Україна отримає «контрольовану волю»

Електронний моніторинг дозволить заощадити на триманні під вартою, а в перспективі — і на тюрмах

Проект нового Кримінального процесуального кодексу передбачає повернення до практики застосування домашнього арешту. Так, саме повернення, адже для України цей запобіжний захід не є чимось новим. Він використовувався ще з часів Статуту кримінального судочинства 1864 року й був передбачений кримінально-процесуальним законом УСРР. Цей інститут був вилучений з кримінального процесу саме чинним дотепер КПК 1961 року.

30 років під наглядом

Безперечною новелою інституту домашнього арешту стане використання правоохоронними органами електронного моніторингу — системи заходів контролю перебування осіб, щодо яких обиратиметься такий запобіжний захід. Хоча для України подібна практика є новою, у світі її вже застосовують понад 30 років.

Піонерами застосування систем електронного контролю по праву вважаються Сполучені Штати. Там такі засоби почали використовувати ще на початку 1980-х. Існує навіть офіційна історія виникнення ідеї. Як стверджують американці, її автором є суддя Джек Лав з пересічного містечка Альбакерк, що в штаті Нью-Мексико. І наштовхнув його на цю геніальну думку... комікс про пригоди Людини-павука. Кажуть, що в одній з історій електронний радар одягли Спайдермену на руку, аби простежувати, де той перебуває.

Недовго думаючи, Дж.Лав вирішив реалізувати ідею браслета на практиці. Пройшло кілька років, і, коли стихли насмішки, яким спочатку піддавали дивакуватого суддю колеги, у 1983 році вийшла перша партія таких електронних пристроїв. Влада міста протестувала їх на 5 правопорушниках, використовуючи прилади як альтернативу попередньому ув’язненню. А вже наприкінці того ж року Верховний суд Нью-Мексико дозволив використання електронних систем стеження та засудження осіб, які вперше скоїли злочини невеликої тяжкості, до домашнього арешту з обов’язковим носінням електронних браслетів на щиколотці.

Сьогодні ж електронний моніторинг правопорушників застосовується в 49 штатах США. Понад 60 країн світу ефективно використовують цю систему і як вид запобіжного заходу протягом кримінального провадження, і як альтернативу тюрмі під час відбуття покарання. Статистика свідчить, що кожного дня у світі постановляються тисячі судових рішень щодо застосування електронного моніторингу. Електронні засоби контролю досить популярні в Європі, а нещодавно їх упровадили й наші сусіди —Білорусь та Росія.

 Тривога на відстані

 Загалом більш ніж 30 років використовуються 3 основних типи пристроїв для моніторингу перебування особи.

Перший та найпростіший (як у технологічному, так і в економічному плані) — це контроль за допомогою звичайної телефонної лінії. Сам по собі цей засіб контролю складається з двох пристроїв. Один, розміром з телефонний апарат, під’єднується до звичайної телефонної розетки. Інший — це легкий електрон­ний браслет, що кріпиться на зап’ясті або, найчастіше, на нозі в ділянці щиколотки. Між пристроями встановлено зв’язок, і, коли браслет віддаляється на відстань, більшу від запрограмованої, подається сигнал тривоги.

Він надходить на центральний сервер, а звідти — особі, яка здійснює безпосередній моніторинг конкретного правопорушника. Це може бути оператор за пультом спостереження в обласному відділенні внутрішніх справ, як у Росії, або офіцер із пробації, який отримує сигнал безпосередньо на свій айфон, як у США. При застосуванні домашнього арешту межі так званої допустимої зони можуть становити, наприклад, 30—50 м.

Другий тип — це аналогічний прилад моніторингу з використанням мобільного зв’язку. Така система стане в пригоді в містах, проте може виявитися неефективною в сільській місцевості, де стільниковий сигнал слабший.

І третій тип — це стеження за допомогою глобальної системи позиціонування (GPS). Складається з того ж браслета, переносного навігатора та стаціонарного передавача, що міститься вдома. Застосування такого типу моніторингу є дорогим задоволенням, але це дає змогу встановити реальне місцезнаходження особи за допомогою системи супутникового стеження. Переважна більшість країн використовують супутникову систему NAVSTAR GPS, тоді як Російська Федерація — ГЛОНАСС (Глобальну навігаційну супутникову систему), що залишилася ще з радянських часів.

У деяких країнах для більшої ефективності використовують змішані типи моніторингу.

Як бачимо, принцип роботи всіх пристроїв один і той самий: пов’язані між собою стаціонарний передавач та персональний браслет, які фіксують перебування особи в певному місці. Різниця лише в способі зв’язку цього пристрою із центральним сервером.

 Годинник на… нозі

 Що ж являє собою той браслет? Зовні він дещо схожий на спортивний годинник: чорний ремінець шириною трохи більше 2 см і така ж чорна коробочка замість звичайного циферблата. На браслетах — спеціальний замок. Перед закріпленням приладу підбирається оптимальний розмір для зручності носіння. Через увесь ремінь браслета проходить суцільна титанова пластина, і під час закріплення відбувається замикання кола та автоматична активація пристрою.

Кожне таке кільце має своє індивідуальне кодування та пароль. Браслети захищені від несанкціонованого втручання. У разі спроби пошкодити або зняти браслет прилад відразу ж сигналізує операторові чи іншому працівникові, відповідальному за особу, яка перебуває під моніторингом.

Браслети протиударні, витримують як перепад температур, так і перебування у воді. Для прикладу, російські вироби здатні витримати температуру до 120оС та занурення під воду на глибину до 40 м. Таким чином, із закріпленим браслетом без проблем можна приймати душ, плавати в басейні. Він легко ховається за звичайними джинсами й зовні непомітний. Це означає, що можна, попередньо встановивши й погодивши маршрут, їздити на роботу чи до лікаря у випадку, коли домашній арешт передбачає залишення вдома тільки в певний період доби.

