Робота над помилками

ВСС вказав, коли покарання не відповідає тяжкості скоєного злочину й особі засудженого

Кількість скасованих та змінених касаційною інстанцією рішень Апеляційного суду м.Києва є незначною, що свідчить про законність, обгрунтованість та справедливість ухвалених вердиктів. Водночас проведений аналіз дає підстави для висновку, що суддям необхідно постійно вдосконалювати знання матеріального та процесуального законодавства. Адже однією з умов прийняття законного та обгрунтованого рішення є неухильне дотримання вимог закону.

Надмірна м’якість

Деякі вироки та ухвали були скасовані через неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості скоєного злочину й особі засудженого.

Так, ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ 9.02.2012 вирок Подільського районного суду м.Києва від 6.12.2010 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 20.09.2011 щодо гр.Б. — скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд. Цим вироком, залишеним без зміни апеляційним судом, гр.Б. засуджено за ст.187 ч.2 Кримінального кодексу до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, що є його власністю.

При скасуванні судового рішення ВСС вказав на те, що в цій справі не були дотримані вимоги ч.1 ст.71, ч.4 ст.81 КК. Так, новий злочин, передбачений ст.187 ч.2 КК, гр.Б. вчинив у період умовно-дострокового звільнення. Разом з тим суд першої інстанції при призначенні засудженому покарання цих вимог та вказаних обставин не врахував і остаточного покарання відповідно до вимог ст.71 КК засудженому не призначив, а отже, неправильно застосував кримінальний закон та призначив покарання, яке не відповідає тяжкості скоєного злочину й особі засудженого.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 3.04.2012 вирок Подільського райсуду м.Києва від 30.11.2011 змінено. На підставі ст.75 КК засуджених К. та В. звільнено від основного покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку 3 роки для гр.В. та 2 роки — для К. із покладенням на них обов’язків, передбачених пп.2, 3, 4 ч.1 ст.76 КК. На підставі ст.77 КК вилучено з вироку посилання на призначення засудженим додаткового покарання у вигляді конфіскації майна. На підставі ст.365 Кримінально-процесуального кодексу з мотивувальної частини вироку вилучено висновок суду про наявність у діях В. та К. кваліфікуючої ознаки — вимагання хабара. У решті вирок залишено без змін.

Ухвалою ВСС від 7.02.2013 ухвалу від 3.04.2012 скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. При цьому колегія суддів вказала, що апеляційний суд, звільняючи засуджених В. та К. від відбування покарання з випробуванням, хоча і послався на врахування характеру й ступеня тяжкості скоєного злочину, конкретні обставини справи та дані про осіб винних, але належним чином цих обставин не врахував і не навів в ухвалі докладних мотивів прийнятого рішення, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Посилання на врахування молодого віку засуджених, їх позитивної характеристики та їх критичного ставлення до скоєного є безпідставними, оскільки суд першої інстанції ці дані врахував і призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.2 ст.368 КК.

Іншою ухвалою ВСС від 14.03.2013 скасовано вирок Дарницького районного суду м.Києва від 25.06.2012 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 18.10.2012 щодо гр.Д., якого засуджено за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115, ч.4 ст.296, ст.70 КК до 7 років позбавлення волі.

При цьому ВСС вказав, що суд, призначаючи гр.Д. покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років, належним чином не врахував ступеня тяжкості скоєних злочинів, які відповідно до ст.12 КК відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких, не повною мірою взяв до уваги всі обставини справи, а саме, що гр.Д., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, в один і той самий день, через деякий проміжок часу, скоїв злочини із застосуванням вогнепальної зброї та що його дії створювали реальну загрозу життю й здоров’ю громадян. Крім того, судом не встановлено обставин, які пом’якшують покарання, та залишено поза увагою, що засуджений вини в скоєнні злочинів не визнав. Також колегія суддів зазначила, що перебування на утриманні гр.Д. неповнолітньої дитини є сумнівним, оскільки з матеріалів справи вбачається, що засуджений ніде не працював, суспільно-корисною працею не займався. Пославшись на те, що гр.Д. позитивно характеризувався, суд не вказав, у чому полягає позитивність.

Обов’язковість фіксування

Порушення вимог ч.4 ст.87 КПК, якою передбачено повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду справи або за ініціативою суду в суді першої чи апеляційної інстанції, стало підставою для скасування вироку районного суду та ухвали апеляційного суду.

