Третій не зайвий

Правники поділилися секретами, як покращити та прискорити судочинство

«Шахраї та авантюристи» — десь таким є уявлення пересічного українця про роботу третейських судів. Утім, єдина думка відсутня навіть серед правників. Тому вони з обережністю ставляться до запропонованих Міністерством юстиції новацій.

Улюблена поза

Третейське судочинство є доволі поширеним у країнах Європи. Проте воно щоразу зазнає провалу в Україні. Це викликає постійне здивування закордонних правозахисників. Мовляв, Україні вже давно пора перейти на застосування альтернативних способів вирішення спорів.

Із цією метою до нас постійно засилають фахівців з різного роду розвитку та з необхідними знаннями, але справа не рухається з місця. А от зайві приводи для маніпуляцій рясніють, наче гриби після дощу.

Основні доводи тих, хто підтримує активний розвиток третейського судочинства в Україні, полягає в тому, що судова влада є надто консервативною, неповороткою, домовитися із суддями все складніше. Адже після впровадження процесуальних реформ та очищення системи до рівня мінімального збереження судді перестали виходити за межі позовних заяв, сторони не можуть випити кави та обрати, наче в приватній клініці, час наступного візиту.

Тож ініціатори альтернативного вирішення спорів почали агітувати за відродження третейського судочинства. Про те, що у 2004-му ці псевдосудді прославилися оборудками з нерухомістю, вирішили не згадувати. На думку міністра юстиції, який навесні репрезентував громаді проект «Про внесення змін до деяких законів України (щодо вдосконалення порядку утворення та діяльності третейських судів з метою відновлення довіри до третейського розгляду)» (№3411) правове поле в Україні вже настільки досконале, що усуває можливість використання третейських судів з метою незаконних дій.

Утім, міністр переймається тим, що сьогодні рівень підтримки третейського вирішення спорів в Україні залишається надзвичайно низьким. І саме це заважає виконанню програми Кабінету Міністрів, яка в одному з пунктів декларує поважну мету — необхідність підвищеного захисту сторони договору від його невиконання.

Одним із механізмів досягнення вказаної цілі відповідно до положень зазначеної програми є, зокрема, створення ефективної системи третейських судів, що має значно розвантажити третю гілку влади. Мовляв, до третейського розгляду в сторін договору буде більше довіри.

Наразі ініціатори змін зайняли улюблену позу, в якій легше всього дістати п’яткою до вуха та декламувати все нові претензії до системи судочинства, незважаючи ні на проблеми, які вона не зі своєї волі має, ні на реальні потреби суддів. Проблем у поданих проектах законів, як завжди, воліють не помічати.

Пізнати Ширшасану

Для найбільш ефективного аналізу ряду ініціатив доведеться набратися східної мудрості та відпустити всі власні бажання, адже, як відомо, вони обтяжують і заважають. Але новаторів, наприклад, не стримує той факт, що при наявності понад 500 третейських судів непросто знайти той, що мав би незаплямовану репутацію в інформаційному просторі (заслужено чи ні — інша справа).

Проте, за результатами досліджень європейських партнерів, абсолютна більшість судів не відповідає на листи, не йде на жоден контакт та не спілкується з можливими сторонами щодо потенційного розгляду справи. Навіть попри додаток до назви «постійно діючий», далі паперу ці добрі слова не йдуть.

За результатами дослідження фундації Dejure, третейське судочинство перебуває в перманентному коматозі. Адже з моменту свого створення більш як половина з третейських судів не розглянула жодної справи.

Утім, певно отримані глибинні знання з різних поз йоги дозволяють міністру юстиції зберігати впевненість і керувати складними реформами. У поданому ним законопроекті пропонується віддати регулювання системи третейських судів на самоврегулювання. Адже, як виявляється, будь-які формальні критерії можливо обійти, тож ліпше створити консолідовану систему, яка буде займатися самоочищенням.

