«Особисте зобов’язання» кваліфкомісії

Які аргументи стають для ВККС вирішальними при рекомендуванні звільнити за порушення присяги

Вища кваліфікаційна комісія суддів дійшла висновку, що представниця Святошинського районного суду м.Києва Тетяна Кириленко порушила присягу, тому не може продовжувати кар’єру. Деякі члени ВККС засумнівалися, що вона керувалася законом та вчинила по совісті, коли обрала одному з учасників «євромайдану» запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. А от якими фактами послуговувалися самі «кваліфікаційники», рекомендувавши Вищій раді юстиції звільнити володарку мантії?

Обставини справи

До ВККС звернувся народний депутат ВР VII скликання Роман Чернега в інтересах одного громадянина. Скаржився він на дії Т.Кириленко. «У зверненні йдеться про порушення суддею норм законодавства під час постановлення ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою Григорію Шевчуку, який був учасником масових акцій протесту (у 2014-му. — Прим. ред.)», — повідомив член комісії—доповідач Микола Мішин.

На думку скаржника, володарка мантії допустила порушення посадових обов’язків та присяги. Крім цього, Т.Кириленко відмовила в задоволенні заяви Р.Чернеги про взяття особи на поруки. «На переконання заявника, в ухвалі судді відсутнє обгрунтування виняткової необхідності в застосуванні такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, оскільки його було застосовано лише на підставі протоколу затримання, огляду місця події та рапорту, наданих слідчим», — зачитав М.Мішин.

Розповів він і про обставини справи, які з’ясувалися під час перевірки. Так, 19 лютого 2014 р. до Святошинського райсуду надійшло клопотання старшого слідчого про застосування щодо громадянина, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.294 Кримінального кодексу («Масові заворушення»), запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У клопотанні йшлося про те, що 18 лютого не встановлені досудовим розслідуванням особи, серед яких, зокрема, був і згаданий громадянин, організували натовп для вчинення масових заворушень поряд з будівлею Верховної Ради, «що супроводжувалося насильством, знищенням майна, застосуванням предметів, які були заздалегідь приготовлені для заподіяння тілесних ушкоджень». «Цей громадянин та інші невстановлені особи спричинили працівникам правоохоронних органів у загальній кількості близько 160 осіб тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості», — пояснив М.Мішин.

Протестувальника затримали та повідомили йому про підозру. «Підозрюваний ніде не працює, в Києві та області не зареєстрований, не має постійного місця проживання, може переховуватися від органів досудового розслідування, впливати на свідків. Тому, якщо врахувати ці ризики, більш м’який захід не можна застосувати», — зачитав «кваліфікаційник».

19 лютого слідчий суддя Т.Кириленко задовольнила це клопотання. До речі, рішення ніхто не оскаржував. А вже 22 лютого до суду надійшло клопотання того ж старшого слідчого, погоджене з прокурором прокуратури Святошинського району м.Києва, про зміну запобіжного заходу на особисте зобов’язання. Ухвалою іншої служительки Феміди клопотання було задоволене.

«За» і «проти»

Присутній на засіданні Р.Чернега пояснив: підозрюваний — його земляк. На думку депутата, в той час судді приймали рішення не за законом, а за вказівками можновладців.

Член комісії Тетяна Шилова поцікавилася, за які ж саме дії Р.Чернега просить ВККС притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності. «Швидше за все, за невчинення тих дій, які вона мала б вчинити. Притягнення судді до відповідальності буде належною оцінкою за порушення Конституції, законів, моральних норм», — відповів Р.Чернега.

«Так і не почула, за що саме», — резюмувала Т.Шилова, коли заявник завершив пояснювати свою точку зору. Мабуть, член комісії хотіла дізнатися, які ж конкретні норми закону порушила суддя. Натомість почула загальні фрази. До речі, Т.Шилова єдина, хто намагався з’ясувати позицію скаржника. Решту її колег цікавили тільки пояснення володарки мантії.

Сама Т.Кириленко повідомила, що врахувала всі обставини, зокрема тяжкість покарання, що загрожує особі, дані про нього та іншу інформацію. На її думку, підстав не підтримувати клопотання слідчого не було, адже воно відповідало вимогам Кримінального процесуального кодексу.

