Карна процедура

Яких змін зазнає кримінальний процес унаслідок судової реформи

Кількість передбачених змін до Кримінального процесуального кодексу у відповідному законопроекті суттєво менша, ніж до Господарського, Цивільного процесуальних кодексів та Кодексу адміністративного судочинства. Однак від того вони не менш важливі: в цілому зміни можна оцінити позитивно, проте деякі положення варто доопрацювати.

Важливі уточнення

Науковці та практики уважно стежать за ходом оновлення процесуального законодавства. У проекті закону «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (№6232) також пропонується внести зміни і до Кримінального процесуального кодексу.

Здебільшого новації зумовлені новою редакцією закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII. Загалом у проекті в частині змін до КПК міститься чимало положень, які варті окремого обговорення й підтримки. Так, чітко визначено склад суду, який розглядатиме кримінальне провадження у касаційному порядку (чч.5—10 ст.31 проекту змін до КПК). Зокрема, йдеться про розгляд кримінальних проваджень у касаційному порядку колегією суддів Кримінального касаційного суду Верховного Суду, судовою палатою ККС, об’єднаною палатою ККС або Великою палатою ВС. Порядок їх створення, визначення головуючого на відповідних засіданнях, правомочність засідань, порядок передання справ на розгляд палат детально прописані.

Позитивним є те, що кримінальне провадження стосовно низки осіб, перелічених у КПК (сьогодні — ч.9 ст.31 КПК, у проекті змін до КПК — ч.13 ст.31), посади яких належать до категорії «А», а також щодо обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро, пропонується здійснювати в апеляційному і касаційному порядку колегіально судом у складі 5 або 7 суддів відповідно.

Цей підхід є цілком правильним, оскільки збереження порядку розгляду відповідних кримінальних проваджень суддями, які мають певний стаж роботи на посаді судді (для апеляційного розгляду — не менш як 7 років, для касаційного — не менш як 10), могло б негативно вплинути на реальну можливість розгляду таких категорій справ з урахуванням того, що до складу нового ВС, судів апеляційних інстанцій можуть увійти науковці та адвокати, які не мають стажу роботи на посаді судді.

Електронна Феміда

Прогресивною є новела, відповідно до якої адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов’язковому порядку.

Такий підхід дозволить уникнути низки маніпуляцій учасників судового розгляду, зокрема затягування процесу. Водночас доцільно було б уточнити, що повідомлення про засідання чи надіслання документів шляхом використання ЄСІТС вважаються врученими відповідному адресату.

У процесуальних кодексах деяких європейських держав такого уточнення немає. Однак там нікому з учасників провадження навіть на думку не спаде доводити, що електронне повідомлення від суду має дублюватися письмовим. Виходячи з вітчизняних реалій, доцільно додатково наголосити, що отримання певної інформації шляхом використання ЄСІТС є повідомленням такої інформації відповідному адресату.

Новели, що закладають основу для електронного комунікування з учасниками процесу, є надзвичайно важливими, оскільки більшість європейських держав уже давно перейшли до так званого електронного правосуддя. Тож і нам необхідно робити кроки у вказаному напрямку.

Тому пропозиції з приводу поетапного запровадження інструментів, які дозволять звертатися до суду, сплачувати судовий збір, брати участь у розгляді справи та отримувати необхідну інформацію і документи електронними засобами тощо, необхідно всіляко вітати та підтримувати.

Єдність практики

Доцільним є виключення положення про право суду відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів (абз.2 ч.6 ст.368 КПК). Однак є відмінна позиція, яка ґрунтується на тому, що навіть Європейський суд з прав людини інколи відступає від своєї позиції та приймає протилежне рішення у справі, а тому таке право необхідно залишити і вітчизняним судам.

Водночас ЄСПЛ у рішенні у справі «Селмуні проти Франції» зауважив, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод — це «живий організм, який можна застосовувати по-різному з огляду на сучасні умови». Разом з тим палата ЄСПЛ, яка розглядає справу, не самостійно приймає рішення, яке є відмінним від попереднього рішення, ухваленого ЄСПЛ.

Статтею 30 конвенції визначено: якщо справа, яку слухає палата, порушує істотні питання щодо тлумачення конвенції чи протоколів до неї або якщо вирішення питання, яке вона розглядає, може мати наслідком несумісність із рішенням, постановленим Судом раніше, палата може в будь-який час до ухвалення свого рішення відмовитися від розгляду справи на користь Великої палати, якщо жодна зі сторін у справі не заперечує проти цього.

Тож Страсбурзький суд може відступити від правової позиції, викладеної у своєму попередньому рішенні. Однак це відбувається шляхом розгляду відповідного питання Великою палатою.

Аналізований проект змін до КПК передбачає можливість відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які вже були предметом розгляду ВС. Зокрема, у ст.434¹ проекту змін до КПК детально прописано підстави передання кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої палати ВС.

Водночас, на нашу думку, надання можливості судам нижчих інстанцій для відступу від правового висновку ВС є неправильним. Тільки ВС, який прийняв висновок, повинен його змінити за наявності для цього підстав. Лише такий підхід дозволить реалізувати одне із завдань найвищої інстанції, визначене у ст.36 закону «Про судоустрій і статус суддів», — забезпечити однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій.

