У (не)залежному статусі

Чому судовим експертом може стати будь-хто, а методикою експертизи — будь-що

Проведення судової експертизи повинне бути безстороннім, незалежним, кваліфікованим, адже від її висновків здебільшого залежить вирок у справі. Втім регулювання експертної діяльності сьогодні радше відповідає характеристикам невизначеності й вибірковості.

Інструкція не для всіх

В Асоціації адвокатів України відбувся VI Судовий форум, у рамках якого керуючий партнер ЮК «АМБЕР», к.е.н., адвокат, заслужений юрист України Семен Ханін виступив із доповіддю «Судові експертизи в WCC-провадженнях (практичні нюанси)».

С.Ханін зазначив, що юристи, практично ніколи не досліджували питання, чим і як регламентується діяльність експертів: «Ми аналізували самі експертизи та їх нюанси, але не вивчали законодавство, яке стосується саме експертної діяльності. Таким чином експерти та Мін’юст жили в комфортних умовах. Принаймні, до цієї доповіді». За словами спікера, на практиці виникають питання: Хто такі судові експерти? Хто може проводити експертизи? І законодавство чітко дає відповідь на це питання у ст.7 закону «Про судову експертизу»: «Суб’єкти судово-експертної діяльності». У цій статті фактично зазначено, що судові експертизи може проводити «або судовий експерт, або хто завгодно».

Однак є певні експертизи, які можуть проводити виключно державні спеціалізовані установи. На кшталт того, як колись були державні нотаріуси та інші, тобто всі рівні, але хтось рівніший за інших. Ці державні спеціалізовані установи мають вичерпний перелік, бо не кожна державна експертна установа входить до нього.

Зокрема, тільки вказані в переліку державні установи проводять криміналістичні експертизи. А більша частина експертиз є саме криміналістичними. Є Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», в якій визначено, що ж таке «криміналістична експертиза. Під дане визначення підпадають такі різновиди експертиз як лінгвістична, почеркознавча, експертиза зброї і т.д. Ця логіка зберігається для будь-якого процесу – чи-то кримінального, чи-то в господарського.

С.Ханін наголосив на тому, що це — інструкція Мін’юсту, а не закон. Однак не всі експертні установи відносяться до відання Мін’юсту. «Тоді виникає логічне питання: а чому саме так? Адже можливо інша експертна установа чи суд визначає по-іншому, що таке криміналістична експертиза? Але Мін’юст перебирає на себе повноваження із визначення того, чим є криміналістична експертиза. З цим ми й живемо», — додав адвокат.

С.Ханін зазначив, що навіть ВАКС погодився із тим, що виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судова експертна діяльність, пов’язана із проведенням криміналістичних експертиз (ухвала ВАКС від 29.11.2021 у справі №991/8027/21).

Але, як відзначив спікер, багато запитань виникає щодо можливості залучення фахівців з відповідних галузей знань до проведення експертиз. Відповідно до ст.9 закону «Про судову експертизу», атестовані відповідно до цього закону судові експерти, включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого також покладається на Мін’юст. Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного реєстру або іншим фахівцям. «Тобто знову ж таки ми бачимо, що проводити судові експертизи можуть і зареєстровані експерти, і будь-хто, що також породжує багато цікавих випадків», — підсумував С.Ханін.

Згідно зі згаданою інструкцією Мін’юсту, є окрема інструкція, яка стосується експертів, котрі не є працівниками державних спеціалізованих установ — «Про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах».

У цій інструкції зазначено, що обов’язковою умовою здійснення судово-експертної діяльності такими експертами є наявність свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта. За словами спікера, із цього фактично випливає, що залучати фахівців можуть лише державні експертні установи, а недержавні — ні.

Але експерти інших установ звертають увагу, що до них інструкція Мін’юсту не відноситься жодних чином. «Але ж ми бачимо, що всі експерти будь-яких установ посилаються на інструкції Мін’юсту, тому що тільки там визначено, як проводити експертизу, що там  має бути, і визначено, що відноситься до криміналістичних експертиз. Виходить дивна ситуація, в якій експертні установи вибірково посилаються на інструкції Мін’юсту», — додав С.Ханін.

Не в службу, а в дружбу

В інструкції передбачено, що коли фахівець залучається як експерт, він, зокрема, не попереджається про кримінальну відповідальність. Але чи стає він експертом взагалі? В якому статусі він має ставити підпис під експертизою — як залучений експерт чи як фахівець?

«У мене був на практиці такий випадок, коли один детектив НАБУ призначав експертизу іншому детективу на посаді «детектив-керівник лабораторії досліджень». Другий детектив при цьому проводить криміналістичну експертизу та пише: «Я, як фахівець, можу бути залучений, тому я експерт»», — розповів С.Ханін.

Адвокат наголосив на тому, що суд не побачив у цьому порушень. «Але за цією логікою нічого не заважає й мені призначати всі експертизи колегам по адвокатському бюро, адже вони такі ж незалежні від мене, як і детективи НАБУ один від одного», — саркастично додав спікер.