До речі, жінка працює суддею з 1998 р. і жодного разу не притягалася до дисциплінарної відповідальності. «Я із січня 2014-го виконую обов’язки слідчого судді. З того часу розглянула понад 300 клопотань, деякі з них оскаржувалися в апеляційному порядку. Проте донині жодне не скасоване», — наголосила Т.Кириленко.

«Слідство» веде ВККС

Після пояснень заявника та «відповідача» «кваліфікаційники» приступили до частини «Запитання-відповіді».

«Ви запитали у Г.Шевчука, кого він побив? Хоч одного потерпілого в судовому засіданні допитали?» — поцікавився М.Мішин. «Ні. На цьому етапі допит потерпілих не передбачений. Лише свідків, які можуть дати відомості про особу та про міцність її соціальних зв’язків», — наголосила володарка мантії.

Тоді «кваліфікаційниця» Валентина Устименко запитала, чи були додані до клопотання матеріали допитів потерпілих. На що отримала негативну відповідь. «То із чого ви виходили, що потерпілі взагалі були?» — продовжувала В.Устименко. «З пояснень прокурора, який підтримував клопотання», — пояснила Т.Кириленко.

До «допиту» долучився член комісії Павло Луцюк. «Кажете, що все робили в межах закону. Яким законом ви користувалися?» — запитав він. Служителька Феміди відповіла, що КПК.

«Г.Шевчука привели до суду, бо щось відбувалося під ВР. Так?» — поцікавився П.Луцюк. За словами Т.Кириленко, саме так було зазначено в клопотанні. Тоді член ВККС запитав, чи суддя перевірила цей факт. Вона зауважила, що про ці події було відомо зі ЗМІ.

«Почекайте, ви ж казали, що розглядали за КПК. А зараз уже про засоби масової інформації говорите. То ви покладалися на документи, які були, чи на ЗМІ?» — напевно, вирішив продемонструвати свої адвокатські прийоми П.Луцюк. Т.Кириленко впевнено наголосила: керувалася документами.

На ще кілька запитань члена комісії суддя відповіла: саме в Святошинському райсуді працює з того часу, як прийшла в професію, — з 1998-го. І до столиці не переїжджала з іншого міста: «Завжди була киянкою».

«Який стосунок має ВР територіально до Святошинського райсуду?» — продовжив П.Луцюк. Володарка мантії зауважила, що матеріали були розподілені їй автоматизованою системою. «Якби з Донецька прийшло клопотання чи з Ужгорода, ви теж розглядали б?» — не вгавав П.Луцюк.

Він процитував ст.32 КПК «Територіальна підсудність», в якій зазначається: «Кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення». «Кваліфікаційник» нагадав: змінити юрисдикцію міг тільки Апеляційний суд м.Києва і запитав, чи було таке рішення.

Служителька Феміди відповіла, що не пригадує такого рішення. На її думку, підстав для відмови в розгляді клопотання не було. Адже з ним зверталася саме прокуратура Святошинського району м.Києва.

«Підстав для відмови не було, навіть якщо воно вам не підсудне? Ви так уважаєте?» — стояв на своєму П.Луцюк. Цього разу В.Устименко не витримала й відповіла за суддю. «Вона уточнює, що це місце розташування органу, який здійснює досудове розслідування. Це були матеріали не з обвинувальним актом», — наголосила член ВККС.

На що отримала відсіч колеги: «Я дуже не хотів би, щоб члени комісії вступали в дискусію тут. Ми матимемо можливість обговорити в нарадчій кімнаті». Після цього П.Луцюк знову повернувся до «допиту» Т.Кириленко: «При прийнятті рішення ви керувалися тільки законом чи, можливо, політичною ситуацією?». «Законом», — наголосила володарка мантії.

Тоді представник комісії попросив суддю пояснити, куди поділися всі ризики, що могло змінитися в поведінці підозрюваного, якому вже через 3 дні змінили запобіжний захід. «Ми не даємо оцінку вашому рішенню. Комісія не вправі переглянути його, але я хочу зрозуміти логіку: ви кажете, що керувалися законом. Але ж через 3 дні приймається діаметрально протилежне рішення: одна крайність у переліку запобіжних заходів — особисте зобов’язання, а інша — тримання під вартою», — зазначив П.Луцюк. Т.Кириленко тільки нагадала: запобіжний захід був змінений за клопотанням слідчого. А вона врахувала всі наявні ризики та прийняла обгрунтовану, на її думку, ухвалу.

