Солідарна & субсидіарна відповідальність:

передбачуваність банкрутства

Сьогодні, як було анонсовано, поговоримо про основну ознаку винуватості при умисному банкрутстві, яка характеризує цілеспрямованість дій (бездіяльності) суб’єктів цього делікту — передбачуваність управлінцями юридичної особи-боржника стану фінансової неспроможності.

Від загрози неплатоспроможності до фактичного банкрутства

Відповідно до практики ЄСПЛ зняття корпоративної вуалі є належним рішенням для захисту прав її кредиторів і досягнення справедливого балансу інтересів між конкуруючими інтересами кредиторів, інтересами акціонерів компаній-боржників та інтересами держави і суспільства.

Доктрина захисту кредиторів від неправдивих банкрутств у національному праві знайшла своє відображення у двох інститутах права, які застосовуються в КзПБ для покладання відповідальності на керівні органи та третіх осіб:

за приховування банкрутства при явній загрозі неплатоспроможності — солідарна (повна) відповідальність (ч.6 ст.34 КзПБ, ст.215 ГК);

за доведення до банкрутства при неоплатності боргу — субсидіарна (додаткова) відповідальність (ч.2 ст.61 КзПБ, ст.215 ГК).

І в одному, і в іншому випадку йдеться про свідоме використання конструкції юридичної особи як фасаду для прикриття шахрайських дій з порушення прав кредиторів.

Склад делікту приховування банкрутства: невиконання обов’язку в місячний строк звернутися до суду з заявою про відкриття справи  при загрозі неплатоспроможності.

Склад делікту доведення до банкрутства: настання стану стійкої неплатоспроможності, що викликаний цілеспрямованими діями.

Зміст делікту складають умисні і цілеспрямовані дії та бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода приватним і суспільним інтересам.

Причинний зв’язок між діями суб’єкта та шкодою, як правило, є очевидними, виявляється і доводиться арбітражним керуючим (розпорядником майна, ліквідатором) та кредиторами з дня відкриття справи про банкрутство та констатується прийнятими у справі судовими рішеннями. Причинний зв’язок, як і шкода, є необхідною умовою виникнення деліктних правовідносин.

Доктринально і законодавчо для деліктних зобов’язань встановлено презумпцію вини завдавача шкоди. Особливо це є важливим для умисних банкрутств. Відповідальними за шкоду за нормами законодавства є органи управління боржника. До них віднесено засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи та її керівник (виконавчий орган), які згідно доктрини управління «Альтер его» («друге Я»), — складають єдине ціле, оскільки об’єднані загальною волею у досягненні мети створення підприємства: організувати ефективне використання вкладеного капіталу та майна, трудових ресурсів, забезпечити договірну та фінансову діяльність, вести облік та звітність тощо для виробництва товарів (робіт, послуг) в умовах економічної конкуренції: - отримання прибутку та інших запланованих соціальних результатів.

Керівник банкрута має владу над юридичною особою, скеровуючи її діяльність. Має владу над її майном і фінансами, якими вільно розпоряджається. Має владу над обліком та звітністю, яку легко може спотворити або взагалі «загубити» і не показати ні суду ні кредиторам. Тому законом встановлена презумпція, що завдавач шкоди при знятті корпоративної вуалі вважається винною особою, якщо не доведе відсутності  своєї вини: чесного ведення бізнесу, належного і правдивого обліку, вжиття усіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов’язання або для запобігання заподіянню шкоди.

Імперативи, що покращують економічний розвиток суспільства

В нашій державі законодавчо встановлено позитивні імперативи, які закріплені в законах, а їх дотримання і захист забезпечується державою. Основний імператив — власність зобов’язує.

Його існування в національній доктрині забезпечує розвиток підприємництва та господарювання на засадах доброї совісті. На основі добросовісності в суспільних відносинах, зокрема через судову практику, виробляються інші імперативи (стандарти) поведінки, що докорінно змінюють національну економіку, в яку проникають нові риси її розвитку і функціонування, що характеризуються чесністю, відкритістю і повагою до інтересів інших учасників суспільних відносин.

Норми Конституції та ЦК забезпечуючи власникам вільно володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд та вчиняти щодо свого майна будь-які дії, але зобов’язують до того щоби такі дії не суперечили би закону та відповідали би моральним засадам суспільства. Власнику, в тому числі й власникам корпоративних прав, забороняється використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства тощо.

Органи управління юридичної особи зобов’язані діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи.

В Україні заборонені дії та бездіяльність щодо приховування банкрутства, а також доведення до банкрутства, що прямо випливає з приписів ч.6 ст.34, ч.2 ст.61 КзПБ, ст.215 ГК. Порушення цих заборон тягне за собою обов’язок особи нести повну або додаткову матеріальну цивільно-правову відповідальність за зобов’язаннями юридичної особи — боржника.

Імператива свідомого контролю фінансового стану

У світлі практики ЄСПЛ та законодавства і практики ВС можемо стверджувати, що обов’язок керівника (органів управління) юридичної особи — боржника знати та дотримуватися законодавства при здійсненні господарської діяльності встановлює безальтернативну презумпцію обізнаності керівника про поточний стан справ і перспективи його розвитку.

