Позичальникові на замітку

Сім нових правил, які потрібно мати на увазі під час оформлення кредиту

16 жовтня офіційно був опублікований і набрав чинності закон, який істотно коригує правове регулювання відносин між банками та їхніми клієнтами. Що змінилось і на що варто звернути особливу увагу при укладенні договору кредиту — спробуємо розібратися.

1. Валютних кредитів більше немає

 Мабуть, однією з найбільш гучних новацій закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» №3795-VI можна назвати відміну споживчого валютного кредитування.

До початку фінансової кризи в країні валютні позики становили значну частину іпотечного кредитування. Стрімка девальвація гривні в кінці 2008 року автоматично збільшила борг таких позичальників удвічі, внаслідок чого банки зіткнулися з проблемою масового неповернення кредитів. Вийшло, що постраждали обидві сторони: і фінустанови, і їхні клієнти. Тоді Нацбанк як міг обмежував кредитування у валюті, час від часу натякаючи на тимчасовий характер таких заходів.

Проте наприкінці минулого року від голови НБУ Сергія Арбузова надійшов чіткий сигнал: «З метою нейтралізації загроз економічній безпеці в банківській сфері, пов’язаних, зокрема, з накопиченням зовнішніх і внутрішніх боргів у іноземній валюті банками та їхніми клієнтами, доцільно встановити на постійній основі заборону на надання фінансовими установами споживчих кредитів у іноземній валюті на території України».

Сказано — зроблено. Тепер в абз.3 ч.1 ст.11 закону «Про захист прав споживачів» міститься норма, яка говорить: «Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється».

 2. Банкам дозволили самостійно змінювати ставки

 Донедавна держава захищала позичальників, запровадивши на законодавчому рівні заборону збільшувати розмір відсотків за кредитним договором в односторонньому порядку. Тепер ст.10561 Цивільного кодексу передбачені ставки двох типів: фіксована і змінна, а також чітко розписані умови їх застосування.

Фіксована процентна ставка не змінюється впродовж усього строку дії кредитного договору. І навіть якщо банк пропише для себе в договорі право змінювати її в односторонньому порядку, така умова згідно із законом уважатиметься нікчемною.

Якщо ж договір припускає застосування змінної процентної ставки, то в цьому випадку банк має право самостійно збільшувати і зобов’язаний зменшувати процентну ставку. Умови та порядок зміни цієї ставки, зокрема періодичність її перегляду, повинні бути відображені в самому договорі.

Одним з основних критеріїв, закладених законом №3795-VI у порядок застосування банком змінної ставки, є її передбачуваність для клієнта: порядок розрахунку повинен давати можливість точно визначити розмір процентної ставки кредиту на будь-який момент часу протягом усього строку дії кредитного договору. Причому кредитор не має права змінювати встановлений договором порядок розрахунку ставки без згоди позичальника.

В основу формули зміни ставки покладений індекс, який сторони узгоджують під час укладення договору. Згідно із законом цей індекс установлює незалежна установа, що має визнану ділову репутацію на ринку фінансових послуг. Він повинен грунтуватися на об’єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів. Поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодо­ступні регулярні джерела інформації. Причому кожен кредитний договір повинен містити посилання на таке джерело, що й дозволить позичальникові контролювати правильність нарахування банком відсотків.

Зрештою передбачуваність для позичальника процентної ставки забезпечується максимальним розміром її збільшення. Цей показник згідно із законом також повинен бути прописаний в умовах договору.

Про зміну процентної ставки кредитодавець тепер «зобов’язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов’язаних за договором осіб… не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка».

Варто уточнити, що ці зміни не стосуються кредитних договорів, що діють. Нові правила про зміну процентних ставок, установлені законом №3795-VI, діятимуть лише відносно договорів, укладених після набуття чинності цим актом, оскільки згідно з ст.58 Конституції закон зворотної сили не має. Крім того, згідно з ч.1 ст.5 ЦК «акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності».

 3. Ніяких прихованих платежів дрібним шрифтом

 На жаль, далеко не всі люди уважно читають запропоновані банком умови кредитування, а написане в договорі дрібним шрифтом — і поготів. Через це досить часто отримують сюрпризи у вигляді несподіваних витрат.

