Контрафакту - СТОП

Суть та проблеми кримінально-правового захисту прав інтелектуальної власності в Україні

Захист прав інтелектуальної власності є однією з основ сучасного соціуму. Це пояснюється як його гуманістичною спрямованістю на захист всіх прав людини, так і економічною доцільністю, оскільки в сучасному суспільстві домінують товари і послуги, створені високими технологіями. Однак, ряд країн демонструють низький розвиток національних високотехнологічних виробництв, що експерти безпосередньо пов’язують з низьким захистом інтелектуальної власності, спрямованістю на легальне або нелегальне запозичення іноземних об’єктів відповідних прав.

На жаль, нинішня економічна ситуація в Україні сприяє зростанню попиту на товари із заниженими цінами. За оцінками експертів, найбільш інтенсивно в Україні реалізуються контрафактні носії інформації, одяг, побутова техніка, аксесуари, фармацевтичні препарати, продукти харчування, алкогольні напої та навіть такі специфічні товари, як пестициди.

У Кримінальному кодексі України немає спеціального розділу, який був би присвячений посяганням на інтелектуальну власність, тому експерти полемізують про перелік відповідних злочинів. Не викликає сумнівів, що в даний перелік входить ст. 176 і 177 КК. Відрізняються вони різними об’єктами: ст. 176 захищає твори науки, літератури і мистецтва, комп’ютерні програми і бази даних, фонограми, відеограми і програми мовлення, а також «будь-які інші об’єкти авторських і суміжних прав», а ст. 177 захищає інші об’єкти інтелектуальної власності, які не відносяться до авторського права: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин, раціоналізаторські пропозиції. Відрізняються також формулювання, що описують злочинні діяння: ст. 176 забороняє незаконне відтворення, розповсюдження, тиражування зазначених об’єктів, а також «будь яке умисне порушення авторського права і суміжних прав» (наприклад, плагіат), а ст. 177 забороняє «незаконне використання або інше умисне порушення права на зазначені об’єкти». Обидві статті структуровані на три частини. Кваліфікуючою ознакою для їх перших частин є заподіяння шкоди понад 12 180 грн., для других частин – вчинення діянь повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або заподіяння шкоди понад 121 800 грн., для третіх частин – вчинення діянь службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, чи спричинення збитку понад 609 тис. грн. Санкції обох статей ідентичні за суттю і відрізняються тільки формулюваннями.

На думку ряду фахівців, кримінально-правовий захист інтелектуальної власності також забезпечується іншими нормами Кримінального кодексу. Перерахуємо їх у порядку умовної значущості для захисту даних прав:

ст. 203-1. Незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва;

ст. 229. Незаконне використання знаку для товарів і послуг, фірмового найменування;

ст. 216. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок;

ст. 231. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю;

ст. 232. Розголошення комерційної таємниці;

ст. 203. Зайняття забороненими видами господарської діяльності;

ст. 228. Примушування до антиконкурентних узгоджених дій.

Аналізуючи найбільш гострі проблеми кримінально-правового захисту прав інтелектуальної власності, можливо їх диференціювати на групи теоретичних і практичних проблем.

Теоретичні проблеми. Ускладнює кваліфікацію конкретних посягань на інтелектуальну власність проблема об’єктів: відмінності в термінології Кримінального та Цивільного кодексів України: «знак для товарів і послуг» / «торгова марка», «фірмове / комерційне найменування», «топографія / компоновка інтегральної мікросхеми» відповідно.

Можна зазначити й проблему об’єктивної сторони злочинів. Ряд експертів пропонують змінити кваліфікацію кримінально-карних порушень інтелектуальної власності за зразком інших країн: орієнтуватися не тільки на ознаки значного збитку, який на практиці ще потрібно довести, а й на ознаку повторності. У такому випадку будь-яке повторне порушення прав інтелектуальної власності потягне за собою не адміністративну, а кримінальну відповідальність.

Заслуговує на увагу пропозиція експертів віднести злочини проти інтелектуальної власності до злочинів середньої тяжкості, оскільки за чинним законодавством підготовка до їх вчинення не карається, оскільки це злочини невеликої тяжкості.

Сприяло б однаковому застосуванню норм щодо захисту прав інтелектуальної власності їх зосередження в одному спеціальному розділі Кримінального кодексу України.

Практичні проблеми. Труднощі у правоохоронців викликає документування злочинів, скоєних не з фізичними носіями, наприклад факти Інтернет-піратства.

Спірною залишається передбачена Кримінальним кодексом необхідність конфіскації всієї контрафактної продукції, в т.ч. реалізованої сумлінним покупцям, які не знали про порушення прав інтелектуальної власності.

Технології, які постійно розвиваються, породжують нові форми зазіхань на інтелектуальну власність, особливо в мережі Інтернет, що вимагає високої кваліфікації правоохоронців і суддів. Міжнародні організації рекомендують впроваджувати інструменти їх спеціалізації.

Ряд злочинів проти інтелектуальної власності (частини 1 ст. 176 і 177, ст. 203 КК та ін.) відносяться до справ приватного обвинувачення, тому правоохоронці самостійно виявлені факти не реєструють і не проводять розслідування, не отримавши заяву від потерпілих.

Представники потерпілої сторони часто скаржаться на затягування надання їм офіційного статусу.

Аналіз матеріалів Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що в Україні винесено всього 5 вироків за ст. 177 КК (порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію) і 242 вироки за ст. 176 КК (порушення авторського права і суміжних прав), причому пік останніх припав на 2012 р.

Отже, необхідно зазначити, що, незважаючи на посилення санкцій за посягання на інтелектуальну власність, у світовому масштабі має місце і протилежна тенденція: мінімізація кримінальної відповідальності за порушення цивільних прав, до яких відносяться права інтелектуальної власності. Проте, в умовах зневаги інтелектуальної власності в Україні особливої значущості набуває саме кримінально-правовий захист відповідних прав як найбільш ефективний.

Закон і Бізнес