Чи збережемо Господарський кодекс?

Чергова ініціатива щодо скасування ГК вуалює зведення наукових рахунків та лобіювання звичайних комерційних інтересів

Ініціатива щодо скасування Господарського кодексу за понад 10 років його існування в Україні лунала настільки часто, що сьогоднішні випади проти самостійності цієї галузі права виглядають буденністю. Втім, ці творчі пориви дедалі важче сприймаються як конструктивні. Що ж криється за намірами позбутися «архаїчно-соціалістичного» документа?

«Наша пісня гарна, нова…»

Чергова атака на ГК розпочалася 30 листопада минулого року з гучної презентації заскорузлої ідеї представниками Міністерства юстиції на чолі зі спікером, заступником міністра Сергієм Петуховим, до якого згодом приєднався і сам Павло Петренко. Народне прислів’я «Все нове — це добре забуте старе» достатньо влучно характеризує не стільки саму ініціативу, скільки твердження, покладені в її основу.

Отже, маємо тези про радянський спадок у вигляді ГК, застарілість його норм, дублювання та правову невизначеність законодавства у сфері господарських відносин, невідповідність потребам приватного права, відсутність в Європі документів на кшталт нашого кодексу, наявність, на противагу кодифікованому акту, спеціальних законів щодо регулювання окремих суспільних інститутів та деякі інші твердження.

Не ставимо за мету спростувати всі тези з огляду на обсяг такого матеріалу. Спробуємо дослідити окремі аспекти висловленої ініціативи.

Господарський кодекс, якого, як відомо, в Радянському Союзі не існувало, протягом десятиріччя часто піддавався критиці різного ступеня обгрунтованості. При цьому Кабмін в особі того самого Мін’юсту не вжив жодних заходів щодо гармонізації Господарського та Цивільного кодексів. Хоча відповідний обов’язок Уряду був прописаний під час їх прийняття у 2003 році й обмежувався трьома місяцями. Частина провини за нинішні недоліки ГК покладається, як видається, й на плечі самих «господарників»: у певних питаннях варто було діяти наполегливіше та результативніше.

Недоліки та неузгодженості певної частини нормативного матеріалу, звичайно, існують, власне, як і суперечливі положення й дублювання між земельною і цивільною, сімейною і цивільною галузями права, внаслідок яких, однак, не виникають ідеї про скасування відповідних кодифікованих актів.

Істотна частина недоліків Кодексу про надра або Кодексу цивільного захисту, складнощі яких не менше турбують бізнес-кола, не спричиняє баталій про необхідність їх скасування та розкидання по окремих актах спеціальних законів. Навпаки, ведеться робота щодо систематизації цього законодавства разом з підвищенням його якості.

На противагу цьому не відбувається вдосконалення кодифікації господарського законодавства. Єдине пояснення цьому: заперечення самостійності ГК та боротьба за домінування науково-практичних концептуальних думок, що виходить за межі мети змістовного наповнення та вдосконалення законодавства. Це своєрідний бій з приводу форми та структури українського права, доцільності поділу його на рівні законодавства на приватне та публічне. Хоча сама можливість та цінність такого розмежування — під великим питанням.

Поділ по живому

У цьому розрізі дедалі цікавішими стають спроби фахівців відповісти на нібито просте запитання щодо критеріїв поділу юридичних осіб, закладених у ч.2 ст.81 ЦК, на суб’єктів приватного та публічного права. Виникають проблеми у випадку поєднання в межах однієї особи ознак обох зазначених суб’єктів. Один із найяскравіших прикладів — бюро технічної інвентаризації, що виконували функції державного реєстратора та продовжують наразі виконувати низку публічних завдань.

Також можна звернути увагу на не менш цікавих та символічних суб’єктів, як-от: державні підприємства самого Мін’юсту — «Інформаційний центр» та «Інформаційно-ресурсний центр». Те ж саме з фондами підтримки малого та середнього підприємництва, створеними на реалізацію відповідного законодавства.

Цей перелік можна продовжити, втім, це є лише ілюстрацією до основної тези: сучасних суб’єктів господарювання важко поділити на юридичні особи публічного та приватного права. Варто взяти будь-який акт господарського законодавства (про оренду, приватизацію, про концесію, про банки і банківську діяльність тощо) й побачити, що публічні норми неможливо відірвати від приватних. Отже, комплексність правового регулювання, закладена в норми ГК, відповідає актуальному розвитку економічних відносин та потребам нових правил життєдіяльності (чого лише вартий відносно новий механізм державно-приватного партнерства).

Мін’юст проти «Лермонтовського»

Закиди про радянське походження ГК виглядають як спроби шельмувати опонентів. Як тут не згадати звинувачення у зв’язках з комуністами під час передвиборної кампанії Річарда Ніксона, який став завдяки такій технології 37-м президентом США. Разом з тим це єдиний президент Сполучених Штатів, який достроково залишив свій пост через Вотергейтський скандал. Як-то кажуть, догрався.