«Ви вважаєте, що вчинили в цій ситуації за законом та по совісті?» — знову поцікавився П.Луцюк. «У межах закону», — почув він від судді. Напевно, саме такої відповіді чекав П.Луцюк, і почув він те, що хотів почути. Адже після цього питання «допит» судді завершився.

Сам скаржник не приховував свого схвального ставлення до останнього питання, яке поставив П.Луцюк. «Ця суддя вже покрила себе ганьбою, бо в залі судового засідання всі народні депутати та інші кричали «Ганьба!» цій людині. Дуже правильно, і я радий, що таке питання прозвучало. Я почув, як було вчинено: по закону чи по моралі. То відповідь була, що тільки по закону. Чесно кажучи, я переконаний: рішення було прийняте на порушення і закону, і кримінального процесу, і Конституції», — зауважив Р.Чернега.

Доцільне рішення

Зважаючи на майже годинну дискусію у залі засідань, ніхто не сумнівався: за зачиненими дверима комісія проведе не менше часу. Так і сталося. Очевидно, обговорення було гарячим. А от висновок «кваліфікаційників» виявився невтішним для Т.Кириленко: ВККС направила рекомендацію до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про її звільнення з підстав порушення присяги.

«Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності», — згадується в законі «Про судоустрій і статус суддів». Але, на думку деяких експертів, у цій справі визначальними були не стільки норми закону, скільки принцип доцільності. Принаймні, на такий висновок наштовхує «обвинувальний ухил», що простежувався у запитаннях деяких членів комісії. Натомість, складалося враження, що заявник не особливо-то й готувався до слухань, покладаючись на загальні аргументи та «думку громадськості».

Можливо, якби не особа затриманого, щодо якого приймалася ухвала про взяття під варту, та вимоги покарати «за заплямування репутації судової влади», вердикт був би зовсім іншим. Адже Т.Кириленко ніколи не притягувалася до дисциплінарної відповідальності, а її ухвалу ніхто навіть не намагався оскаржити. Враховуючи її показники розгляду справ та позитивну характеристику, ВККС могла б обмежитися й дисциплінарним стягненням. Але, на жаль, не в цій ситуації.

Експерти припускають: фактично для комісії важливо виконати своє «особисте зобов’язання» щодо очищення судової системи. Проте у цьому конкретному випадку в незручному становищі опиниться ВРЮ: якщо остання не знайде підстав для звільнення Т.Кириленко (а такий варіант не виключений), то можновладці дорікатимуть саме їй, а не ВККС.

Пряма мова

Аргументація заявника та «відповідача» в дисциплінарній справі

— На цьому етапі провадження слідчий суддя не вправі вирішувати питання, які повинні з’ясовуватися під час розгляду кримінальної справи по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винною чи невинною у скоєнні злочину. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише повинен визначити, чи є причетність особи до скоєння злочину вірогідною та достатньою для застосування до нього обмежувальних заходів.

Пунктом 4 ч.2 ст.183 Кримінального процесуального кодексу встановлено: запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у скоєнні злочину, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 5 років. Саме така ситуація й мала місце. Обираючи запобіжний захід, я як слідчий суддя керувалася цією нормою.

Крім цього, однією зі складових принципу незалежності судді є особливий процесуальний порядок оскарження ухваленого ним рішення на предмет перевірки його законності та обгрунтованості. Під час досудового розслідування в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді, в тому числі й про застосування запобіжного заходу. У цьому випадку ухвала не оскаржувалася.

— На жаль, у той момент судова система продемонструвала нездатність чути народних депутатів, які були в опозиції, дослухатися до прохань громади. Тоді не було якихось підстав, щоб застосовувати такий винятковий запобіжний захід, як тримання під вартою. 22 лютого 2014-го запобіжний захід змінили не через те, що суддя дійшла такого висновку, а тому, що відбулися всім відомі зміни і був прийнятий закон про заборону переслідувань учасників тих буремних подій… Тому тут немає заслуги судді, що запобіжний захід був змінений.

Особисто я прекрасно розумію, чому так вчинялося: всі працювали під страхом режиму, під страхом репресій. Тому прошу мою вимогу задовольнити та притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності.