на яке немає однозначної відповіді: чи мають право голосу учасники, якщо вони не сплатили свою частку в статутному капіталі протягом року? В проекті постанови стосовно цього сказано, що законодавство не передбачає обмеження кількості голосів лише оплаченими частками. Визначено тільки порядок розподілу голосів відповідно до часток та термін їх оплати. Також у проекті є посилання на рішення Конституційного Суду від 5.02.2013 №1-рп/2013, в якому, зокрема, зазначено, що до закінчення річного строку загальні збори мають або виключити зі складу товариства учасників, що не внесли чи не повністю внесли свої вклади, й перерозподілити частки, або зменшити статутний капітал і перерозподілити частки, або ліквідувати товариство. Тому, йдеться в проекті постанови, «в господарського суду відсутні законні підстави для неврахування голосів учасників, які не сплатили або не повністю сплатили вартість своїх вкладів протягом року з дня державної реєстрації товариства, при визначенні повноважності загальних зборів».

Суддя Господарського суду Львівської області Андрій Мазовіта звертає увагу, що в проекті сказано лише про встановлення повноважень загальних зборів і нічого про те, чи враховується неоплачена частка під час визначення результатів голосування. Також, зауважив він, в чинному законодавстві статутний капітал товариства є суто номінальним показником. Адже ще донедавна найменший його розмір становив 100 мінімальних зарплат, потім одну, а сьогодні взагалі відсутні жодні вимоги. Тобто статутний капітал уже не виконує гарантійної функції і покликаний лише забезпечити обсяг корпоративних прав учасників.

На думку А.Мазовіти, варто було б говорити не тільки про узагальнення практики застосування законодавства, а й про внесення до нього змін. Зокрема, слід було б розрізняти правовий статус учасників, які сплатили свої частки, а отже, виконали свої зобов’язання належним чином, і тих, хто цього не зробив. Неоплачена частка мала б автоматично переходити до товариства зі спливом річного строку.

Певним чином дані питання врегульовано в проекті закону «Про товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю» (№2011-1), який було внесено до ВР ще у січні 2013 року. Зокрема, ним передбачено санкції за порушення строків сплати, аж до вилучення частки учасника.

Чи є позовна давність

Також виникають питання щодо застосування позовної давності для позовів про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ. Йдеться про те, що ч.1 ст.100 ЦК визначає право участі у товаристві як особисте немайнове право, яке не може окремо передаватися іншій особі. А спори щодо особистих немайнових прав не мають строку позовної давності. Практика різних судів з цього питання неоднакова.

Судам для визначення необхідності застосування позовної давності по суті необхідно встановлювати, яке саме право захищається в суді — особисте немайнове чи майнове. Суддя Господарського суду Львівської області Ростислав Матвіїв зауважив, що ВГС у своїх постановах за 2014—2015 роки встановлював, яке власне право порушується.

«Саме норма ч.1 ст.100 ЦК спричинила неоднакову практику вирішення корпоративних спорів», — говорить Р.Матвіїв. Він також звертає увагу на постанову Верховного Суду від 4.02.2015 у справі №902/1699/13, де, зокрема, визначено, що «права учасника господарського товариства, які випливають із права участі в цьому товаристві, не є особистими немайновими правами». При цьому, за словами судді, використана саме форма «права, які випливають з інших прав», оскільки ст.100 ЦК у цьому випадку обмежує суд.

У проекті постанови пленуму ВГС наголошується, що поняття «право участі в товаристві» не можна ототожнювати з поняттям «право участі в управлінні товариством». Тому під час вирішення питання про застосування строку позовної давності до вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників господарського товариства відсутні підстави для застосування ч.1 ст.100 ЦК в поєднанні з п.1 ч.1 ст.268 ЦК. До таких вимог необхідно застосовувати загальний строк позовної давності. Р.Матвіїв уважає, що найближчим часом така позиція в межах можливого усуне різне застосування законодавства. Однак, на його думку, ст.100 ЦК слід виключити, тому що саме вона спричиняє непорозуміння.

За що відповідають акціонери

Актуальності також набуває проблема відповідальності учасників господарських товариств. Зокрема, відкритим залишається питання щодо відповідальності акціонерів, які ігнорують загальні збори. Таким чином, вони фактично не дають можливості іншим учасникам належним чином реалізовувати свої корпоративні права.

Член-кореспондент НАПрН України, професор кафедри цивільного права №1 Національного університету «Юридична академія ім.Я.Мудрого» Інна Спасибо-Фатєєва зазначила: спочатку судова практика дотримувалася позиції, що акціонер не має обов’язку ходити на загальні збори, а отже, не має і відповідальності. Згодом прийшли до того, що ігноруванням зборів акціонер не порушує свого обов’язку, натомість зловживає правом. Але все одно незрозуміло, які наслідки тягне за собою таке зловживання.

«Мають бути якісь наступні кроки, але практика цих кроків не показала», — сказала науковець. Найбільш складною може бути ситуація, коли в АТ є акціонери зі значними пакетами акцій, але один з них має більшу частку. І він може блокувати будь-які рішення товариства.