Фінансовий стан підприємства, рух капіталу та майна, його спроможності здійснювати господарські операції завжди перебувають під пильним контролем керівника підприємства. Обізнаність у справах прямо випливає із законодавчих приписів закону про бухгалтерський облік, який встановлює обов’язковість ведення бухгалтерського обліку, метою якого є складання фінансової, податкова, статистичної та інші видів звітності для надання її користувачам, які мають право на отримання правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства для прийняття, із свого боку, відповідних рішень.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність має відповідати національним положенням (стандартам), що встановлені державою та має вестися безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, який за погодженням з власником відповідно до законодавства та установчих документів, визначають облікову політику підприємства.

Згідно з приписами національних положень про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку керівник підприємства забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій.

В такому разі обставину про обізнаність директора про стан справ, як інтелектуальну сторону його управлінської діяльності, позивачеві (арбітражному керуючому) немає необхідності доказувати. Керівник a priori є освіченою, розумною та свідомою людиною, яка має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об’єктивно оцінювати ситуацію.

При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта — набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Такий підхід використовується в кодифікованих джерелах звичаєвого права, наприклад, «Принципи міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА)», Модельні правила європейського приватного права. Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман.

Імператива передбачуваності загроз неплатоспроможності

Керівництво має владу над юридичною особою, скеровуючи її діяльність. Має владу над її майном і фінансами. Саме на перебачуваності банкрутства та його загрози побудовані норми нашої правової доктрини, яка виражена у чинних нормах законодавства.

Більш того, із чинних норм об’єктивного права прямо випливає обов’язок не лише діяти в інтересах своєї юридичної особи, але й опікуватися інтересами свого кредитора.

Так, ч.2 ст.205 ГК приписує, що у разі неможливості виконання зобов’язання повністю або частково зобов’язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов’язану сторону від відповідальності за невиконання зобов’язання відповідно до вимог закону. 

Також ч.2 ст.226 ГК приписує, що сторона, яка порушила своє зобов’язання або напевно знає, що порушить його… повинна невідкладно повідомити про це другу сторону.

Далі, в ст.538 ЦК встановлено правило поведінки сторони зобов’язання. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов’язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. За наявності очевидних підстав вважати, що особа не виконає свого обов’язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Застосовані законодавцем правові категорії «наперед знає» та «очевидних підстав», які вказують на неможливість виконання свого обов’язку пов’язані саме з обов’язками керівника юридичної особи, який здійснює управління і організовує господарську діяльність для виконання взятих на себе зобов’язань перед іншими особами.

Розвиваючи доктрину добросовісної поведінки в цивільних/ господарських відносинах законодавець в липні 2021 доповнив ЦК новою нормою ст.650¹, де встановив, що сторона, яка умисно або з необережності надала іншій стороні неправдиві запевнення про обставини, що мають значення для укладення, виконання або припинення договору, зобов’язана відшкодувати стороні, яка покладалася на такі запевнення, збитки, завдані у зв’язку з неправдивістю таких запевнень, якщо інше не передбачено договором. Ця норма також при знятті корпоративної вуалі повністю покладає відповідальність на керівника боржника.

Як ми бачимо, в українському законодавстві існує тверда, імперативна заборона боржнику приховувати свою неплатоспроможність та бути відкритим перед кредитором і перед суспільством.

Узагальнюючи викладені позиції

В законодавстві України норми щодо відкритості своїх фінансових і економічних можливостей у підприємництві та заборона недобросовісної поведінки увінчується імперативною вимогою до боржника, закріпленою в нормах ст.34 КзПБ про необхідність при загрозі неплатоспроможності протягом місяця звернутися до суду із заявою про відкриття справи про банкрутство.

Добросовісний боржник, виконавши цей припис закону, а також довівши до відома кредиторів про свої проблеми та наявні фінансові ризики, проявляє свою добру совість. Проявом доброї совісті слід вважати і виконання боржником вимоги забезпечити роботу арбітражного керуючого та покриття інших витрат у справі достатніми коштами (майном). Такі бенефіціари юридичної особи в майбутньому можуть розраховувати на захист від претензій кредиторів за стіною «корпоративного щита».

У підприємництві в Україні варто пропагувати, заохочувати та впроваджувати чесну практику (культуру, звичай) дій керівництва боржника на випередження. Передбачення невдалого господарювання, за якого очікуваними є проблеми з поточною платоспроможністю, має спонукати керівництво до повідомлень про це кредиторів і пошуків (пропозицій) узгодження з кредитором подальших дій і взаємних господарських рішень. Також, випереджаючи кредиторів, звертатися до господарського суду з заявою про досудову санацію або про відкриття справи про банкрутство. Використовувати норми КзПБ для захисту і збереження свого корпоративного бізнесу, оскільки регулювання умов відновлення платоспроможності боржника — одна із його цілей. В такому разі майнові втрати бенефіціарів обмежаться лише тими коштами та відокремленим майном, яке було передано ними юридичній особі для самостійної діяльності, не враховуючи, безумовно, активів які набуті юридичною особою при господарюванні. 

Однак, відкриття справи про банкрутство за зверненням кредитора для захисту його майнових інтересів від явного порушення, за відсутності спору про право, робить неплатоспроможність очевидним юридичним фактом, що призводить до визнання юрособи боржником лише за зовнішніми ознаками — факту неплатежу.

Закон і Бізнес