Коли свідоцтво про право на спадщину може визнаватися недійсним — ВС

Свідоцтво про право на спадщину по своїй суті не є правочином. Як наслідок, до конструкції недійсності такого свідоцтва положення ЦК та інших законів про правочини, зокрема й норми §§1, 2 гл.16 ЦК, не застосовуються.

На це звернув увагу Касаційний цивільний суд, частково скасовуючи постанову апеляційного суду та змінюючи в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції  у справі №209/1235/20, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі особа звернувся з позовом про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, витребування майна та скасування державної реєстрації. Вважав, що є спадкоємцем за правом представлення як онук спадкодавця.

Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. Апеляційний суд позов задовольнив частково.

Своєю чергою, КЦС нагадав, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (ст.1301 ЦК).

Свідоцтво про право на спадщину — це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

У приватному праві не передбачено нікчемності для свідоцтва про право на спадщину. В ЦК закріплено тільки можливість пред’явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.

Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред’явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва) (див. постанову об’єднаної палати КЦС від 5.09.2022 у справі №385/321/20).

Водночас, КЦС зауважив, що у цій справі суд першої інстанції при відмові у визнанні частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасуванні рішення про державну реєстрацію прав не врахував, що передбачені положеннями стст.1300 та 1301 ЦК правові конструкції «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» та «визнання свідоцтва про право на спадщину» є різними.

Недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі. Підстави внесення змін до свідоцтва не пов’язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини, які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів стст.387 і 388 ЦК, є неефективними.

Тож суд першої інстанції мав відмовити у:

частковому визнанні недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки підстав для недійсності в момент його видачі не існувало, а вимог про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом не заявлено;

скасуванні рішення про державну реєстрацію прав, оскільки належним способом захисту спадкоємця є віндикаційний позов (позивач судові рішення в частині відмови у витребуванні частки не оскаржив).

Прикметно, що доповідач у справі Василь Крат виклав окрему думку, вважаючи, що колегія мала передати справу на розгляд Великої палати ВС, оскільки згідно з її висновком на підставі ст.388 ЦК може бути витребувано лише індивідуально визначена річ.

Закон і Бізнес