Законодавець вирішив потурбуватися про недалекоглядних позичальників, передбачивши в ст.11 закону «Про захист прав споживачів» низку обов’язків фінустанови, спрямованих на забезпечення прозорості отримання споживчого кредиту. Так, кредитодавець повинен письмово повідомляти своїх клієнтів про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та в грошовому виразі) з урахуванням відсотків ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов’язаних з одержанням кредиту та укладенням договору. Ще перед його укладенням орієнтовна вартість кредиту письмово повідомляється клієнтові, а детально розписується вже в самому договорі. Причому законом окремо обумовлена заборона на друкування в ньому деталізованої вартості кредиту кеглем, меншим за кегль шрифту основ­ного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону.

Крім цього, кредитодавцю забо­ронили встановлювати в договорі про надання кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі за дії, що не є послугою по суті. Нагадаємо, що згідно із законом послуга — це діяльність виконавця з надання (передання) споживачеві визначеного договором матеріального або нематеріального блага, яка здійснюється на індивідуальне замовлення споживача для задоволення його особистих потреб.

Тепер будь-які надумані платежі, не пов’язані з наданням банком послуг, навіть якщо вони будуть прописані в договорі, не підлягатимуть оплаті, бо така умова договору визнається нікчемною.

 4. Дострокове повернення кредиту — без санкцій

 Одним з таких платежів, які окремі фінустанови любили стягувати з громадян, був штраф за дострокове повернення кредиту. На таку «послугу», прописану в тексті договору, позичальники, як правило, заплющувати очі з огляду на низьку процентну ставку та інші привабливі умови. Проте коли в них з’являлася можливість раніше розрахуватися з банком, то виявлялося, що заощадити на відсотках не вдасться.

Одначе справедливість відновлено. Згідно з ст.11 закону «Про захист прав споживачів» тепер «кредитодавцю забороняється встановлювати споживачу будь-яку додаткову плату, пов’язану з достроковим поверненням споживчого кредиту. Умова договору про надання кредиту, яка передбачає сплату споживачем якої-небудь додаткової плати у разі дострокового повернення споживчого кредиту, вважається нікчемною». Кредитодавцю також заборонили «відмовляти споживачу в прийнятті платежу у разі дострокового повернення споживчого кредиту». Клієнт банку повинен буде тільки сплатити відсотки за користування кредитом й вартість усіх послуг, пов’язаних з його обслуговуванням і погашенням, за період фактичного користування кредитом.

 5. Конфіскацію застави спрощено

 Однозначно негативним для позичальника нововведенням закону №3795-VI є поява в законі «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» норм про спрощений позасудовий механізм звернення стягнення на заставлене майно.

Згідно з оновленими редакціями стст.24, 26 цього закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється тепер не тільки на підставі рішення суду, а й на підставі виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку. Останній припускає право обтяжувача вибрати на свій розсуд серед інших способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження також і реалізацію заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Також зазнав змін закон «Про іпотеку»: бланкетна норма його ст.35 про момент початку звернення стягнення на предмет іпотеки стала конкретнішою і тепер також указує на позасудове врегулювання цього питання на підставі договору.

Безумовно, виконавчий напис нотаріуса повинен забезпечувати оперативний захист прав та інтересів стягувача. Але це в теорії. На практиці, на жаль, така дія цілком може стати для останнього інструментом зловживань.

Хто хоч раз брав кредит, знає, як банк відповідає на пропозиції клієнта про коригування умов надання коштів. Типовою можна назвати реакцію, яка ні до чого не зобов’язує, «або підписуйте як є, або звертайтеся по кредит до іншого банку». Після такої заяви клієнт, як правило, погоджується на всі умови. Зокрема (і перш за все) на нотаріальне посвідчення застави майна.

