Какова подсудность, такова и судьба

Какова подсудность, такова и судьба

В последнее время Большая палата Верховного Суда приняла достаточное количество неоднозначных постановлений, которые не в полной мере были восприняты правовым сообществом. Судьи ВС объяснили свою позицию.

Яка підсудність, така і доля

В умовах карантину Асоціація правників України розпочала серію відкритих вебінарів із «верховниками». З огляду на те що найменша турбулентність у державі сприяє збільшенню кількості корпоративних конфліктів і відвертого рейдерства, перший із серії вебінарів було присвячено саме практиці ВС із корпоративних питань.

Місію представляти бачення найвищої інстанції взяли на себе судді ВП ВС Віталій Уркевич та Олена Кібенко, які пояснили правникам останні напрацювання. Зокрема, В.Уркевич детально зупинився на проблемах визначення юрисдикції корпоративних спорів. Адже лише на перший погляд це просте питання. Насправді судова практика напрацювала низку позицій, які дозволяють розв’язувати таку практичну проблему. І саме від її якісного вирішення залежить подекуди подальша доля позову.

Так, вітчизняне законодавство передбачає 3 критерії для визначення юрисдикції. По-перше, це суб’єктний склад правовідносин, по-друге, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин, по-третє, пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядатиметься визначена категорія справ.

Зважаючи на запровадження в жовтні 2019 року процесуальних фільтрів, відтепер далеко не кожне провадження потрапляє до ВП. Утім, справи, які потребують розмежування підсудності в корпоративних спорах, усе одно надходять.

Зокрема, на розгляд ВС надійшов позов власника квартири про скасування запису про державну реєстрацію об’єднання співвласників багатоквартирного будинку. Розглянувши спір, палата дійшла висновку, що підсудність таких спорів є максимально наближеною до спорів, пов’язаних із діяльністю юридичної особи. Тому вони повинні вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Новою є позиція ВС і щодо розв’язання проблеми підсудності спорів щодо участі членів адвокатського об’єднання в його діяльності. Зокрема, було напрацьовано позицію, відповідно до якої оскарження членом АО управлінських рішень загальних зборів і президії безпосередньо пов’язані зі здійсненням позивачем корпоративних прав. Тож такі спори теж повинні розглядатися в межах господарського суду.

Утім, стосовно спорів членів релігійних громад із приводу їх участі в управлінні справами такої громади позиція ВС була протилежною. Адже з огляду на наявність спеціального законодавства, яке врегульовує це питання, відповідні спори повинні розглядатися в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом. Навіть попри те, що позивач оскаржував питання, пов’язані з унесенням змін до статуту.

Нині позиція ВС полягає в такому: якщо учасник (акціонер) товариства обґрунтовує позов як такий, що містить порушення його корпоративних прав, то спір повинен розглядатися в межах господарського судочинства. При цьому саме господарський суд мусить вирішити, чи мають правовідносини ознаки корпоративних незалежно від того, хто є відповідачем у справі.

Зазирнути за лаштунки

У більшості країн Європейського Союзу суди не втручаються в бізнесові рішення. Проте, на перший погляд, це здається досить несправедливим. Адже в такому випадку порушені корпоративні права учасників (акціонерів) дуже складно захистити. Позицію ВС із цього питання висвітлила О.Кібенко, яка, зокрема, зазначила, що протягом останніх десятиріч українське законодавство фактично розвивалося в тому самому напрямку.

Одначе протягом останнього часу ВП напрацювала ряд контроверсійних позицій. Зокрема, доповідачка звернула увагу на постанову від 8.10.2019 у справі №916/2084/17. У ній учасник звернувся до суду з позовом про визнання договорів, укладених від імені товариства, недійсними, обґрунтовуючи це тривалим рейдерським захопленням.

Мотивуючи прийняте рішення, ВС спирався на положення стст.92, 97 Цивільного кодексу, які вказують на те, що юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів і закону. Управління товариством здійснюють його органи. Згідно зі ст.116 ЦК учасники господарського товариства мають право в порядку, визначеному установчим документом товариства та законом, брати участь в управлінні та розподілі прибутку товариства, а також одержувати дивіденди.

За укладеним договором, товариство набуває права та обов’язки як його сторона. При цьому правовий стан (сукупність прав та обов’язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється.

Повноваження діяти від імені юрособи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов’язки останньої. І таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника. Повноваження органу управління (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, котрі діяти від імені товариства права не мають.

Підписання виконавчим органом договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства в його відносинах з іншою особою — стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

Врахувавши відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, ВП ВС прийняла рішення щодо відсутності необхідності давати оцінку дійсності спірних договорів.

Зважаючи на вищезазначене, учасник не може від власного імені оскаржувати прийняті товариством рішення. По-перше, така позиція має на меті забезпечити стабільність договорів. Адже, якщо органи управління укладають вочевидь невигідні договори, постає питання про звернення на них відповідальності. Утім, якщо учасник не погоджується з рішенням, ухваленим органом управління, це жодним чином не свідчить про безглуздість чи протиправність того рішення.

Належні та протилежні

На думку О.Кібенко, товариство має право на власний розсуд розпоряджатися належними йому активами, навіть відчужувати їх за ціною, яка не завжди відповідає ринковій. Щоправда, для таких дій має бути економічне підґрунтя.

Утім, шкода, що такі твердження судді не поділяють представники податкової. Тож, якщо товариство вбачає потребу в збільшенні обігових коштів, митарі можуть це розцінити як намагання уникнути оподаткування та не лише донарахувати податки, а й застосувати санкції.

В умовах, коли директор товариства укладає завідомо безглузді договори, належним способом захисту є звернення з похідним позовом від учасника або ж акціонера в інтересах юрособи проти керівника про стягнення збитків.

Як резюмувала О.Кібенко, інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників. Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають ураховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства. Зокрема, слід уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно на загальних зборах.

Разом з тим судді все ж таки повинні давати оцінку добросовісності дій інших учасників. Наприклад, якщо директор підписує явно абсурдний договір, яким завдається шкода підприємству, суд має прийняти таке рішення, яким у подальшому не буде заблокована можливість учаснику, права котрого порушені, відновити їх.