ДТП з тяжкими наслідками: коли умовного покарання недостатньо — ВС

Порушення правил безпеки дорожнього руху особами, що керують транспортними засобами, можуть створювати загрозу життю та здоров’ю всіх учасників дорожнього руху — водіїв, пасажирів та пішоходів.

На це звернув увагу Касаційний кримінальний суд, скасовуючи ухвалу апеляційної інстанції у справі №348/1682/21, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі водія було засуджено за ч.2 ст.286 КК до 3 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст.75 КК його звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком 2 роки. Ухвалою апеляційного суду вирок залишено без змін.

Вироком суду встановлено, що у грудні 2020 року приблизно о 21:15 засуджений, керуючи автомобілем «Peugeot 5008», допустив наїзд на пішохода, який отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх заподіяння.

У касаційній скарзі прокурор звертав увагу на м’якість призначеного покарання та безпідставне застосування положень ст.75 КК, оскільки засуджений вчинив тяжкий злочин, вину не визнав, шкоду не відшкодовує, а додаткове покарання в мінімальному розмірі взагалі судом не мотивоване.

Із цим погодився ККС, зазначивши, що суд апеляційної інстанції обмежився формальними вказівками на те, що місцевий суд урахував тяжкість вчиненого злочину та дані про особу засудженого. Також апеляційний суд зазначив про причетність потерпілого до ДТП і те, що порушення ПДР з боку засудженого не було грубим.

Також ККС зауважив, що, обґрунтовуючи вид та розмір призначеного покарання, апеляційний суд не взяв до уваги, що скоєний злочин має підвищену суспільну небезпечність. Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою, що засуджений з самого початку не визнавав себе винуватим, всю провину намагався перекласти на потерпілого, не розкаявся у скоєному, станом здоров’я потерпілого не цікавився та не намагався відшкодувати завдану шкоду. Більше того, навіть після постановлення вироку не здійснив заходів із відшкодування моральної шкоди, визначеної судом, внаслідок чого потерпілий категорично заперечував проти призначення засудженому покарання із застосуванням ст.75 КК та підтримав касаційну скаргу прокурора.

І хоча позиція потерпілого у даній категорії справ не є визначальною при призначенні покарання, але суд касаційної інстанції наголосив, що думка всіх сторін повинна бути почута в суді та їй має бути надана відповідна оцінка, чого апеляційний суд не зробив.

Крім того, апеляційний суд не врахував показань самого обвинуваченого в суді першої інстанції, де він пояснив, що керування автомобілем у нічний час завжди створювало для нього дискомфорт, оскільки під час роз’їзду із зустрічними автомобілями значно погіршувалася видимість дороги. З цих показань суд першої інстанції зробив висновок, що незважаючи на невпевненість у своїх можливостях, обвинувачений все-таки допускав керування автомобілем у нічний час, чим наражав на небезпеку як себе, так й інших учасників дорожнього руху.

Також ККС зауважив, що апеляційним судом недостатньо враховано, що внаслідок скоєного кримінального правопорушення потерпілому завдано тяжких тілесних ушкоджень у виді закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку важкого ступеня, перелому кісток черепа, внаслідок чого він переніс трепанацію черепа. За наслідками ДТП потерпілий став особою з інвалідністю.

Тому констатував, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку, що дані про особу винного за відсутності обставин, що пом’якшують покарання, уможливлюють застосування положень ст.75 КК.

Закон і Бізнес