У разі необхідності виїзду за межі визначеної території можна подати до суду чи працівникові правоохоронного органу, котрий відповідає за особу (залежить від законодавства конкретної держави), обгрунтоване клопотання про тимчасове розширення меж дозвільної зони. У нас це буде можливо, наприклад, для поїздки в суд апеляційної інстанції для участі в розгляді скарги.

Єдина річ, яка є проблематичною для особи, що носить браслет, гра у футбол. Пристрій сприйматиме кожен удар м’яча як спробу пошкодити браслет і сигналізуватиме про це. Деякі незручності виникнуть у жінок, яким доведеться відмовитися від носіння панчіх чи колготок.

Безумовно, у багатьох уже виникла одна й та сама думка : «Немає такого пристрою, який би не змогли обдурити наші розумники». Дійсно, наші люди можуть знайти підхід до будь-якого електронного чипа. Проте постає одне-єдине запитання: а чи треба це робити? Адже ціна такої спроби — воля.

У Росії, перш ніж розпочати широке використання електронного моніторингу, протягом кількох років реалізовувався проект під назвою «Контрольована воля». Він передбачав, окрім іншого, закупівлю спеціального обладнання, навчання персоналу, в окремій області як експеримент почали застосовувати електронний моніторинг. Засуджені, які погодилися надіти на себе браслети, перебували на волі, а не в колоніях. Так от, результати експерименту показали, що самі ж засуджені переживали за справність браслетів та дуже бережливо ставилися до них. А поодинокі сигнали тривоги, які з’являлись на пульті в диспетчера, свідчили не про спробу зняти чи пошкодити браслет, а про невеликий брак в окремих пристроях.

Безперечно, головною перевагою електронного браслета є перебування особи на волі, а не в ізольованій від суспільства установі — зі своїми правилами та звичаями. Дослідження, проведені в багатьох країнах, свідчать, що застосування електронних засобів контролю позитивно впливає на рівень злочинності. Особа, в якої є вибір — надіти браслет чи сісти в тюрму, безперечно, обере волю. І нехай буде контроль, у будь-якому випадку краще відбувати покарання на волі, не перериваючи сімейних та суспільних зв’язків, ніж, скоївши злочин невеликої тяжкості, на кілька років бути ізольованим від рідних.

 Економія на ізоляції

 Загалом кримінальне законодавство багатьох держав досить чітко встановлює випадки, коли до особи можуть застосовуватися засоби електронного контролю. Переважно таке передбачено за скоєння злочинів невеликої тяжкості.

Так, у Сполучених Штатах електронні браслети носять особи, підозрювані чи вже засуджені за викрадення автомобілів, за злочини, пов’язані з наркотиками, а також особи, що порушують правила дорожнього руху чи зловживають спиртними напоями.

Застосовують такі засоби конт­ролю й до осіб, причетних до статевих злочинів. Наприклад, усім відомий екс-голова МВФ Домінік Стросс-Кан, якого підозрювали в домаганнях покоївки, під час попереднього розслідування перебував під домашнім арештом та носив електронний пристрій. До речі, у Франції парламент розглянув у першому читанні законопроект, який (у разі його ухвалення) дозволить суддям зобов’язувати осіб, причетних до скоєння статевих злочинів, носити електронні браслети протягом певного періоду навіть після відбуття покарання з метою контролю та запобігання вчиненню нових протиправних дій.

У Швеції «контрольовану волю» можуть самостійно обрати для себе як альтернативу злодюжки та водії, винні в скоєнні ДТП.

У вітчизняному ж кримінальному процесі електронний моніторинг планується поки що лише як додаткова гарантія забезпечення виконання пі­дозрюваним чи обвинуваченим своїх процесуальних обов’язків, основним з яких є з’явлення до суду.

Загалом, хоча використання електронних засобів контролю й улітатиме в копійчину, це дасть змогу державі заощаджувати і на триманні осіб під вартою, і на доставленні їх у суд, а в подальшому, якщо такі засоби контролю будуть використовуватися в Україні й під час відбування особами покарання, — значно зменшить наповненість місць позбавлення волі та затрати на тримання засуджених.

Нещодавно Міністерство юстиції Великої Британії оголосило тендер на закупівлю нового обладнання для персонального моніторингу. Як ідеться в повідомленні про оголошення тендера, британці готові викласти від £500 млн для модернізації своєї системи електронного контролю! У будь-якому разі це дешевше, ніж утримувати 4 додаткових тюрми, зауважують вони.

Причому більшість країн, де застосовуються системи електронного контролю, не закуповують обладнання, а тільки орендують його в компаній-виробників. Відповідно, старі пристрої замінюють на нові, сплачуючи лише вартість оренди.

До речі, ціна одного простого електронного браслета російського виробництва сягає $100, а вартість обслуговування одного приладу електронного контролю типу GPS у США обходиться в понад $60 за добу.

В Україні ж тільки у 2011 році на доставлення осіб з місць попереднього ув’язнення до суду для участі в засіданнях держава витратила близько 20 млн грн. А тримання таких осіб у слідчих ізоляторах торік обійшлося нашим платникам податків у більш ніж 85 млн. Судіть самі, скільки засобів електронного контролю можна придбати чи орендувати за рахунок економії цих коштів. А якщо спробувати виробляти вітчизняні?

Безумовно, є ще над чим працювати, але чітко зрозуміло, що і суб’єкти кримінального провадження, і суспільство позитивно сприймуть таке нововведення.