Чи можна вимагати компенсації за порушення розумних строків розгляду справи — ВС

Відсутність в особи відчуття поваги до її конституційних прав, зокрема, через порушення розумних строків розгляду справи, є обґрунтованим джерелом особистих страждань та переживань, здатних спричиняти моральну шкоду.

Про це нагадав Касаційний цивільний суд, скасовуючи постанову апеляційної інстанції у справі №757/43310/16-ц, повідомляє «Закон і Бізнес».

У вересні 2016 року особа звернулася із позовом до Держави Україна просила стягнути на її користь моральну шкоду, яка заподіяна порушенням права на розгляд справи судом у розумний строк, у сумі 50 тис. грн.

Так, у травні 2015 року особи, що діяли у складі організованої злочинної групи, здійснили напад на автозаправну станцію в Києві. У серпні того ж року обвинувальний акт щодо цих осіб був переданий до суду. В цій кримінальній справі особа звернулась з цивільним позовом до обвинувачених про стягнення моральної шкоди в солідарному порядку. Водночас на час подання цього позову кримінальна справа не призначена до розгляду і в розумний строк не розглянута.

Суд першої інстанції в позові відмовив, зазначивши, що дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов’язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду.

Апеляційний суд, який погодився із таким рішенням, додав що на сьогодні в законодавстві України немає спеціальних норм для звернення до суду з вимогою до держави про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої порушенням гарантії розумного строку розгляду судової справи, як і немає особливих процедур для швидкого розгляду такої вимоги. Тому вирішення питання можливе лише в рамках загальних положень ЦК.

Своєю чергою. КЦС зазначив, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема її ст.1, передбачає обов’язок держави гарантувати ефективне використання визначених конвенцією, в першу чергу розділом І, прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Незабезпечення цього є самостійною підставою для відповідальності держави.

Стаття 13 розд.І конвенції прямо вказує на необхідність забезпечення саме ефективного засобу правового захисту в національному органі, навіть якщо порушення прав здійснене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження

КЦС зауважив, що суди попередніх інстанцій не встановили, а учасники цієї справи не довели, що позивач якимись своїми діями впливала на строки розгляду кримінальної справи, збільшуючи їх. Тож строк розгляду цієї справи мав оцінюватись судами безвідносно причин його тривалості (можливих дисциплінарних порушень суддів) з точки зору закону. З точки зору принципу розумності, з урахуванням практики ЄСПЛ, цей строк є такими, що не відповідає умовам конвенції, а відтак зобов'язанням держави Україна, які з цієї конвенції випливають та ґрунтуються на Конституції, що вказує на неправомірність їх порушення державою Україна.

Також КЦС звернув увагу, що апеляційний суд помилково застосував правовий висновок Великої палати ВС у справі №520/2261/19, викладеного у постанові від 25.06.2020. Адже позивач прямо зазначила, що її позовні вимоги не стосуються оскарження безпосередніх дій суддів, їх відповідності вимогам закону.

Закон і Бізнес