Так, вироком Печерського райсуду м.Києва від 12.12.2011, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 22.05.2012, гр.Г. засуджений за ч.2 ст.15, ч.5 ст.191 КК до 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в усіх установах, підприємствах, організаціях, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків, на строк 3 роки з конфіскацією майна, яке є його власністю.

Ухвалою ВСС від 14.02.2013 вирок від 12.12.2011 та ухвалу від 22.05.2012 скасовано і справу направлено на новий судовий розгляд.

ВСС вказав, що всупереч вимогам ч.4 ст.87 КПК після задоволення головуючим у судовому засіданні заяви захисника про повне фіксування процесу за допомогою звукозаписувального засобу в подальшому його перебіг фіксувався лише протоколом. Таким чином, було допущено істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону — і відповідно до ст.370 КПК 1960 року вирок підлягав скасуванню. Оскільки цей недолік залишився поза увагою апеляційного суду, його ухвала також підлягає скасуванню.

Окремі ухвали

Порушення вимог ст.23² КПК 1960 року стало підставою для скасування окремих ухвал, постановлених Апеляційним судом м.Києва.

Так, ухвалою ВСС від 28.03.2013 скасовано окремі ухвали Апеляційного суду м.Києва від 15.11.2012 щодо прокурора І.Рибалка, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, судді Солом’янського райсуду м.Києва О.Криворот та адвоката О.Мельник. Колегія суддів ВСС зазначила, що незважаючи на те що справа по суті не розглядалась і апеляційний суд не проводив дослідження матеріалів справи, під час якого міг би виявити дані, які б свідчили про наявність підстав для винесення окремих ухвал, разом з тим прийняв рішення про винесення трьох окремих ухвал. Крім того, апеляційний суд не навів конкретних даних про умисне порушення закону чи недбале ставлення до своїх службових обов’язків осіб, щодо яких винесені щодо окремі ухвали, свого рішення з цього приводу не мотивував належним чином. Тому колегія суддів дійшла висновку, що окремі ухвали, винесені щодо прокурора, судді та адвоката, згідно з вимогами ч.1 ст.398 КПК 1960 року підлягають скасуванню у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону.

Порушення на досудовому слідстві

У зв’язку з допущеними органами досудового слідства істотними порушеннями кримінально-процесуального закону і неповнотою досудового слідства ВСС були скасовані вироки місцевих суддів та ухвали апеляційного суду з направленням справи на додаткове розслідування.

Так, ухвалою ВСС від 2.04.2013 вирок Шевченківського райсуду м.Києва від 10.10.2011 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 17.12.2012 щодо гр.Д. та Ш. скасовано, а справу направлено на нове розслідування.

Вказаним вироком гр.Д. засуджено за ч.4 ст.187 КК до 8 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю. На підставі ст.71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком від 20.10.2003 та остаточно призначено гр.Д. покарання у вигляді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна, яке є його власністю; гр.Ш. засуджено за ч.4 ст.187 КК до 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без змін.

Скасовуючи ці судові рішення, ВСС вказав, що в цій справі вимоги стст.22, 323 КПК при її досудовому розслідуванні та розгляді судами не дотримано, обставини, які мають істотне значення для вирішення справи, не були належно з’ясовані. Зокрема, суперечності в доказах, які мають істотне значення для вирішення справи, судом належним чином не перевірені та не спростовані (не з’ясовано, хто саме знайшов прикраси і за яких конкретно обставин). Необхідність з’ясування та ретельної перевірки цих обставин була зумовлена ще й тим, що підсудний Ш. категорично заперечував свою участь у скоєнні розбійного нападу та стверджував, що прикраси потерпілої йому підкинули працівники міліції.

Крім того, матеріали справи не містили жодних об’єктивних доказів на підтвердження заяв потерпілих щодо кількості та вартості викрадених золотих прикрас, як не містили й висновку експерта щодо їх вартості. Хоча саме розмір завданої злочином шкоди впливає на кваліфікацію вчиненого і підлягає обов’язковій перевірці та доказуванню під час досудового слідства. Оскільки органи досудового слідства допустили істотну неповноту дослідження обставин, яка не може бути усунута в судовому засіданні, постановлені в справі рішення підлягають скасуванню, а справа — направленню на нове розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 30.07.2012 вирок Голосіївського райсуду м.Києва від 13.12.2011, яким гр.Т. засуджено за ч.2 ст.365 КК до 4 ро­ків позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 3 роки; гр.З. — за ч.2 ст.365 КК до 4 років по­збавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 роки; на підставі ст.54 КК обох позбавлено спеціального звання «капітан міліції», змінено в порядку ст.365 КПК: у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, слова та цифри «16 листопада 2003 року» замінено на слова та цифри «6 листопада 2003 року»; в решті вирок залишено без змін.

