Неформальна вимога

Як у ВАКС забезпечити право на розгляд скарг та заперечень на підготовчому провадженні

У КПК закріплені гарантії оскарження тих дій, рішень чи ухвал слідчих суддів, які не могли бути предметом перегляду на стадії досудового розслідування. Але чи насправді такі права забезпечуються на практиці і що робити, аби таке право було дотримано?

Відповідно до ч.2 ст.303 КПК скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами стст.314—316 цього кодексу.

Згідно з ч.3 ст.309 КПК інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Вимога забезпечити право на оскарження не є суто формальною, адже на досудовому розслідуванні стороною обвинувачення доволі часто вчиняються дії або приймаються рішення, які або унеможливлюють передачу обвинувального акта до суду (наприклад безпідставний дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування, незаконні доручення слідчого прокурора які призвели до безпідставного набуття процесуального статусу особою), або не дозволяють призначити судовий розгляд по суті (незаконне продовження строку досудового розслідування, незаконне визначення підслідності).

Отже, мова йде саме про ті ухвали, рішення, дії/ бездіяльність, які в обов’язковому порядку мають бути розглянуті на підготовчому провадженні. Адже в подальшому їх розгляд не матиме жодного значення та сенсу.

Натомість, за останньою практикою ВАКС вбачається, що судді дедалі частіше вирішують віднести стадію розгляду скарг і заперечень з підготовчого засідання в порядку стст.314—316 КПК до стадії судового розгляду де нібито вони будуть вирішені залежно від предмету такої скарги та заперечення.

Окремо відзначимо негативну та вкрай тривожну тенденцію, коли суди почали взагалі ігнорувати процесуальні клопотання учасників справ. Так, суди почали немов би відкладати розгляд клопотань на іншу стадію, а потім взагалі робити вигляд, що жодного клопотання не було або про нього всі забули. Але це окрема та доволі глибока проблема, яка заслуговує бути темою окремої публікації.

Така позиція суддів є хибною, безпідставною та не має нічого спільного з досягненням завдань кримінального провадження, передбачених ст.2 КПК.

По-перше, більшість скарг і заперечень сторони захисту зазвичай стосуються суто процедурних питань, що мають наслідком неможливість призначення судового розгляду.

По-друге, таке формулювання з боку суддів ВАКС, що наведено абзацом вище, насправді є маніпулятивними. Бо коли, наприклад, йдеться про скаргу на незаконність дій під час проведення обшуку, то на стадії судового розгляду така скарга вже не може бути розглянута, адже тоді треба доводити недопустимість здобутих під час такого обшуку доказів, а це вже зовсім інший інститут кримінального провадження, який має інші завдання та наслідки.

Позбавляючи сторону захисту такої можливості (оскаржити рішення, дії/бездіяльність та подати заперечення на ухвали слідчих суддів), суд свідомо порушує права людини гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, що передбачені зокрема стст.6, 8, 13.

У нашій судовій практиці нещодавно мав місце випадок, коли головуючий проголосив рішення таким чином: «Щодо заперечень на ухвали слідчих судді, то вони долучаються до матеріалів справи, і під час судового розгляду суд надасть оцінку цим доказам».

З наведеного вбачається, що суд не планує розглядати на підготовчому провадженні скарги та заперечення.

Однак, характер питань, які порушуються у запереченнях на ухвали слідчих суддів та скаргах на рішення, дії слідчого, прокурора свідчить про доцільність їхнього розгляду саме у підготовчому судовому засіданні, а не під час судового розгляду з огляду на такі міркування.

У постанові Касаційного кримінального суду від 6.06.2023 у справі №489/6721/21 зазначено про такий підхід до визначення стадії розгляду заперечень на ухвали слідчих суддів:

«23. Законодавець, позбавивши сторони права на апеляційне оскарження певних ухвал слідчого судді під час досудового розслідування, не залишив сторони без засобів правового захисту від незаконних або необґрунтованих рішень слідчого судді. Закон надає можливість розглянути ці питання під час судового провадження, передбачивши у ч.3 ст.309 КПК, що щодо ухвал, які не оскаржуються під час досудового розслідування, можуть бути подані заперечення під час підготовчого провадження в суді. Суд, отримавши такі заперечення має їх розглянути під час підготовчого провадження або під час судового розгляду, в залежності від характеру поставленого питання, і прийняти вмотивоване рішення».

Тобто для визначення, на якій стадії має відбуватися розгляд заперечень, необхідно враховувати характер поставленого питання.

