Смелая тема

Судьи КС не могут определиться, что важнее: интересы граждан или государства

Учитывая дела, которые рассматривает конституционная юрисдикция, именно она каждый раз в индивидуальном порядке должна решать, чьи права более важные. С другой стороны, противопоставлять частные права публичным как-то неправильно, но приходится. Впрочем, всегда можно спросить, как с этим справляются иностранные коллеги.

Ми вибираємо, нас вибирають

Мабуть, недаремно шукати баланс між тим, чого вимагає держава та індивід, вирішили напередодні Дня Конституції. Тому науково-практична конференція «Права людини і національна безпека: роль органу конституційної юрисдикції» була не тільки інформаційною, а й урочистою. Щоб поділитися досвідом вирішення цього непростого завдання, до столиці приїхали конституціоналісти з різних країн — Туреччини, Хорватії, Грузії, Латвії, Литви, Чорногорії. І, звичайно ж, прийшли науковці та судді Конституційного Суду України.

Місце для академічної дискусії могло бути лише одне — Київський національний університет ім. Т.Шевченка, альма-матер Леоніда Юзькова — першого Голови КС, суддів у відставці Миколи Козюбри та Станіслава Яценка, діючих представників юрисдикції — Володимира Мойсика та Сергія Головатого.

До обговорення гострої, на думку доповідачів та присутніх, теми мав долучитись і Президент Володимир Зеленський, проте не зміг. Від його імені, як недавно на вул. Жилянській, виступив представник Президента в КС Федір Веніславський. Він зазначив, що в масштабі держави право на національну безпеку є аналогічним праву особи.

Іноземні баланси

Зрештою не лише Україна потерпає від нестабільної ситуації. Планом дій конституційного характеру з колегами поділився заступник голови Конституційного суду Турецької Республіки Енгін Їлдирим. Після того як у них також з’явився інститут індивідуальної конституційної скарги, КС Туреччини прийняв низку важливих рішень, акцентуючи увагу на тих положеннях основного закону, що стосуються надзвичайного стану в країні, коли його було оголошено під час спроби державного перевороту. Це означало, що суддям довелося відступити від стандартів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Голова Конституційного суду Чорногорії Драголюб Драшкович зауважив, що конституційна процедура дає змогу переглянути рішення державних органів з точки зору прав людини й основоположних свобод. Тому інститут конституційної скарги та процес її розгляду в КС свідчить про тісний зв’язок між конституційною юрисдикцією та загальними судами та її участь у захисті прав людини.

Проблематику конституційної юрисдикції суддя Конституційного суду Латвійської Республіки Яніс Нейманіс порівняв із казусом, який стався з ним у вбиральні КНУ ім. Т.Шевченка. Виявилося, що там туалетний папір висить при вході, а не в кабінках. Тому, якщо не подумати про це заздалегідь, може виникнути проблема. Так і в латвійському КС окремі питання можуть порушуватись, якщо про них згадає пленум Верховного суду. Якщо ж ні, то самі судді КС розгляд питання не ініціюють. Здається, від українського Пленуму ВС також залежить кількість справ у КС.

І судді, і поважні професори погодились із тим, що перед захистом прав громадян та національної безпеки стоять як проблеми минулого, так і виклики майбутнього. Незважаючи на це, пріоритет людини залишається непорушним, проте водночас нестійким. Адже інколи він може обмежуватись, якщо цього вимагають суспільні інтереси.

Як ішлося в доповіді судді КС Віктора Колісника, вони можуть слугувати виправданням для певних обмежень, але за умови, що ті є справедливими, адекватними, пропорційними та домірними захисту конституційно значущих цінностей. І, мабуть, саме їх опікуни в цьому випадку не повинні допустити сваволі.

ПРЯМА МОВА

Віктор КОЛІСНИК,
суддя Конституційного Суду України, д.ю.н.:

— Роблячи вибір між безпекою та свободою, суди мають дотримуватися певних визначальних підходів. По-перше, у разі обмеження законодавцем конституційного права в передбачених Конституцією випадках варто з’ясувати, чи не призводить таке обмеження до втрати реального змісту відповідного права та чи не руйнує воно його сутність. По-друге, якщо обмеження конституційного права є допустимим, воно має здійснюватися з легітимною метою, має бути зумовленим цією метою та мати не надмірний, а лише мінімально необхідний характер.

Вирішуючи справи, пов’язані з пошуком оптимального балансу між правами людини й безпекою, суди мають використовувати і підходи, і висновки, і юридичні позиції, і аргументацію, що вже були застосовані у справах з історичним контекстом.

Наталія ШАПТАЛА,
Голова Конституційного Суду України, к.ю.н.:

— Головне питання — баланс між правами людини та національною безпекою держави. Складність полягає в тому, що права людини й національна безпека як об’єкти правового захисту утворюють певну антиномію, тобто суперечність єдностей. Можна сказати, що в сучасних конституціях наявні рівнозначні ознаки різноспрямованості предмета захисту з боку як конституційних судів, так і органів державної влади.

Права людини — одна з підвалин конституціоналізму як такого, і Конституція в сучасному розумінні існує саме для того, щоб у людини були базові можливості для нормального існування та самореалізації. Але, як не дивно, порушником цих прав і свобод найчастіше буває власна держава. Хоча остання й має їх забезпечувати. Тому невипадково велику частину більшості конституцій становить детально виписаний каталог прав і свобод людини, захист та підтримка яких є найважливішим обов’язком держави. Можливо, варто поставити питання про первинність цих цінностей.

Попри те що кінцевою метою політики національної безпеки, що здійснюється в державі, є забезпечення стабільного та спокійного існування її громадян і всіх, хто мешкає на її території, захист прав людини та захист нацбезпеки на практиці можуть уходити в суперечність між собою.