Ухвалою ВСС від 24.01.2013 вирок від 13.12.2011 та ухвалу від 30.07.2012 скасовано й направлено справу прокурору Солом’янського району м.Києва на нове розслідування. Обраний гр.З. та Т. запобіжний захід змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд та звільнено їх з-під варти в залі суду. При цьому колегія суддів зазначила, що гр.З. і Т. пред’явлено обвинувачення та проводилися з ними інші слідчі дії після спливу строків досудового слідства, що є істотним порушенням кримінально-процесуального закону й тягне за собою недійсність як зазначених, так і подальших слідчих дій та процесуальних рішень. Адже пред’явлення обвинувачення є основою для кримінального переслідування, а висновки судів про те, що вказані порушення не перешкоджали прий­няттю у справі остаточного рішення, не відповідають вимогам кримінально-процесуального закону.

Також колегія суддів вказала, що на досудовому слідстві були порушені вимоги стст.206, 207 КПК. Крім того, всупереч вимогам ч.1 ст.334 КПК та ст.365 КК суд, формулюючи визнане доведеним обвинувачення гр.З. у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.365 КК, не вказав коло його службових повноважень.

Касаційна перевірка

Так, вироком Дарницького районного суду м.Києва від 18.10.2012 гр.М. засуджено за ч.2 ст.286 КК до 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст.75 КК його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки.

Вироком Апеляційного суду м.Києва від 17.01.2013 вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано. Постановлено новий вирок, яким гр. М. призначено покарання за ч.2 ст.286 КК у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Ухвалою ВСС від 16.04.2013 вирок від 17.01.2013 змінено. На підставі ст.75 КК гр.М. звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки, з покладенням обов’язків, передбачених ст.76 КК.

Змінюючи рішення суду апеляційної інстанції, ВСС вказав, що при вирішенні питання про можливість звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробуванням місцевий суд урахував ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого ним злочину у сфері безпеки руху, конкретні обставини скоєного, дані про особу М., який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, свою вину визнав повністю, щиро розкаявся та давав правдиві й послідовні показання, чим активно сприяв розкриттю злочину, добровільно відшкодував завдані збитки потерпілому, що є обставинами, які пом’якшують покарання. Обставиною, що обтяжує покарання, місцевий суд визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння. Тобто суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого злочину та обставину, що обтяжує покарання, на що вказував прокурор в апеляції.

Попри наведене, апеляційний суд, всупереч вимогам ст.365 КПК 1960 року, вийшов за межі доводів, які наводив прокурор. А тому з огляду на допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, враховуючи конкретні обставини справи, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про можливість звільнення гр.М. від відбування основного покарання з випробуванням.

«Справа Лозінського»

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 26.03.2012 вирок Дніпровського райсуду м.Києва від 20.04.2011 щодо Віктора Лозінського та Василя Перепелиці змінено в частині засудження їх за ч.1 ст.263 КК та вилучено посилання на ч.2 ст.28 КК. Крім того, в порядку ст.365 КК вилучено з резолютивної частини вироку рішення:

• про позбавлення Євгена Горбенка класного чину — радника юстиції, та на підставі ч.2 ст.59 КК — про призначення йому покарання у вигляді конфіскації майна, яке є його власністю;

• про позбавлення Михайла Ковальського спеціального звання — підполковника міліції.

Цей же вирок щодо В.Лозінського змінено: з його мотивувальної частини вилучено рішення про визнання обставинами, що обтяжують покарання, — вчинення злочину з особливою жорстокістю, суспільно небезпечним способом, настання тяжких наслідків, завданих злочином, та пом’якшено призначене йому покарання за п.7 ч.2 ст.115 КК до 14 років позбавлення волі. На підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів В.Лозінському остаточно призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 14 років. Цей же вирок щодо В.Перепелиці скасовано: на підставі ст.44 КК, п.«є» ст.1, ст.6 закону «Про амністію в 2011 році» його звільнено від кримінальної відповідальності, а справу закрито. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Ухвалою ВСС від 1.03.2013 вирок від 20.04.2011 та ухвалу від 26.03.2012 змінено: перекваліфіковано дії В.Лозінського з п.7 ч.2 ст.115 КК на ч.1 ст.296, ч.1 ст.122, ч.2 ст.121 КК та призначено йому покарання: за ч.1 ст.296 КК — у вигляді обмеження волі на строк 4 роки, на підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК від призначеного за цим законом покарання звільнити за закінченням строку давності; за ч.1 ст.122 КК — у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч.2 ст.121 КК — у вигляді позбавлення волі на строк 10 років.