У постанові ККС від 2.06.2020 у справі №369/9525/17 викладено такі позиції щодо скарг на рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора:

«Таким чином посилання захисника на те, що місцевий суд формально відмовив у задоволенні її скарги на дії та бездіяльність слідчого, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки місцевий суд у своєму рішенні навів відповідні мотиви прийнятого рішення, а подана нею скарга не стосувалась визначення судом можливості на законних підставах призначити кримінальне провадження до судового розгляду…

Надалі, під час судового розгляду захисник заявила клопотання про прийняття її скарги на дії слідчого, до якого долучила скаргу, аналогічну за змістом тій, що була заявлена в підготовчому судовому засіданні.

Місцевий суд у засіданні від 23.11.2018 обґрунтовано відмовив у задоволенні поданої захисником скарги на дії слідчого, оскільки нормами кримінального процесуального законодавства не передбачено розгляду таких скарг під час судового розгляду кримінального провадження, з чим погоджується і Верховний Суд».

З наведеного вбачається, що подана на підготовчому провадженні скарга має стосуватися визначення судом можливості на законних підставах призначити судовий розгляд, а кримінальне процесуальне законодавством не передбачає розгляд скарг під час судового розгляду.

З урахуванням наведених висновків ВС уважаю, що перенесення розгляду заперечень та скарг на стадію судового розгляду не відповідає характеру поставлених у запереченнях і скаргах питань з огляду на таке.

Для розгляду заперечень на ухвали слідчих суддів не потрібно досліджувати докази сторін та оцінювати докази за критеріями допустимості, належності та достовірності, а сукупність доказів – за критеріями достатності та взаємозв’язку.

Наприклад питання законності дозволів на здійснення спеціального досудового розслідування є суто процесуальним за своїм характером.

Відкладення розгляду заперечень на ці ухвали на стадію судового розгляду не сприятиме досягненню завдань кримінального провадження, адже замість дослідження доказів суд та учасники судового провадження будуть повертатись до процесуальних питань, які стосувалися руху досудового розслідування та жодним чином не стосуються суті кримінального провадження.

Після закінчення підготовчого провадження за відсутності осіб, щодо яких було надано дозволи на спеціальне досудове розслідування, та початку судового розгляду існує ймовірність того, що під час судового розгляду заперечення на вищезгадані ухвали втратять актуальність, а тому й право на заперечення проти згаданих ухвал вже не зможе бути належним чином реалізовано.

У постанові ККС від 15.04.2025 у справі №127/15521/24 зазначено про повноваження суду першої інстанції за наслідками розгляду заперечень проти ухвал слідчих суддів, які не підлягали апеляційному оскарженню на досудовому розслідуванні:

«Суд, який розглядає провадження по суті, повинен розглянути усі заперечення сторін, в тому числі й на ухвали слідчих суддів, які не підлягають окремому апеляційному оскарженню під час досудового розслідування. Саме таку процедуру з висловлення незгоди із відповідними ухвалами слідчих суддів передбачено ч.3 ст.309 КПК. Суд, який розглядає незгоду сторони із ухвалою слідчого судді, постановленою під час досудового розслідування, яка не підлягає самостійному апеляційному оскарженню, має повну судову дискрецію і може не погодитися із рішенням, постановленим слідчим суддею.

Покликання суду на те, що ухвала слідчого судді набула законної сили і кримінальним процесуальним законом не передбачено процедури її оскарження безпосередньо суперечить положенням ч.3 ст.309 КПК. Вочевидь законодавець, передбачаючи можливість висловлення незгоди під час підготовчого засідання в суді із тими ухвалами, які під час досудового розслідування не підлягають самостійному оскарженню, передбачив таку форму судового контролю, реалізація якої можлива лише шляхом самостійної оцінки судом тієї ухвали слідчого судді, з якою висловлена незгода».

Важливо, що за результатом розгляду заперечень проти ухвали слідчого судді суд має право не враховувати таку ухвалу. Проте ефективність заперечень проти ухвал про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування втрачається, якщо такі заперечення будуть розглянуті на стадії судового розгляду. Адже неврахування судом таких ухвал саме на підготовчому провадженні може призвести до висновку про неможливість призначення судового розгляду, оскільки в такому випадку досудове розслідування було незаконно закінчено без участі підозрюваного.

Дозвіл слідчого судді на спеціальне досудове розслідування є передумовою того, що кримінальне провадження рухається в особливому режимі (обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування не вручаються підозрюваному; підготовче судове засідання може проводитись без участі обвинуваченого, щодо якого здійснювалося спеціальне досудове розслідування).

