Как устранить дискриминацию в исчислении судейского стажа - решение РСУ

Применение положений абз.4 п.34 разд.ХІІ «Заключительные и переходные положения» закона №1402-VIII приводит к нарушению принципа «единого статуса судей» для судей, назначенных в разное время.

Такую позицию высказала Рада судей в ответ на коллективное обращение судов и судей, сообщает «Закон и Бизнес».

Опираясь на решение второго сената Конституционного Суда от 26.03.2024 относительно единого статуса судей, РСУ обратила внимание законодателя на необходимость устранения дискриминации при определении судейского стажа для судей, назначенных на должность во время действия закона «О судоустройстве и статусе судей» №2453-VI. Ведь тогда право стать судьей имели лица с минимальным стажем работы в области права 3 года. По закону же №1402-VIII такой стаж составляет уже 5 лет. А именно период предыдущей работы до назначения принимается в расчет судейского стажа, что дает право на отставку или выплату надбавок.

Члены РСУ считают, что для обеспечения единого статуса судей следует внести дополнение в п.34 разд.ХІІ «Заключительные и переходные положения» закона №1402-VIII, указав, что в случае, если зачислению в стаж судьи, по действующему законодательству на день его назначения (избрание), подлежащит стаж, который меньше того, что определен действующим законом, подлежат применению положения действующего закона, то есть сейчас — 5 лет.

Рада суддів України

РІШЕННЯ

30 травня 2024 року             м. Київ               №12

Щодо деяких питань зарахування до стажу роботи на посаді судді

До Ради суддів надійшло колективне звернення судів та суддів щодо забезпечення дотримання принципу «єдиного статусу судді» у частині зарахування до стажу роботи на посаді судді роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, відповідно до положень ст.137 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII та внесення відповідних змін до абз.4 п.34 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII.

Відповідно до пп.1, 2 ч.4 ст.126 закону 1402-VIII до завдань суддівського самоврядування належить вирішення питань щодо організаційної єдності функціонування органів судової влади та зміцнення незалежності судів, суддів, захист професійних інтересів суддів.

Відповідно до ч.2 ст.52 закону №1402-VIII судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Згідно з п.8 ч.5 ст.48 вищезазначеного закону, незалежність судді забезпечується, зокрема, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

За змістом стст.116, 135, 136 закону 1402-VIII при розрахунку суддівської винагороди, тривалості відпустки, права на відставку визначальним є стаж роботи на посаді судді.

Відповідно до ч.2 ст.137 зазначеного закону, до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Абзацом 4 п.34 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Законом 1402-VIII було запроваджено підвищені вимоги до кандидатів на посаду судді , а саме — стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше 5 років (ч.1 ст.69 закону), та відповідно до положень ст.127 Конституції.

До прийняття зазначеного закону, діяла норма ст.65 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI, якою було встановлено, що для призначення на посаду судді стаж роботи у галузі права мав складати не менше як три роки.

Таким чином, унаслідок застосування норми, передбаченої абз.4 п.34 розд.ХІІ закону №1402-VIII, на цей час для розрахунку суддівської винагороди, строку відпустки, права на відставку щодо суддів застосовуються різні норми, які діяли станом на момент призначення відповідної особи на посаду судді, що призводить до фактичного перебування суддів, призначених у різні періоди, у нерівному становищі щодо їх матеріального та соціального забезпечення. При чому, до осіб, які були призначені безстроково вже після набрання чинності закону №1402-VIII (після сплину п’ятирічного строку на який їх було призначено) на цей час необґрунтовано застосовуються положення попередньої редакції закону (чинного на момент їх призначення вперше), хоча їх призначення на посаду судді безстроково здійснено на підставі вже чинної редакції закону №1402-VIII, яка передбачає зарахування до суддівського стажу досвіду роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді (для судді місцевого суду — 5 років), а вищенаведена норма «Перехідних положень» закону не містить у собі посилання на призначення судді (обрання) вперше строком на 5 років або призначення вперше безстроково.

За правовими висновками Великої палати Верховного Суду (постанова від 30.05.2019 у справі №9901/805/18) ч.2 ст.137 закону №1402-VIII потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення. До таких же висновків доходить Вища рада правосуддя за результатами розгляду заяв суддів про відставку.

Проте, у рішенні другого сенату Конституційного Суду у справі за конституційною скаргою Євграфової Є.П. щодо відповідності Конституції (конституційності) окремого припису п.7 розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII (про єдиний статус суддів в Україні) від 26.03.2024 (справа №3-93/2022(217/22) КСУ, ураховуючи приписи ч.1 ст.55, п.14 ч.1 ст.92, ч.1 ст.124, ч.1 ст.127 Конституції, наголошує, що приписами її ст.126 для запобігання будь-якому впливу на суддів усім їм гарантовано ідентичний рівень конституційної захищеності та однакові гарантії їх незалежності й недоторканності, засадничі підходи до забезпечення таких гарантій, і на цьому мають бути засновані закони України, що визначають судоустрій, судочинство та статус суддів (п.4 рішення).

