Коли третя особа може оскаржити вчинений боржником правочин — ВП ВС

Позивач, який не був стороною правочину, вправі вимагати визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Таку позицію висловила Велика палата ВС у справі №910/6654/24, конкретизувавши свій попередній висновок, сформульований у постанові від 3.07.2019 у справі №369/11268/16, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі товариство звернулося з позовом до двох приватних підприємств щодо визнання недійсним договорів, укладених між ними, як фраудаторних.

Суди попередніх інстанцій позов задовольнили. Передаючи справу на розгляд ВП ВС, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначила, що повноваження звертатись із позовними вимогами про визнання правочину боржника недійсним у поєднанні з вимогою про витребування майна, переданого на виконання такого правочину, належить як виконавцю, так і кредитору, який набув статус стягувача у виконавчому провадженні.

Як зазначила ВП ВС, практика Верховного Суду допускає кваліфікацію фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (ст.234 ЦК) чи такого, що вчинений усупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (стст.3, 13 ЦК). Обидві підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину.

При цьому, кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (стст.3, 13 ЦК), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав.

Водночас, одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (ст.234 ЦК) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (стст.3, 13 ЦК), не допускається.

Отже, ВП ВС дійшла висновку, що нормативна підстава для кваліфікації правочину як фраудаторного і визнання його недійсним за стст.3, 13 ЦК є достатньою. Відповідно, є можливість оспорення господарського договору як фраудаторного правочину поза провадженням про несплатоспроможність боржника.

ВП ВС у справі, що розглядається, виснувала, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК).

Закон і Бізнес