Серед постсоціалістичних інститутів спікер С.Петухов визначає режими права господарського відання та оперативного управління. І якщо інші норми ГК пропонується лише перенести до інших нормативних актів, то названі регулятивні приписи оголошуються шкідливими й обтяжливими для розвитку ринкових економічних відносин.

Такі висловлювання представників Мін’юсту суперечать принаймні правовій позиції цього державного органу в судових справах. Зокрема, основою успішної правової позиції щодо захисту майнових прав держави в особі Міністерства юстиції та державного підприємства «Санаторій «Лермонтовський» у гучних судових процесах з приводу одеської здравниці виступають саме названі обмежені речові права.

Так, розпорядженням Уряду від 21.01.2015 нерухоме майно санаторію «Лермонтовський» віднесено до сфери управління Міністерства юстиції. Як не дивно, в січні—лютому 2015 року саме на підставі «архаїчно-соціалістичних» норм ГК Мін’юст створив на базі цього майна ДП «Санаторій «Лермонтовський». Розробивши й затвердивши статут цього державного підприємства, міністерство закріпило за останнім майно на праві господарського відання.

Право власності та право господарського відання зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за державою в особі Мін’юсту та ДП «Санаторій «Лермонтовський» відповідно.

Неврегульованість протягом тривалого часу правового режиму майна санаторію зумовила специфіку його самостійного функціонування в ринкових умовах: певна частина активів була відчужена за рахунок рішень відомого Приморського районного суду м.Одеси, інша — невід’ємно поліпшена.

Статті 136 та 144 ГК стали стержневими під час визначення правових позицій Мін’юсту і ДП «Санаторій «Лермонтовський» у спорах про порушення права господарського відання та його судовий захист саме на користь зазначених осіб. Вищий господарський суд у своїй постанові від 26.01.2016 зробив рахунок на користь підприємства (якщо висловлюватись спортивною термінологією) непристойно розгромним, підтримавши рішення попередніх судів (детальніше можна дізнатися з рішень у справі №916/2615/15, наявних у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Насмілимося запевнити, що ця господарська справа є далеко не єдиним прикладом успішного захисту (зокрема судового) права державної власності в тих суспільних відносинах, де неможливо відмовитися від конструкцій усічених прав особи на майно.

Виходить, ці інститути все ж таки працюють на користь самої держави (як у наведеному прикладі), а управління державним майном, поза існування правових режимів господарського відання та оперативного управління, коли підприємства та установи стануть власниками майна, може стати неочікувано ринковим. Невже у своїх промовах, на противагу конкретним справам, Мін’юст виступає проти «Лермонтовського»?

Враховуючи кількість подібних юридичних осіб, слід уявити обсяги процесів приватизації нового формату після скасування тих «перешкод» для комерційної діяльності, якими зараз стурбоване головне юридичне відомство країни.

Що приховує декодифікація?

Неприйнятними є посилання ініціаторів скасування ГК й на визнання бізнес-середовищем господарської кодифікації такою, що перешкоджає розвитку підприємництва та інвестиційній привабливості. Подібні голослівні твердження та звернення до знеособленого «бізнесу» позбавлені логічного забарвлення та є піар-маніпуляцією. Міністерство в цьому випадку не тільки не впроваджує економічної політики, а й, по суті, не розуміє потреб підприємництва. Комерсант абстрагований від конкретних галузей законодавства, але зацікавлений у чітко структурованому, компактному і, головне, стабільному законодавстві, що має усталену практику застосування й придатне для послідовного планування майбутніх капіталовкладень.

Звісно, можна наводити інші аргументи щодо недоцільності декодифікації, наполягати на комплексності регулювання господарських відносин, відстоювати позитивні моменти багатьох інститутів господарського права. Разом з тим дозволимо запитати із практичного погляду: куди ініціатори переноситимуть норми про засади державного регулювання економіки, господарські договори та особливості їх укладання, виконання та розірвання, приписи про види та відмінності господарських зобов’язань, підстави їх виникнення та виконання, критерії поділу господарських відносин на комерційні та некомерційні, види підприємств та їх об’єднань, дієві та напрацьовані норми про штрафні та оперативно-господарські санкції, а також багато інших системоутворюючих інститутів?

Розкидаємо по спеціальних законах — це створить нові прогалини в їх регулятивній дії на господарські відносини. Або ж скупчимо в ЦК і запропонуємо громадянам, інвесторам та суддям розбиратися з новим товстим талмудом, продовжуючи ігнорувати особливість господарського законодавства? Чи може візьмемося до роботи, усунемо недоліки ГК та дамо економічним правовідносинам спокій та стабільність?! Неупереджена відповідь на ці запитання явно не на користь ініціаторів декодифікації господарського законодавства.

Всі ці міркування приводять до висновку: чергова ініціатива щодо скасування ГК жодним чином не пов’язана саме з якісним оновленням законодавства й вуалює зведення наукових рахунків та лобіювання звичайних комерційних інтересів щодо нової хвилі тіньового роздержавлення майна під маскою «остаточного розриву з радянським минулим».