Потім, коли в банку виникають претензії до позичальника, для звернення стягнення на заставлене майно він іде по виконавчий напис до нотаріуса. При цьому останньому потрібно показати лише оригінал нотаріально засвідченого договору і документи, які підтверджують безперечність заборгованості та встановлюють прострочення виконання зобов’язання (розд.32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мін’юсту від 3.03.2004 №20/5). Тобто при ухваленні рішення нотаріус фактично покладатиметься лише на інформацію банку, не залишаючи шансів позичальникові захистити свої інтереси.

 6. Колекторів підстрахували

 На думку деяких юристів, законом №3795-VI банкам фактично розв’язали руки в питанні передання боргів колекторським компаніям, які своїми методами роботи змусять клієнтів фін­установ пригадати неспокійні 1990-ті. Думається, проблема в цьому випадку дещо перебільшена.

Нагадаємо, що в розпал фінансової кризи як гриби після дощу стали з’являтися фірми, які вибивають проб­лемні борги з населення. Не маючи ні достатньої ресурсної бази, ні досвіду роботи у сфері стягнення заборгованості, ці «фахівці» деколи застосовували сумнівні з правового погляду методи спілкування з боржниками банків, наприклад систематичні «задушевні» бесіди з відтінком залякування і повідомлення про борги працедавцеві позичальника.

У зв’язку із цим Кабмін навіть спробував урегулювати колекторську діяльність шляхом уведення ліцензування: у серпні 2009 року у Верховній Раді був зареєстрований законопроект №5046, який, проте, через півроку відкликали.

Разом з тим відсутність спеціального закону зовсім не є перепоною для діяльності колекторів, адже всі достатні підстави вже містить Цивільний кодекс: це договори надання послуг (гл.63), факторингу (гл.73), поручительства (ст.553). Про те, що справа передаватиметься колекторській організації, дебітор може і не знати, адже згідно з ст.516 ЦК зміна кредитора в зобов’язанні може здійснюватися без згоди першого.

Єдина проблема на той момент полягала в зобов’язаннях фінустанови зберігати банківську таємницю, до якої належать й інформація про фінансово-економічний стан клієнтів (ст.60 закону «Про банки і банківську діяльність»).

Проте з часом і цю проблему вирішили: на початку 2011 року ст.61 цього закону доповнили нормою, відповідно до якої фінустанови отримали право надавати інформацію, що містить банківську таємницю, приватним особам і організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) і банком договорами. Законом №3795-VI цю норму було тільки уточнено: укладені між особами (організаціями) і банком договори — це в тому числі договори про відступлення права вимоги до клієнта.

Отже, клієнтові банку, що має проблеми з поверненням кредиту, новий закон підстав побоюватися колекторів ні додав, ні збавив: в останніх на сьогодні законних заходів впливу не більше, ніж в основного кредитора, тобто фінустанови. Для останнього в ст.11 закону «Про захист прав споживачів» прописали обов’язок повідомляти споживача про передання третій стороні своїх прав за договором про надання споживчого кредиту.

  7. Для позичальника з’явилася ще одна стаття в КК

 Мова йде про ст.222 КК («Шахрайство з фінансовими ресурсами»), диспозиція якої після змін, унесених законом №3795-VI, припускає загальний суб’єкт злочину.

Раніше за цією статтею до відповідальності могли притягнути лише громадян-підприємців, учасників юр­особи або посадових осіб підприємств. Тепер шахраєм вважатиметься будь-яка особа, котра досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, надала кредиторові для одержання позики завідомо неправдиву інформацію.

Практична цінність таких новацій, відверто кажучи, сумнівна. Адже спробам шахрая безпідставно отримати кредит повинен класти край  сам банк. Це стандартні процедури перевірки наданих потенційним позичальником документів, які підтверджують його надійність.

Якщо ж інформація, викладена в таких документах, виявилася не відповідною дійсності, то в такому випадку настає кримінальна відповідальність за ст.358 КК («Підроблення документів…»).

Очевидно, в цьому випадку можна говорити про те, що законодавець просто дав банкам ще один важіль впливу на позичальників, адже рівень злочинності залежить не від кількості статей у кримінальному законі, які встановлюють відповідальність за одне і те саме діяння, і навіть не від санкцій, а від ефективності практичної діяльності правоохоронних органів, спрямованої на розкриття злочинів.