На запитання, яким чином третейські суди позбудуться звабливих бажань щось чуже трішечки «прихватизувати», прихильники реформи відповідають, що мають спрацювати «запобіжники». Тобто від процесуального рукоблуддя громадян урятує посилення вимог до організацій, при яких можуть утворюватися постійно діючі третейські суди.

Також, наче оберіг, повинна спрацювати вимога щодо неприбутковості таких організацій. Адже вони будуть унесені до відповідного реєстру, а строк їх діяльності від моменту державної реєстрації як юрособи до прийняття рішення про утворення третейського суду становитиме мінімум 5 років.

Про те, що в Україні можна купити все, починаючи від підприємства або партії та закінчуючи довідками про тест на коронавірус із будь-якою відповіддю, ліпше не згадувати. А за рожевого бачення перспектив у Мін’юсті впевнені в дієвості своїх «ґрунтовних» ініціатив. Особливо в частині безапеляційного розширення повноважень третейських суддів за рахунок спорів у справах щодо нерухомого майна, а також уточнення компетенції в частині розгляду справ у спорах щодо захисту прав споживачів.

Утім, виплеснути власні ініціативи на папір — це ще не провести їх через сесійну залу. Зокрема, під час розгляду законопроекту на засіданні профільного комітету Верховної Ради абсолютна більшість народних депутатів висловила різку критику документа. Більше того, навіть Генеральний прокурор Ірина Венедиктова наголосила, що відновлення діяльності судів у такий спосіб може призвести до неконтрольованого сплеску рейдерства.

Одначе, яке значення має критика, коли досконало володієш усіма позами йоги?

«Квартирні» та публічні

Окрім Мін’юсту, турбує ситуація з третейськими судами й нардепів, які в різних формах намагаються просувати власні амбіції та працювати на рейтинг. Усі зацікавлені сторони впевнені: завдання щодо винищення «квартирних» третейських судів та суддів із засекреченою репутацією — справа техніки. Тож, не вдаючись до подробиць, яким чином це зробити, агітують перейти до розширення повноважень.

Захищати права банкірів і споживачів пропонують за допомогою проекту «Про внесення змін до Закону України «Про третейські суди» (№3460) щодо приведення норм закону до вимог міжнародних правил арбітражу та чинного законодавства, підвищення прозорості діяльності третейських судів, розширення їх використання юридичними та фізичними особами. Тектонічні зміни, на думку автора, настануть, якщо примусити обов’язково викладати в Інтернеті положення, регламент, список суддів постійно діючого третейського суду його місцезнаходження та контакти.

Пропонують дати змогу розглядати спори не тільки за місцезнаходженням третейського суду, а й за місцем, визначеним за домовленістю сторін. Сторони дістануть можливість домовлятися не лише в ресторані, а й в більш приємних умовах, наприклад, десь у лазні.

Як зазначив сам автор, прийняття його проекту сприятиме розвитку альтернативних способів вирішення спорів, що є складовою формування громадянського суспільства, та «підвищенню іміджу України».

Серед іншого згадується про захист прав споживачів шляхом розвитку альтернативного судочинства. Як стверджують парламентарі, цей проект змін активно просувається за підтримки банківської спільноти, котра вбачає можливість швидкого та безпроблемного отримання необхідних рішень у «квартирних» суддів. Традиційна система судочинства таких можливостей банкам не дає, тож, пам’ятаючи про події не такої сивої давнини, вони намагаються поновити механізм.

Утім, у парламентських колах говорять, що Комітет ВР з питань правової політики восени буде активно залучений до судової реформи та прийняття інших нагальних рішень. Тож руки в народних посланців до реформи третейського судочинства доберуться не скоро. А ті, хто таку реформу підтримує, матиме можливість здобути нові знання, попрацювати над ідеями та запропонувати ще що-небудь цікаве.

Інші просто сподіваються, що спрацюють механізми очищення та прийдешні вибори будуть настільки ефективними, що ні в суспільства, ні в політиків не дійдуть руки займатися вивченням нових поз йоги. Останні можуть знадобитися для осягнення філософських концептів та новаторських підходів до створення ручних механізмів збагачення.