Виключні обставини

Варто звернути увагу на виділення у проекті змін до КПК поряд із нововиявленими ще й виключних обставин. Такий підхід виправданий з огляду на те, що деякі обставини, які, за нинішньою редакцією КПК, вважаються нововиявленими (ст.459 КПК), за своєю правовою природою такими бути не можуть. Нагадаємо, що нововиявленими є обставини:

• які об’єктивно існували на момент вирішення кримінальної справи;

• які не були відомі та не могли бути відомі на той час суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі.

Перегляд справи у зв’язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення рішення.

Очевидно, що визнання Конституційним Судом неконституційності закону, іншого правового акта чи окремого положення, застосованого судом, за своєю правовою природою відрізняється від кола обставин, які слід вважати нововиявленими. А тому позиція авторів проекту щодо необхідності виділення поряд із нововиявленими обставинами ще й виключних є цілком слушною.

Такими виключними обставинами пропонується визнати:

• встановлення КС неконституційності закону, іншого акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано;

• встановлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом;

• встановлення вини судді у скоєнні злочину або зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.

Разом з тим зміна висновку ВС щодо того чи іншого питання не вважається виключною обставиною. Тому, виходячи з обов’язковості правових висновків ВС, необхідно обумовити вплив відступу найвищої судової інстанції від своєї попередньої правової позиції на вже прийняті судами рішення, які набули статусу остаточних.

Хто має переглядати справи

Деякі з положень проекту в частині змін до КПК варто змінити, оскільки у запропонованій редакції вони можуть спричинити труднощі під час правозастосування.

У ч.12 ст.35 проекту змін до КПК зазначено, що розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим же складом суду, який ухвалив рішення. Аналогічний підхід зберігається і у ст.76 проекту змін до КПК, яка стосується недопустимості повторної участі судді в кримінальному провадженні.

Абсолютно погоджуємося зі зміною підходу до складу суду під час перегляду справи за нововиявленими обставинами. Суддя, який брав участь у первинному розгляді справи, не має стосунку до тієї чи іншої нововиявленої обставини, оскільки це безпосередньо випливає з правової природи нововиявлених обставин загалом. Окрім цього, він уже знає суть відповідного провадження. Отже, немає жодних підстав виключати можливість перегляду справи за нововиявленими обставинами суддею, який брав участь у її слуханні. Навпаки, доцільно забезпечити можливість перегляду справи саме цим суддею.

Разом з тим окремі положення проекту передбачають інший порядок визначення складу суду для розгляду справи за нововиявленими обставинами. Так, у ч.1 ст.464 проекту змін до КПК вказано, що «у розгляді заяви та перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами не має права брати участь суддя, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого порушується питання».

Потрібні уточнення

Очевидно, що необхідно чітко конкретизувати, який же склад суду повинен розглядати справу за нововиявленими обставинами, оскільки у проекті змін до КПК закладено дві діаметрально протилежні позиції із цього приводу. Оскільки ні до нововиявлених, ні до виключних обставин (окрім однієї — стосовно зловживання суду під час кримінального провадження) суд, який розглядав справу, стосунку не має, доцільно передбачити можливість розгляду заяви про перегляд рішення за нововиявленими або виключними обставинами тим же складом суду, який ухвалив відповідне рішення.

Лише у випадку існування такої виключної обставини, як встановлення зловживання суду під час кримінального провадження, перегляд справи повинен здійснюватися іншим суддею. Однак суддя, який допустив такі зловживання під час судового провадження (і цей факт підтверджується вироком суду), апріорі не може претендувати на те, щоб розглядати справу, оскільки вже не повинен обіймати посаду через установлення факту зловживання.

Положення, які стосуються підтвердження існування такої виключної обставини, як «встановлення вини судді у вчиненні злочину або зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження, внаслідок якого було ухвалено судове рішення», доцільно дещо уточнити (ч.4 ст.459 проекту змін до КПК).

Так, передбачено, що означені обставини повинні бути встановлені вироком суду, який набрав законної сили. Разом з тим уточнюється, що обставини, які стосуються зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження, у разі неможливості ухвалення вироку можуть бути підтверджені матеріалами розслідування. Таке уточнення дійсно є важливим, оскільки у низці випадків кінцевим документом, який завершує кримінальне провадження, є не вирок.

Водночас видається за можливе обумовити, що згадані обставини можуть бути підтверджені ухвалою або постановою про закриття кримінального провадження, оскільки зазвичай провадження повинно мати якесь логічне завершення, яке оформлюється відповідним процесуальним документом.

Відсутність вироку, ухвали чи постанови про закриття кримінального провадження можлива, для прикладу, у випадку зупинення досудового розслідування з визначених КПК підстав. Саме у таких випадках можливим є підтвердження фактів зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження матеріалами досудового розслідування.

Тож загалом пропоновані зміни до КПК варто охарактеризувати позитивно і підтримати їх внесення. Однак усунення вказаних неточностей або ж певна конкретизація положень сприятимуть удосконаленню пропонованих змін і уникненню проблем у правозастосуванні в майбутньому.