Очевидно, відсутність дієвого механізму відповідальності акціонерів підштовхнула законодавця до прийняття у квітні цього року закону №289-VIII, який, зокрема, впроваджує відповідальність посадових осіб АТ у випадку заподіяння шкоди товариству. Втім, ці норми почнуть діяти лише з 1 травня 2016 року. Проте вже сьогодні діють зміни до банківського законодавства, які фактично передбачають відповідальність акціонерів фінустанов.

І.Спасибо-Фатєєва вважає такий підхід неправильним. Адже загальне правило в корпоративних відносинах: юридична особа не відповідає за учасників, а учасники — за юрособу. «Відповідальність акціонерів є нонсенсом. І цей нонсенс у нас закладено в законодавстві», — говорить вона.

Голова комітету з корпоративного права та фондового ринку Асоціації правників України Леонід Антоненко, який донедавна очолював департамент реєстраційних питань та ліцензування Нацбанку й брав безпосередню участь у розробленні згаданого законодавства, пояснює недосконалість документа браком часу. За його словами, у розробників було два дні на підготовку проекту, прийняття якого вимагав Світовий банк. Тому переклали турецький закон «Про банки і банківську діяльність» й дещо його доопрацювали. Втім, зазначив Л.Антоненко, поки впроваджено лише принципи відповідальності. «Механізми цієї відповідальності не було часу просувати. Ми вирішили хоча б послати сигнал», — пояснив він.

Тим часом, за словами заступника секретаря першої судової палати ВГС Олексія Євсікова, суди вже розглянули кілька справ, порушених за позовами фонду гарантування вкладів до власників банків. На практиці виявилось, що законодавство недостатньо ефективне. Однак судам доведеться послуговуватися з тим, що є, доки парламент не припинить працювати в «авральному режимі» й не стане більш прискіпливо ставитися до результатів своєї роботи.

Пряма мова

Олексій ЄВСІКОВ, заступник секретаря першої судової палати Вищого господарського суду:

— Щодо введення відповідальності в банківській системі власників з істотною участю. У нас з’явилася перша п’ятірка справ з позовами саме не до акціонерів, а до «власників істотної участі». Парочка з них дійшла до нас.

І що вийшло. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб заявив позов про стягнення збитків на певну суму до особи, яка є за ланцюжком третьою. Тобто є акціонер з істотною участю, але цього акціонера контролює, маючи 70% пакета акцій, друга особа, а цю другу особу контролює наш відповідач.

Я поцікавився у представників фонду, чи вони будуть доводити, що цей власник з істотною участю своїми діями чи бездіяльністю має безпосередній стосунок до доведення банківської установи до банкрутства? Справа вмістилась у дві невеличкі теки по 250 сторінок. Запитав: де хоча б якісь рішення, чи протоколи засідань наглядової ради, чи рішення акціонерів, аналізуючи які, ми могли б дійти висновків, що саме наш відповідач приймав або не приймав рішення, котрі призвели до доведення банку до банкрутства? Але представники фонду дивились на нашу колегію круглими очима.

Кажу: ви розумієте, що це справа за доказовою базою повинна бути фактично на рівні кримінальної? Якщо це суто теоретичний позов, напевно, його так напівтеоретично суд і розглядає.

Володимир КРАВЧУК, професор кафедри цивільного права та процесу ЛНУ ім. І.Франка:

— Неподолання доктринальних фундаментальних теоретичних проблем породжує різноманіття практики. Тому попри те, що ми шукаємо відповіді в межах тих формул, які дає чинне законодавство, потрібно думати над комплексним реформуванням корпоративного права.

Принципово важливою в цих змінах підходів має бути орієнтація на захист учасника товариства як власника. Адже ми відчуваємо всі недоліки корпоративного права не теоретично, а практично. Через учасників, які йдуть з нашого ринку, так і не захистивши своїх корпоративних прав.

На жаль, фундаментальний актив з точки зору економіки — частка в статутному капіталі, акція — у нас найменше захищений. Якщо виходити з концепції права власності, яке має бути гарантоване, то тут бачимо, що воно не гарантується. І часто судова практика не виправляє помилок.

Олександр ОНУФРІЄНКО, старший науковий співробітник НДІ приватного права і підприємництва ім. Ф.Бурчака:

— Коли розроблялися поправки до банківського законодавства щодо відповідальності акціонерів, я запитував: ви хочете проблему, по суті кримінальний злочин, який зараз не можуть доказати слідчі органи, просто перенести в господарський процес? І слідчі органи не можуть доказати не тому, що в них немає волі, а тому, що немає можливості, в тому числі з технічних причин: у них немає такого інструментарію — поїхати на Кіпр.

Є поняття «акціонер». Є доктринальний принцип, за яким акціонер не відповідає за зобов’язаннями корпорації, а корпорація не відповідає за зобов’язаннями акціонера. Якщо акціонер скоїв кримінальний злочин, беріть свідків, ведіть у суд. І доводьте, що особа, яка не займала посаду голови правління, давала завідомо злочинні накази щодо виведення грошей. Але якщо один інститут не працює, то не можна його проблему перекладати на інший.