Секретар пленуму ВГСУ Лариса Рогач:

«Якщо обставина може підтверджуватися показаннями свідків, то не має значення, загальний це суд чи господарський»

Про те, наскільки доречним є введення до Господарського процесуального кодексу норми щодо інституту свідків та чи не ускладнить це процес, «ЗіБ» запитав у секретаря пленуму Вищого господарського суду, переможця конкурсу на посаду судді Верховного Суду Лариси РОГАЧ.

— Ларисо Іванівно, чи підтримуєте участь свідків у господарському процесі?

— Я працюю в системі арбітражу з 1997 року. Тому завжди кажу, що успадкувала всі упередження господарських суддів до інституту свідків.

Водночас в нашому суді я була фактично найбільшою прихильницею введення цього інституту. Адже свідки — це загальновизнаний засіб доказування. І не можна просто так позбавити особу можливості скористатися таким засобом.

Проте, на мою думку, проблема не в процедурі, а в обставинах. Тобто якщо якась обставина може підтверджуватися показаннями свідків, то не має значення, в якому суді — господарському чи загальної юрисдикції — застосовується цей доказ. Якщо ж мова йде про обставину, яка не може підтверджуватися показаннями свідків, то такий засіб не використовується в будь-якій юрисдикції.

Наприклад, передання грошей. Підтвердження цього показаннями свідків прямо заборонено Цивільним кодексом. Відповідно, не можуть бути доказом цієї обставини слова свідків ні в господарському процесі, ні в цивільному.

Тому йдеться не про суд, а про обставини. І буде несправедливо позбавляти осіб, котрі є сторонами корпоративних спорів, права посилатися на свідків, яких вони мали, коли справа розглядалася в суді загальної юрисдикції, тільки тому, що справу передали до господарського суду.

— Втім, противники такого нововведення аргументують свою позицію тим, що воно ускладнить і затягне процес…

— В проекті нового ГПК є чітке застереження (сподіваюся, воно пройшло через парламент), що, коли якісь обставини господарської діяльності повинні фіксуватися письмовими документами — накладними чи довіреністю, ці обставини показаннями свідків підтверджуватися не можуть.

А які ж можуть? Це можуть бути, як їх часто називають, негативні факти. Тобто коли сторона щось заперечує. Стверджує: до мене машина з товаром не приїздила. Я в цей час не перебував у певному місці, а був на весіллі, й 200 людей мене бачили та можуть підтвердити. Мова йде саме про такі моменти.

— Загалом говорять, що чинний ГПК простий і зрозумілий, а новий — значно складніший. Чи так це?

— Як я розумію, законодавець намагався не залежати від особистості судді. Бо один суддя вважає, що йому достатньо регулювання в чинному кодексі, а інший, щоб зрозуміти, як він має діяти в тій чи іншій ситуації, потребує більш чітких норм.

Для того щоб запобігти можливим порушенням прав суб’єктів звернення, а також захистити суддів від недобросовісних сторін, законодавець і прописав таке ускладнене регулювання.

— Також передбачено певні підвищені вимоги як до сторін, так і до суддів. Чи нівелює це ризики зловживань із залученням свідків?

— Так, є підвищені вимоги і до сторін процесу, і до суддів. Розумієте, кожна річ має свої «за» і «проти». Не буває чогось абсолютно ідеального. Треба просто подумати, чого більше — позитивних моментів чи негативних.