Чи може податкова вимагати визнання контракту недійсним— ВС

Особа, яка звертається з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів. А відсутність такого порушення є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

На це звернув увагу Касаційний господарський суд, змінивши мотиви відмови у позові податкового органу у справі №910/5958/20, інформує «Закон і Бізнес».

Податковий орган звернувся до суду з позовом до АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» та компанії про визнання недійсним контракту, предметом якого є постачання АТ плавучої бурової установки В-319. Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на невідповідність контракту вимогам законодавства України, а саме приписам ст.228 Цивільного кодексу.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що податковий орган, який не є стороною зазначеного контракту, заявив позовні вимоги про визнання контракту недійсним, але не просив застосувати наслідки недійсності правочину (що на стадії, коли договір є виконаним, не є ефективним способом захисту), дійшли висновку про відмову у позові. Також суди встановили, що позивач не довів наявності в нього іншого порушеного права, аніж виникнення за контрактом обов’язку з відшкодування АТ податку на додану вартість за рахунок коштів державного бюджету.

КГС констатував, що крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

У розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд повинен вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину та має встановити не лише наявність підстав, з якими закон пов’язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Колегія суддів КГС врахувала те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

КГС зазначив, що в разі з’ясування обставин відсутності порушеного права позивача, судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Таким чином, вирішуючи спір, суди попередніх судових інстанцій дійшли у цілому правильних висновків про відмову в задоволенні позову, проте неправильно застосували приписи стст.5, 14 ГПК, здійснивши оцінку обраного позивачем способу захисту відсутнього у нього порушеного права (інтересу) та правову оцінку по суті спору.

Закон і Бізнес