Сама по собі тривалість пропущеного строку не може бути визнана обґрунтованою підставою для відмови в його поновленні. Зокрема, якщо особа вживала розумних заходів для реалізації свого права на оскарження.
У 2017 році місцевий суд у справі №712/9154/17 затвердив угоду про визнання особою винуватості, зокрема за ч.1 ст.255 Кримінального кодексу «Створення злочинної організації, керівництво такою організацією або її структурними частинами» та призначив покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років без конфіскації майна. На підставі цього ж вироку застосовано спеціальну конфіскацію майна ПАТ «ФК «Металіст», в якого є зобов’язання щодо виплати заробітної плати перед засудженим. Самого ж засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком в 1 рік.
Інша особа оскаржила вирок у частині застосування спеціальної конфіскації. Щоправда, лише у квітні цього року, стверджуючи, що про сам вирок їй стало відомо тільки 12.03.2021. Однак апеляційний суд відмовив у поновленні строку на оскарження.
Проте Касаційний кримінальний суд зауважив, що в п.1 ч.2 ст.395 Кримінального процесуального кодексу визначено, що апеляційну скаргу може бути подано протягом 30 днів із дня проголошення вироку. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що скарга подана із суттєвим пропуском строку.
Однак, пославшись на постанову ВС від 27.03.2019 у справі №127/17092/18, за якою особа, котра бажає подати скаргу, має діяти сумлінно, щоб ефективно реалізувати своє право, не вмотивував висновку, чому не вважає поведінку скаржника несумлінною, а причини, зазначені в клопотанні про поновлення процесуального строку, — конкретними обставинами, які об’єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
Аби не пропустити новини судової практики, підписуйтеся на Телеграм-канал "ЗіБ". Для цього натисність на зображення
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!