Фіктивна Феміда

Історія IP-суду стане пам’ятником хаотичності реформ в Україні

Вищий суд з питань інтелектуальної власності в Україні створено ще 2017 року, але він досі «перебуває на етапі формування». Усі суддівські посади залишаються вакантними, а єдиний співробітник установи щороку звітує про мінімальні видатки. Навіщо країні такий «паперовий» суд — задаються питанням навіть в Офісі Президента.

7 років «формування»

Історія з IP-судом наочно демонструє хибну логіку багатьох українських реформ — створити інституцію на папері, видати це за досягнення і залишити напризволяще. Понад 7 років після формального запуску суду не відбулося нічого, крім виплати зарплат працівникам. У підсумку — влада немає політичної волі, ані запускати IP-суд, ані його ліквідувати.

Вищий суд з питань інтелектуальної власності (IP-суд) в Україні, який було створено ще у 2017 році так і не запрацював. Усі суддівські посади залишаються вакантними, а єдиний співробітник установи щороку звітує про видатки. Ця ситуація не лише підриває довіру до правової системи, але й має відчутні економічні наслідки, зокрема Україна втрачає мільйони доларів через незахищеність інтелектуальної власності.

На жаль, Україна не змогла використати досвід європейських країн. Так, у Німеччині Федеральний патентний суд функціонує з 1961 року, розглядаючи понад 500 справ щорічно. У Великобританії Суд з інтелектуальної власності (IPEC) є взірцем швидкого та компетентного розгляду спорів. Ці інституції не просто існують на папері – вони забезпечують якісний захист прав, який забезпечує доступ до правосуддя в розумні строки.

Фактична відсутність діючого IP-суду в Україні має серйозні економічні наслідки. Країни з ефективною системою захисту інтелектуальної власності, як правило, залучають на 40—45% більше прямих інвестицій. Неможливість надійно захистити права на винаходи, торговельні марки та інші об’єкти інтелектуальної власності відлякує потенційних інвесторів та гальмує розвиток інноваційних галузей економіки.

Кожен відсоток зростання ефективності захисту IP-прав корелює зі зростанням ВВП. Для України це означає, що відсутність IP-суду призводить до щорічних багатомільйонних втрат через порушення прав інтелектуальної власності.

ЄСПЛ не раз наголошував, що держава зобов’язана не лише створити необхідні судові інституції, але й забезпечити їх реальне функціонування. Багаторічне перебування IP-суду «на етапі формування» створило правову невизначеність, що є порушенням принципу верховенства права.

Саме передбачуваність правової системи є одним із найважливіших елементів верховенства права.

Муки народження

Конституція України забороняє створювати надзвичайні та особливі суди. Разом із тим, дозволяє вищі спеціалізовані. І за законом нині їх чотири:

Вищий суд з питань інтелектуальної власності;

Вищий антикорупційний суд;

Спеціалізований окружний адміністративний суд;

Спеціалізований апеляційний адміністративний суд.

Три з чотирьох працюють лише на папері. Два адміністративних з’явилися в ході чергового етапу реформи Окружного адміністративного суду м.Києві лише в березні 2025 року і перспективи їхньої діяльності наразі дуже примарні.

А от IP-суд, як і фактично функціонуючий сьогодні ВАКС, був утворений в рамках судової реформи Президента Петра Порошенка. Тоді влада повністю переформатувала судову владу аж до ліквідації Верховного Суду України. З назви касаційної інстанції прибрали «Україну», а кількість інстанцій скоротили до трьох. Новий (і чинний сьогодні) закон «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII набрав чинності 30.09.2016. До речі нині представники тодішньої влади – основні «клієнти» цього «надзвичайного» суду.

За задумом реформаторів, IP-суд мав розглядати справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема:

справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торгівельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування;

справи у спорах щодо реєстрації, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокового припинення патентів, свідоцтв, інших актів, що посвідчують або на підставі яких виникають такі права, або які порушують такі права чи пов’язані з ними законні інтереси;

справи про визнання торговельної марки добре відомою;

справи у спорах щодо прав автора та суміжних прав, в тому числі спорах щодо колективного управління майновими правами автора та суміжними правами;

справи у спорах щодо укладання, зміни, розірвання і виконання договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, комерційної концесії;

справи у спорах, які виникають із відносин, пов’язаних із захистом від недобросовісної конкуренції, щодо: неправомірного використання позначень або товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; збирання, розголошення та використання комерційної таємниці; оскарження рішень Антимонопольного комітету України із визначених цим пунктом питань.

Відповідні зміни, які також визначали процедуру вирішення таких спорів були внесені до Господарського процесуального кодексу України.

Вищий суд з питань інтелектуальної власності утворювався, а проведення конкурсу на посади суддів у цьому суді мало бути оголошено протягом дванадцяти місяців з дня набрання чинності законом «Про судоустрій і статус суддів».

За кращими традиціями українських чиновників, це і було зроблено в останній день відведеного строку. Президент видав указ від 29.09.2017 №299/217 про створення суду, Державна судова адміністрація наказом від 30.09.2017 №929 визначила кількість суддів у цьому спеціалізованому суді, А Вища кваліфікаційна комісія суддів оголосила конкурс (рішення від 30.09.2017 № 98/зп-17).

