Без главы и результатов…

Нужен ли стране Конституционный Суд, генерирующий скандалы вместо решений?

В Конституционном суде Бельгии — два председателя, в КС Украины ни одного, и уже долгое время. И в профессиональном сообществе возникает вопрос: а нужен ли он вообще? Не только Председатель КСУ, но и Суд как институт?

Слова і не більше…

Під час обговорення кандидатур до КСУ за суддівською квотою один із делегатів поставив риторичне запитання: навіщо потрібен цей Суд, який не дотримується процесуальних строків розгляду, і, як наслідок, не квапиться із захистом права людей. Й навіщо представникам загальних судів голосувати за суддів КСУ, якщо цей Суд нічого не вирішує, зокрема, щодо «заморожених» окладів суддів.

Між іншим, відповісти на це питання мала б не кандидат, а хтось із самих суддів КСУ, які наразі представляють суддівську спільноту в цьому органі. Проте жоден із них не знайшов часу відвідати поважний форум, обмежившись безликим письмовим привітанням. Мовляв, є проблеми із кворумом, і тому присутність кожного із суддів на засідання в Суді — на вагу золота.

Щоправда, як бачимо, це не завадило судді КСУ Віктору Городовенку в цей самий час поїхати у відрядження до Бельгії, аби «зміцнювати відносини та обмінюватися найкращим досвідом конституційного судочинства». Тобто, зміцнювати відносини із своїми ж колегами. які обрали цих суддів, такої потреби в КСУ вже не відчувають.

Ще одне риторичне запитання, яке випливає із цього візиту: доцільність та результативність таких відряджень в умовах повномасштабної війни. Невже витрачені на них кошти не можна було б спрямувати на більш нагальні потреби із захисту країни?

Та й на утримання КСУ витрачаються чималі кошти: цьогоріч — майже 334 млн грн. Але яка віддача?

Суддя В.Городовенко запевняв своїх бельгійських колег, що «Конституційний Суд України відіграє ключову роль у захисті Конституції, невід’ємних конституційних прав і свобод та гарантуванні стабільності демократичного ладу в Україні».

Згідно з Конституцією і законодавством усе вірно, але на практиці, як бачимо, навіть у суддів загальних судів є сумніви стосовно того, що нинішній Суд виконує покладені на нього завдання із захисту прав та інтересів саме людини. А красиві слова, якими чи не кожен претендент на посаду судді КСУ переконує в своїй відданості верховенству праву, схоже, забуваються вже наступного дня після принесення присяги.

Якщо на початку діяльності КСУ був дійсно арбітром і захисником Конституції, то поступово він фактично самоусунувся від цієї функції. І дійсно: чим запам’ятався цей склад КСУ за останні років?

Очільники зі шлейфом скандалів

У цей час Суд нагадував про себе хіба що скандалами навколо боротьби за чільну посаду та сумнозвісним рішенням щодо скасування кримінальної відповідальності за недостовірне декларування.

Так, у 2019 році у результаті своєрідного заколоту був усунений з посади судді та очільника КСУ Станіслав Шевчук (див. «Конституційний заколот», «ЗіБ», №19/2019). За оцінками експертів, за інтригами в цьому органі стояли тоді ще чинний Президент Петро Порошенко, екс-заступник глави АП Олексій Філатов і заступник Голови КСУ Олександр Тупицький. Останній через 4 місяці й очолив цей орган, а свою посаду передав Сергію Головатому, який розраховував «успадкувати» через 3 роки й центральне крісло в Суді.

Проте О.Тупицький не всидів на цій посаді до кінця каденції: на початку 2021 року новий глава держави Володимир Зеленський спочатку відсторонив О.Тупицького від посади Голови а потім взагалі скасував указ про його призначення суддею (разом із призначенням суддею КСУ Олександра Касмініна).

Підставою для такої реакції Президента стали оприлюднені записи розмов О.Тупицького, де він натякає на свою «копійчину» за сприяння в організації зустрічі із колишнім патроном — Віктором Татьковим (екс-головою Вищого господарського суду), а ще застерігає земляка-бізнесмена від свідчень проти останнього. А над самим О.Тупицьким нависла підозра у скоєнні щонайменше двох злочинів.

За оцінками експертів, О.Тупицький настільки був упевнений у своїй владі, що став протягувати через Суд рішення, які ставили палиці у колеса новообраному главі держави. Й коли КСУ «посягнув на святе» — боротьбу із корупцією, визнавши неконституційними низку положень закону «Про запобігання корупції» та ст.366¹ Кримінального кодексу, яка визначала відповідальність за неподання декларацій або зазначення в них неповних відомостей, — був звільнений остаточно.

До речі, вже тоді статками О.Тупицького зацікавилися у НАЗК, що, серед іншого, стало додатковим стимулом для скасування згаданої норми КК.