Однак в законі є певні запобіжники. Наприклад, не можуть бути експертами особи, які перебувають в службовій залежності від сторін кримінального провадження. У ст.4 закону «Про судову експертизу» зазначено про «існування установ судових експертиз, незалежних від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду». Однак на практиці органи МВС призначають експертизу до своєї експертної установи, органи СБУ — до своєї, а НАБУ, якщо створить власну експертну установу, віддаватиме перевагу їй. «Тобто маємо «незалежність» на кожному кроці, й це ще й покривається законодавством. За таких умов, уважаю, що тоді й адвокатурі потрібна своя експертна установа», — додав С.Ханін.

Спікер розповів про ще один цікавий приклад. Детектив НАБУ проводив експертизу доволі довго, і адвокати звернулись до слідчого судді, посилаючись на необхідність дотримання розумних строків. Слідчий суддя направив запит, викликав сторону і експерт-детектив у судовому засіданні пояснив, що експертиза «може тривати днями, місяцями, роками».

В інструкції Мін’юсту визначено, що строк проведення експертизи не повинен перевищувати 90 днів. Але знову ж таки риторичне питання: яке відношення має інструкція Мін’юсту до детектива НАБУ? Адвокат звернув увагу, що навіть ЄСПЛ наголошував на тому, що проведення експертизи має відбуватись протягом розумного строку, однак ЄСПЛ загалом дивиться на експерта як на суд, тобто все, що стосується безстороннього суду, також стосується і безсторонньої експертизи. А у рішенні ЄСПЛ «Проскурніков проти Росії» зазначено, що не має бути спеціалізованих експертних установ.

Неспростовна кваліфікація

С.Ханін навів ще один цікавий випадок з практики, коли детектив НАБУ призначив криміналістичну експертизу до недержавної експертної установи, що залучила фахівця, який не є атестованим судовим експертом. Фактично було двічі порушено закон.

Тоді адвокати звернулись до Мін’юсту зі скаргою. Там зазначили, що даний фахівець не належить до експертів, яким надано право на проведення криміналістичних експертиз. При цьому цікаво, що цей «псевдоексперт» посилався на два судові рішення.

По-перше, — на ухвалу ВАСУ від 11.05.2016 у справі №К/800/4178/16, де зазначено, що «для проведення деяких видів експертиз можуть бути залучені окремі судові експерти, а також інші фахівці з відповідних галузей знань, що прямо спростовує доводи митних органів щодо відсутності повноважень на проведення фізико-хімічної експертизи експертом, який насамперед має відповідну освіту, досвід роботи та кваліфікацію». Але, як наголосив спікер, в даній справі, якщо не виривати цитати із контексту, експерта залучав Львівський науково-дослідний інститут і відповідно він має право як державна установа залучати фахівців, тому порушення закону при цьому немає. Натомість експерт, який посилався на це рішення, був призначений недержавною установою.

Експерт посилався ще на одну ухвалу ВАСУ (від 7.11.2012 у справі №К/9991/54050/12), де зазначено: «Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що скасування та визнання недійсним свідоцтва експерта не позбавляє останнього кваліфікації». Звісно позбавити кваліфікації ухвалою суду неможливо, але ж за законом потрібно свідоцтво експерта, відзначив С.Ханін.

Також адвокат звернув увагу на те, що експертизи мають проводитись за певною методикою, оскільки експерт — це науковий працівник. Якщо немає методики — немає й експертизи. Якщо є багато методик, тоді в кожного експерта будуть свої результати. І як в такому разі діяти суду, адже суддя не спеціаліст у галузі?

«Натомість у нас зараз у кожного своя методика. І якщо у кримінальному проваджені 7 підозрюваних, то це означає, що є вісім економічних експертиз — сторони обвинувачення і кожного клієнта, бо якщо адвокат не зробив економічну експертизу, то він дарма отримує кошти. Тож маємо 8 експертиз і 8 різних висновків. І мені цікаво, як суддя, не маючи економічної освіти, приймає рішення, який із висновків використовувати?», — наголосив С.Ханін.

У законі «Про судові експертизи» зазначено, що методики підлягають атестації та державній реєстрації, щоб всі використовували одній й ті ж самі рекомендації. Але в інструкції Мін’юсту якраз зазначено, що, крім методик, можна використовувати «будь-що» — галузеві стандарти, наукові праці і т.д. Інструкція Мін’юсту в цьому аспекті суперечить закону, але її продовжують застосовувати, бо там, наприклад, визначено, що таке криміналістична експертиза.

Ще більшої плутанини додає наказ Мін’юсту «Про затвердження переліків рекомендованої науково-технічної та довідкової  літератури». Він незрозумілим чином усупереч ст.8 закону «Про судову експертизу» рекомендує літературу для проведення експертиз, а також «Порядок ведення Реєстру методик проведення судових експертиз», де зазначено, що поряд з атестованими методиками можна використовувати певні джерела інформації.

«Тобто можна використовувати будь-що і це відповідатиме чинній нормативно-правовій базі», — підсумував С.Ханін.

Закон і Бізнес