Утім, реформа все ж стала. А точніше, вона наздогнала саму ВККС, яка у 2019 році утратила повноваження. Відтак розпочаті в рамках добору суддів кваліфікаційні іспити пішли у небуття.

Як юридична особа, IP-суд взагалі з’явився у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань лише 13.02.2020 року з кодом 43509959.

Який стан справ на сьогодні?

Ми вирішили поцікавитися, що змінилося з того часу та направили відповідний запит щодо стану організації та функціонування IP-суду до Державної судової адміністрації. Але там повідомили, що запитувана інформація у них ніяк не відображена та не задокументована будь-якими засобами чи на будь-яких носіях. З огляду на це після переадресації запитань відповідь надійшла від т.в.о. керівника апарату Вищого суду з питань інтелектуальної власності Ігоря Романківа.

З неї випливає, що штатним розписом суду першої інстанції передбачено 21 посада суддів, апеляційної палати — 9 посад. І на даний час зазначені посади є вакантними, через те, що суд досі перебуває на етапі формування.

Цікаво, що керівник не знає, де знаходиться його установа. Хоча юридична адреса зазначена у реєстрі, він повідомив, що інформація щодо реєстрації IP-суду за адресою по вулиці Липській 18/5 у м.Києві відсутня. Дещо кумедною видається названа ним причина такого незнання — «так як попередні т.в.о. керівника апарату звільнені».

Між іншим, за цією ж адресою у Печерському районі столиці зареєстровані ще кілька судових установ, в тому числі Державна судова адміністрація, ДП «Інформаційні судові системи» та Київський міський окружний адміністративний суд. Останній був утворений у 2022 році на заміну ОАСК, але досі не почав працювати. Виглядає, що реформатори реєструють при ДСАУ «експериментальні» суди, які невідомо, чи запрацюють узагалі.

Водночас І.Романків надав досить красномовні звіти про надходження та використання коштів загального та спеціального фондів за 2020—2024 роки.

З них випливає, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності - найменш обтяжливий для державного бюджету суд в Україні. Адже з його реєстрацією видатки на утримання установи у 2020 році становили лише 510,5 тис. грн., хоча первинно було затверджено на порядок більше. Очевидно, вони складалися лише із зарплатні двох працівників - т.в.о. керівника апарату Олександра Ризака та головного бухгалтера Романа Доморослого, які подавали майже пусті звітні документи. А наприкінці 2022 року відбулася «оптимізація» — новим т.в.о. став І.Романків, бо саме він вже одноособово (без бухгалтера) далі підписував ці річні звіти.

Так, за підсумками 2023 року на оплату праці до IP-суду надійшло 612,4 тис. грн. І ця цифра повністю збігається із річною зарплатою, отриманою за основним місцем роботи, що була задекларована очільником апарату. У 2024-му витрати за цією статтею знизилися до 611,2 тис. грн. Виходить, що в середньому на місяць І.Романків отримує десь 51 тис. грн.

Не дуже велика сума, як для такої посади. Але можемо припустити, що й робота не пильна. Це скоріше номінальний директор. Хоча б тому, що лист-відповідь, наданий очільником апарату суду 20.03.2025, має реєстраційний №1. Один вихідний документ за квартал — навряд можна назвати напруженою роботою.

Втім, І.Романків напевно має й інші джерела доходів. Адже сьогодні він є головою комісій з припинення Верховного Суду України (процес триває з 21.06.2018), а також спеціалізованих судів — Вищого адміністративного суду України, Вищого господарського суду України, Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ (з 20.12.2017).

З такої спеціалізації фахівця можна робити сумні висновки щодо перспектив подальшої діяльності й очолюваного ним IP-суду.

Експерименти (реформи) не мають закінчуватись

Сьогодні про сумніви у доцільності функціонування Вищого суду з питань інтелектуальної власності вже публічно висловлюються на державному рівні.

Під час нещодавнього VII Судового форуму, організованого ВГО «Асоціація адвокатів України», генеральний директор Директорату з питань правової політики Офісу Президента Віктор Дубовик розповів про консультації із Головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком. І той начебто навів аргументи щодо недоцільності існування цього вищого суду. Також представник ОП послався на аналіз статистики розгляду справ і виникло питання, чи матиме IP-суд навантаження. «Зараз переважає думка щодо відсутності необхідності існування цього суду взагалі», — сказав В.Дубовик. Очікується, що рішення буде прийнято в рамках Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства до 2029 року, яку вже готують у гаранта Конституції.

Отже, історія з IP-судом наочно демонструє хибну логіку багатьох українських реформ — створити інституцію на папері, видати це за досягнення і... залишити напризволяще. Понад 7 років після формального запуску суду не відбулося нічого, крім виплати зарплат працівникам. І це попри наявність предметної підсудності, кадрову потребу й законодавче підґрунтя.

Складні системи надзвичайно залежні від початкових умов, і невеликі зміни в навколишньому середовищі можуть призвести до непередбачуваних наслідків, але це не лякає вітчизняних реформаторів.

Хаотичний реформаторський підхід в українській судовій системі часто характеризується не стратегією, а імпульсивним створенням спеціалізованих (а по факту — особливих та надзвичайних) судів. Це видно як з прикладу IP-суду, так і з розбудови адміністративної юстиції у Києві, де вже кілька років існують суди без суддів і правосуддя. Такий шлях не лише дестабілізує систему, а є прямим порушенням Конституції.

Закон і Бізнес