Вважати його засудженим за ч.1 ст.263 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити В.Лозінському покарання у вигляді позбавлення волі на строк 10 років. Ці ж вирок і ухвалу скасовано в частині засудження Є.Горбенка та М.Ковальського за ч.2 ст.384 КК, а справу в цій частині закрито на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК 1960 року. Пом’якшено призначене Є.Горбенку за ч.3 ст.364 КК основне покарання до 6 років позбавлення волі. Вважати його засудженим за ч.3 ст.364 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права обіймати атестовані посади в правоохоронних органах та посади, пов’язані з виконанням функцій представника влади, строком на 3 роки. Вважати М.Ковальського засудженим за ч.3 ст.364, ч.1 ст.366 КК до покарання, призначеного судом, та на підставі ст.75 КК звільнити від його відбування з випробуванням та іспитовим строком 3 роки. У решті вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

При зміні судового рішення ВСС вказав, що суд, з достатньою повнотою встановивши фактичні обставини справи, дав неправильну юридичну оцінку діям засудженого В.Лозінського. Так, визнаючи його винним в умисному вбивстві з хуліганських спонукань, суд виходив у першу чергу зі знаряддя злочину, кількості та локалізації виявлених на трупі Валерія Олійника тяжких тілесних ушкоджень, які потягли за собою смерть потерпілого. Разом з тим тільки ці обставини не свідчили про наявність у В.Лозінського умислу саме на вбивство В.Олійника. Зазначив, що поза увагою суду залишилося те, що В.Лозінський, будучи досвідченим мисливцем (як встановив орган досудового слідства), з незначної віддалі з двох пострілів (прицільних — за версією слідства) — в першому випадку схибив, а в другому — влучив лише в нижню частину ноги, а також те, що саме В.Лозінський викликав правоохоронців і медичних працівників як для фізичного затримання В.Олійника, так і для надання йому медичної допомоги.

Також, на думку колегії суддів, судом недостатньо враховано поведінку самого потерпілого та наявність у нього пістолетів і ножа, а тому, проаналізувавши зібрані докази, колегія суддів дійшла висновку, що в цьому випадку умисел В.Лозінського був спочатку направлений на хуліганство, оскільки він умисно, використовуючи малозначний привід, показуючи свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, необгрунтовано зупинив В.Олійника, почав ставити безпідставні запитання, а потім завдав йому умисно удари руками та ногами по тулубу, заподіявши тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Оскільки потерпілий на вимоги засудженого не відреагував, пістолети, які демонстрував, не передав, а, на думку засудженого, повівся агресивно, чим розлютив його, у останнього виник умисел на заподіяння В.Олійнику тяжких тілесних ушкоджень шляхом здійснення пострілів з рушниці.

Тому ВСС вказав, що сукупність наведених доказів свідчить, що при здійсненні пострілів у В.Олійника В.Лозінський не передбачав настання смерті потерпілого. Тому його дії мають бути кваліфіковані за наслідками, які настали, а їх необхідно перекваліфікувати з п.7 ч.2 ст.115 КК на ч.1 ст.296, ч.1 ст.122, ч.2 ст.121 КК.

Крім того, колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування кримінального закону, а саме: ч.2 ст.384 КК щодо Є.Горбенка і М.Ковальського, оскільки цих осіб хоча й допитували як свідків, проте фактично вони давали показання про свої злочинні дії та дії свого співучасника В.Лозінського. Натомість причетна до злочину особа в разі давання завідомо неправдивих показань про дії інших осіб, якщо при цьому вона змушена була говорити й про свої злочинні дії, не може нести відповідальності за ст.384 КК. А тому ВСС вказав, що вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню в частині засудження Є.Горбенка і М.Ковальського за ч.2 ст.384 КК, а справа в цій частині — закриттю за відсутністю в їхніх діях складу злочину.

Валентина БОВТРУК, суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м.Києва