Головною правовою несподіванкою цього року було притягнення Сергія Головатого до відповідальності за невиконання одного з приписів НАЗК (див «Справа Головатого», «ЗіБ», 09.01.2024). Йдеться про постанову Голосіївського районного суду м.Києва від 02.01.2023 у справі №752/25199/23, текст якої з’явився в ЄДРСР. Згідно з документом, С.Головатого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.188⁴⁶ КпАП, та застосовано адміністративне стягнення — штраф у розмірі 1700 грн.

Отже, очільник установи, що покликана захищати Конституцію, відмовився виконувати Основний Закон. Як кажуть, припливли… Від ще більшої ганьби С.Головатого врятував вік — у травні йому виповнилося 70, тож він автоматично втратив повноваження судді КСУ, так і не позбувшись ані додатку «в.о.», ані шлейфу скандалів, що за ним тягнуться…

10 років бездіяльності

До речі, після «чарівного стусана» О.Тупицькому від В.Зеленського Суд нібито «заліг на дно»: у 2021—2023 рр. Велика плата КС прийняла тільки 8 рішень (!), а цього року — жодного. А саме цей орган розглядає всі конституційні подання та звернення. При цьому чинна влада може бути цілком задоволена роботою КС, який, серед іншого, визнав конституційним інститут спеціальної конфіскації, вимоги щодо назв релігійної організації, а також встановлення мінімального посадового окладу на рівні, що менший за прожитковий мінімум.

Унаслідок фактичного самоусунення КСУ від розгляду «токсичних» питань, у нього накопичилося 40 конституційних подань. Найдавніше надійшло від Верховного Суду України ще наприкінці 2014(!) року — стосовно неконституційності люстраційного закону. В розряді «незручних» опинилися, наприклад, питання щодо Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (2015 рік), підстав для тримання під вартою (2017 рік), гарантій медичного обслуговування населення (2018 рік) тощо.

Ці показники якось контрастують із запевненнями про те, що КСУ стоїть на варті прав і свобод громадян. Скоріше, він висловлюється на захист тих (як-от порушників митних правил), кого вже і так захистили в Європейському суді з прав людини.

То навіщо українським громадянам щодня викидати майже 1 млн грн. на утримання органу, який нехтує вимогами закону щодо строків розгляду (до речі, суддів КСУ навіть не можна притягнути до відповідальності за порушення цих строків на відміну від судді загального суду), уникає відповідей на питання, які є «гострими» для влади, не може навіть самоорганізуватися і обрати собі Голову?

Втрачена привабливість

Про істотне падіння авторитету Суду свідчить й проблема із бажаючими стати суддею КСУ. Так, наприклад, дорадча група експертів спромоглася назвати тільки двох кандидатів для призначення судді КСУ за суддівською квотою. Як наслідок, делегати з’їзду не змогли обрати ще одного свого представника.

Прикметно, що із 15 охочих, які подали документи, більше половини припинили участь в конкурсі за власним бажанням, як-от голова Херсонського апеляційного суду Олександр Коровайко. Як відомо,  раніше правоохоронні органи перевіряли його причетність до співпраці з російськими правоохоронцями після окупації частини Херсонської області. Ще 5 кандидатів були «забраковані» дорадчою групою експертів як такі, що не відповідають критерію високих моральних якостей або не мають достатнього рівня компетентності.

Не краща ситуація з добором кандидатів за парламентською квотою: із 25 претендентів пройшли відсів тільки троє. А конкурс н вакантні посади за Президентською квотою завершився нічим, бо не виявилося бодай двох гідних кандидатів, а єдиний, у кого ДГЕ не виявила плям на доброчесності, вже 2 роки не підтримувати свою кваліфікацію як адвокат ні у практичній, ні в теоретичній площині, бо пішов на фронт.

От і виходить, що КСУ, в якому наразі залишилося 11 суддів (12 — після призначення з’їздом суддів Алли Олійник. — Прим. ред.) не потрібен ані суспільству, в якому не знаходиться гідних, високоморальних і компетентних правників, які б вважали таку посаду привабливою (навіть з огляду на високий оклад), ані владі, яка не квапиться заповнити вакансії, що утворилися в Суді.

Тож час відповісти на головне і принципове питання: чи потрібен країні Суд, що генерує скандали замість рішень? Чи варто витрачати на його утримання сотні мільйонів гривень, якщо чи не єдиним вагомим показником діяльності стають закордонні відрядження та міжнародні зустрічі? І жодні міжнародні експерти не спроможні змусити працювати організацію, яка сама себе не бачить корисною в системі балансу влади.

А якщо сьогодні КСУ раптом припинить існування, можна бути впевненим, ніхто в суспільстві цього не відчує й не вийде на протест. Адже на риторичне запитання, з якого ми починали, переважна більшість українців має однозначну відповідь.

Закон і Бізнес