Тому законність такої ухвали має бути перевірена судом першої інстанції до того, як суд перейде до стадії судового розгляду, яка має бути присвячена переважно дослідженню доказів по суті обвинувачення. У протилежному випадку суд розпочне розгляд справи у спеціальному режимі, не розглянувши важливе процесуальне заперечення щодо підстав такого режиму. Вважаю, що це суперечить логіці стст.314—316 КПК, адже підготовче провадження саме й покликане вирішити, чи може провадження бути призначено до судового розгляду.

Таким чином, відкладати розгляд заперечень проти ухвал слідчих суддів про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування на стадію судового розгляду є недоцільним, адже спочатку, на підготовчому провадженні, необхідно встановити, чи законно кримінальне провадження надійшло до суду у спеціальному режимі, зумовленому спеціальним досудовим розслідуванням, і тільки після перевірки законності підстав для такого режиму переходити до розгляду обвинувального акта по суті.

Ще один прикладом є заперечення проти ухвали слідчого судді про продовження строку досудового розслідування, які безпосередньо стосуються законності проведення та закінчення досудового розслідування після закінчення двомісячного строку та допустимості направлення обвинувального акта до суду.

Мета підготовчого провадження за стст.314—316 КПК полягає в тому, щоб перед призначенням судового розгляду суд з’ясував, чи відсутні процесуальні перешкоди для законного проведення судового розгляду. Якщо у сторони захисту є аргумент, що обвинувальний акт подано після незаконного продовження строку досудового розслідування, то розгляд цього питання має відбутися до призначення судового розгляду.

Характер заперечень проти ухвали про продовження строку досудового розслідування також свідчить про те, що для розгляду цих заперечень не потрібно досліджувати докази сторін кримінального провадження. Для розгляду таких заперечень має значення клопотання сторони обвинувачення про продовження строку розслідування, сама ухвала про таке продовження та постанови про оголошення міжнародного розшуку (надавали стороні обвинувачення право зупинити досудове розслідування), адже питання продовження строку досудового розслідування є суто процесуальним.

У контексті ефективності механізму оскарження за ч.2 ст.303 КПК слід звернути увагу на рішення ЄСПЛ від 13.02.2025 у справі «Denysyuk and Others v. Ukraine». У цьому рішенні ЄСПЛ надав оцінку ефективність цього механізму у зв’язку із захистом права на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 конвенції).

У стислому викладі змісту цього рішення, оприлюдненого на вебсайті Верховного Суду, наголошено:

«…обсяг питань, які вирішуються кримінальним судом у підготовчому засіданні, не включає конкретних повноважень, наданих суддям для перевірки законності чи необхідності дій працівників правоохоронних органів у зв’язку з негласними слідчими (розшуковими) діями, не говорячи вже про будь-які повноваження щодо перегляду обґрунтування, наведеного слідчими суддями під час ухвалення дозволу на проведення таких слідчих дій. Європейський суд зауважив, що спроби другого та третього заявників застосувати наведені в ч.3 ст.303 процедури виявилися неефективними на практиці. Зокрема, скарги другого заявника були долучені до матеріалів провадження без їхнього розгляду у підготовчому засіданні…

Враховуючи відсутність у національному законодавстві конкретних положень, які б встановлювали компетенцію кримінальних судів розглядати суть скарг заявників за ст.8 конвенції або у підготовчому засіданні, або під час судового розгляду, неможливість встановити наявність таких повноважень з усталеної судової практики, а також досвід другого та третього заявників, чиї спроби подати скарги у підготовчих засіданнях виявилися неефективними на практиці, Європейський суд дійшов висновку, що передбачена ч.2 ст.303 КПК процедура, не відповідає вимогам «ефективного засобу юридичного захисту» для розгляду скарг заявників за ст.8 конвенції по суті».

Отже, враховуючи все викладене вище вважаємо недопустимим нехтування судами належним та необхідним розглядом скарг на рішення, дії/ бездіяльність сторони обвинувачення на стадії підготовчого провадження. Сторона захисту має всіляко наполягати на розгляді своїх скарг та заперечень, адже не дотримання цієї гарантії може призвести або до скасування рішення у справі або до порушення конвенційних зобов’язань в Україні, що матиме наслідком перегляд справи за виключними обставинами.

Ми переконані, що суди продовжують таке нехтування правами захисту лише через недостатність якісного та професійного реагування з боку адвокатської спільноти. Тому необхідно по кожному питанню доводити свою позицію до кінця, тобто, не залишаючи поза увагою буквально кожну процесуальну позицію, висловити незгоду з незаконністю процедурних рішень у кримінальному провадженні.

Закон і Бізнес