Також, КСУ зазначив, що «професійні судді виконують конституційну функцію — здійснення правосуддя, чим обумовлений їх спеціальний правовий статус» (друге речення абз.3 п.4 мотивувальної частини рішення від 5.04.2011 №3-рп/2011); «визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом» (друге речення абз.5 пп.2.2 п.2 мотивувальної частини рішення від 3.06.2013 №3-рп/2013).

КСУ щодо єдиного статусу суддів вже наголошував, що «судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов’язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов’язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об’єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов’язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності»; «Конституція закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід’ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов’язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею)»; «конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення ч.2 ст.126 Конституції» (абз.3, 6 пп.3.2, абз.10 пп.3.4 п.3 мотивувальної частини рішення від 4.12.2018 №11-р/2018).

У рішенні у справі №3-93/2022(217/22) КСУ зазначив, що розвиваючи зазначені юридичні позиції, КСУ вважає, що всі судді судів системи судоустрою України мають єдиний статус, який притаманний їм як особам, які виконують виняткову конституційну функцію — чинення правосуддя. Єдиний статус суддів означає однаковість юридичного становища суддів в усіх аспектах, передусім однаковість їх гарантій незалежності та недоторканності, прав і обов’язків, вимог, обмежень, заборон та відповідальності. Водночас забезпечення гарантій незалежності та недоторканності суддів має базуватися на принципі єдиного статусу суддів, який не допускає, зокрема, вибірковості у забезпеченні цих гарантій та зниження їх рівня певній категорії суддів, що не сприяє чиненню правосуддя неупередженими, об’єктивними, безсторонніми та незалежними судами, реалізації конституційного права на судовий захист (п.4.2 рішення).

Крім того, Конституційний Суд вказав, що належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, зокрема й право на винагороду судді, та інші конституційні гарантії їх незалежності та недоторканності поширено на всіх суддів і мають бути забезпечені державою на основі принципу єдиного статусу суддів без будь-якого зниження рівня таких гарантій (п.5.1 рішення).

Тож застосування положень абз.4 п.34 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII призводить до порушення принципу «єдиного статусу суддів» та нерівного забезпечення гарантій, в тому числі матеріальних та соціальних, для суддів, призначених у різний час.

Рішенням чергового XVІIІ з’їзду суддів України від 11.03.2021, з метою забезпечення належної діяльності судів і суддів та вжиття невідкладних організаційних та інших заходів як органами судової влади, так і всебічного сприяння їх вирішенню законодавчою та виконавчою владою України, ухвалено звернутись до Комісії з питань правової реформи як консультативно-дорадчого органу при Президентові України та Комітету з питань правової політики Верховної Ради з пропозицією ініціювати зміни до законодавства щодо забезпечення встановленого ч.2 ст.52 закону «Про судоустрій і статус суддів» єдиного статусу судді в Україні незалежно від місця суду в системі судоустрою та з метою усунення дискримінації під час визначення суддівського стажу, що враховується при розрахунку суддівської винагороди та прийнятті рішення про звільнення суддів у зв’язку з поданням заяви про відставку (пп.5 п.2 рішення).

Рада суддів зауважує, що при внесенні відповідних законодавчих змін з окреслених вище відносин має бути враховано наступні аспекти: 1) з метою відновлення єдності статусу судді законодавчі зміни мають виправити нерівність при розрахунку стажу суддям, що призначені вперше до набрання чинності законом №1402-VIII; 2) зміни не мають бути контроверсійними та погіршувати чинне правове регулювання відносно інших суддів; 3) якість і передбачуваність нового нормативного положення має забезпечити її зрозуміле застосування й не породжувати нових спорів чи подвійного тлумачення.

Адже, відповідно до ст.22 Конституції, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст.58 Конституції, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, при забезпеченні принципу «єдиного статусу судді» не може бути здійснено погіршення становища у питанні зарахування до суддівського стажу суддів, призначених на посаду до набрання чинності законом «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI.

Ураховуючи вищевикладене, РСУ вважає за необхідне звернутись до суб’єктів законодавчої ініціативи з пропозицією законодавчих змін до п.34 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII, а саме доповнити даний пункт абз.5 такого змісту: «Якщо стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, що підлягає зарахуванню до стажу судді, за законодавством, що діяло на день його призначення (обрання), є меншим ніж той, що визначений діючим законом, підлягають застосуванню положення діючого закону».

Заслухавши та обговоривши інформацію члена РСУ Потапенка А.В. щодо забезпечення принципу «єдиного статусу судді» у частині зарахування до стажу роботи на посаді судді роботи (професійної діяльності), відповідно до ст.133 «Про судоустрій і статус суддів», Положення про Раду суддів України, затвердженого позачерговим X з’їздом суддів України 16.09.2010 (із подальшими змінами), Рада суддів

вирішила:

1. Звернутись до суб'єктів законодавчої ініціативи з пропозицією законодавчих змін, а саме доповнити п.34 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII абз.5 такого змісту:

«Якщо стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, що підлягає зарахуванню до стажу судді, за законодавством, що діяло на день його призначення (обрання), є меншим ніж той, що визначений діючим законом, підлягають застосуванню положення діючого закону».

2. Копію цього рішення направити суб'єктам законодавчої ініціативи.

Голова                                        Б.Моніч

Закон і Бізнес