Коли витрати позивача на правничу допомогу не відшкодують — ОП КГС

Якщо предмет спору перестав існувати після задоволення позовних вимог іншою особою — не відповідачем у справі, це саме по собі не може бути ані свідченням обґрунтованості позову, ані свідченням неправомірної поведінки відповідача.

Такого висновку дійшла колегія суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у справі №917/1161/25 та ухвалюючи нове рішення про відмову в стягненні витрат на професійну правничу допомогу, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі ПрАТ «Страхова компанія «УСГ» звернулося із позовною заявою до ПрАТ «Страхова компанія «Саламандра» про стягнення шкоди в порядку суброгації в розмірі майже 138,9 тис. грн., а також відшкодування судових витрат.

Суди попередніх інстанцій закрили провадження на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК у зв’язку з відсутністю предмета спору через добровільне повне погашення заборгованості МТСБУ (не відповідачем у справі) за процедурою, передбаченою законом «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідач оскаржив у касаційному порядку судові рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, стверджуючи, що ці витрати не були спричинені його протиправною поведінкою і не підлягають відшкодуванню.

ОП КГС зазначила, що в позивача виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, пов’язаних із розглядом справи, не лише в разі відмови від позову в зв’язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред’явлення позову, а й у разі закриття провадження на підставі п.4 ч.1 ст.231 ГПК, якщо відсутність предмета спору виникла у зв’язку із задоволенням позовних вимог відповідачем. При цьому не має значення, було провадження закрито за клопотанням позивача, відповідача чи з ініціативи суду.

Однак, у разі задоволення позовних вимог третьою особою, а не відповідачем, право на відшкодування витрат залежить від підстав такого задоволення, які підлягають дослідженню та оцінці судом. При цьому добросовісний позивач має право розраховувати на можливість відшкодування йому витрат на правничу допомогу, понесених ним до моменту закриття провадження у справі.

Оскільки у цій справі задоволення позовних вимог здійснено не відповідачем, а іншою особою (МТСБУ) в межах спеціальної правосуб’єктності, закриття провадження у зв’язку з відсутністю предмета спору (п.2 ч.1 ст.231 ГПК) не є підставою для покладення судових витрат на відповідача.

Тому ОП КГС констатувала, що за відсутності встановленого факту неправомірності дій відповідача чи визнання ним позову норми ч.3 ст.130 ГПК до цих правовідносин не застосовуються, що виключає стягнення витрат на правничу допомогу на користь позивача.

Закон і Бізнес