Обшук без суду

Як «посилення захисту» може зруйнувати конституційні гарантії

Хоча Конституція визначає, що обшук без дозволу суду має бути винятком, на практиці правоохоронці дедалі частіше роблять із цього правило. Така тенденція викликає занепокоєння як у правничої спільноти, так і в суспільства. Нардепи вирішили посилити гарантії захисту прав громадян. Наскільки вдало — спробуємо з’ясувати.

Заради захисту

Йдеться про проект закону «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо посилення захисту прав людини під час проведення обшуку» (№13599).

Згідно із документом, пропонується внести комплекс змін до КПК, які стосуються порядку проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали суду та подальшого судового контролю за такими діями.

Для цього передбачається нова редакція ч.3 ст.233 із уточненням випадків, коли слідчий, дізнавач або прокурор можуть увійти до житла без попереднього дозволу слідчого судді. Запроваджується обов’язок звернення до суду протягом 48 годин після таких дій, а також деталізується процедура їх подальшого розгляду.

Слідчий суддя протягом 24 годин із моменту надходження клопотання буде зобовʼязаний призначити судове засідання, на яке викликаються прокурор або слідчий, особа, у приміщенні якої проводився обшук, та її захисник. Участь захисника пропонується зробити обов’язковою, крім випадків письмової відмови від нього. Засідання відбуватиметься за правилами змагального процесу, з правом сторін надавати доводи й заперечення.

Суд зобов’яжуть надати оцінку підставам невідкладності, допустимості та доцільності проведення обшуку, а також встановити зв’язок між кожним вилученим предметом і предметом доказування. Ухвала про санкціонування обшуку буде містити окрему оцінку щодо кожної вилученої речі або документа. І якщо прокурор відмовиться погодити клопотання про обшук або слідчий суддя не підтвердить його законність, отримані внаслідок такого обшуку докази визнаватимуться недопустимими, інформація підлягатиме знищенню, а вилучені речі й документи — негайному поверненню.

Паралельно пропонується доповнити стст.303 та 309 КПК положеннями про можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності, пов’язаних із обшуком, проведеним без ухвали суду.

Метою проєкту називається «забезпечення законності у ході проникнення до житла особи та унеможливлення проведення незаконних обшуків». Автори ініціативи говорять про необхідність чіткого визначення підстав для проникнення без ухвали суду, встановлення зрозумілої судової процедури перевірки правомірності таких дій, запровадження дієвих гарантій захисту прав особи та розширення можливостей для їх оскарження. Усе це має сприяти зміцненню законності та дотриманню прав людини в кримінальному процесі. І деякі колеги-адвокати з цим повністю погоджуються.

Нотки тривоги

Якщо подивитися на історію змін ч.3 ст.233 КПК лише за останні кілька тижнів, важко позбутися враження, що маємо справу з правовим «маятником». У липні нова редакція вже деталізувала підстави для проникнення до житла без ухвали суду. Через 9 днів інший закон повернув попередню формулу. І ось тепер, на початку серпня, Верховній Раді пропонують знову запровадити детальний перелік підстав, щоправда — вже в іншій формі.

Такий поспіх і коливання виглядають дивно для норми, яка безпосередньо стосується конституційного права на недоторканність житла.

Тим паче, що зміни вносилися законами, предмет яких з цим правом прямо не пов’язаний. Перші зміни — це закон «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей досудового розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із зникненням осіб безвісти за особливих обставин під час дії воєнного стану» від 22.07.2025 №4555-IX. Другі (з відкатом) — скандальний закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення повноважень Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури» від 31.07.2025 №4560-IX. Щоправда нинішній проект №13599 у назві прямо згадує обшук у контексті посилання захисту прав людини.

Ще одна деталь — коло ініціаторів. Із 24 народних депутатів, які підписали проект, лише двоє представляють профільні комітети, що працюють із питаннями кримінального процесу: Руслан Князевич із Комітету з питань правової політики та Юлія Яцик, яка очолює підкомітет із питань кримінального процесуального законодавства та оперативно-розшукової діяльності. Решта — представники комітетів, дотичних до аграрної політики, соціальної сфери, податкової та митної політики, гуманітарної та інформаційної політики, європейської інтеграції тощо. Це дає підстави припустити, що значна частина підписантів виконала радше технічну роль, підтримавши готовий текст, а не працюючи над його змістом.

Чому ж питання, яке стосується одного з базових конституційних прав, змінюється нашвидкуруч і без очевидної участі фахівців? І чи не закладено в такому підході більше ризиків для прав людини, ніж захисту?

А законодавець насправді рухається в напрямку розширення можливостей для обшуку без попереднього рішення суду.

Винятки понад винятки

Стаття 30 Конституції закріплює базову гарантію: кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Але, говорить Основний Закон, у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Тобто Конституція визначає лише два винятки, коли проникнення до житла без судового рішення можливе:

1. Врятування життя людей та майна.

2. Безпосереднє переслідування осіб, підозрюваних у злочині.

І чинна на сьогодні редакція ч.3 ст.233 КПК відтворює цю логіку, хоча й деталізує порядок подальшого звернення до суду та наслідки у разі відмови в погодженні обшуку.

Натомість законопроект №13599 пропонує суттєво розширити перелік винятків. Окрім уже наявних у Конституції підстав, до нього додаються:

запобігання безпосередній загрозі здоров’ю людей;

запобігання безпосередній загрозі статевій свободі чи особистій безпеці;

момент безпосереднього одержання неправомірної вигоди за злочинами, передбаченими стст.368, 369 КК;

невідкладне вилучення чи збереження речових доказів у справах щодо визначеного переліку злочинів, якщо існує ризик їх знищення, приховування або використання для продовження злочину.

Фактично — це нові підстави. І вони значно ширші за конституційний перелік.  При цьому частина з них стосується загроз, які можуть бути витлумачені досить широко, а інші — процесуальних ситуацій, що взагалі відсутні у тексті Основного Закону.

При цьому формулювання, пов’язані зі «збереженням речових доказів», може охоплювати не лише екстрені обставини, а й будь-які випадки, коли слідство вважатиме, що докази можуть бути втрачені.

Таким чином, у КПК можуть з’явитися додаткові підстави для проникнення до житла, які легалізують проведення обшуків без дозволу суду.

Дозвіл постфактум

І розширення переліку підстав для обшуку без попереднього дозволу суду аж ніяк не виглядає деталізацією умов.

Конституція в ст.22 прямо говорить: «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». А додавання нових випадків для винятків, яких немає в Основному Законі, фактично означає звуження гарантії недоторканності житла. Чим більше підстав для проникнення без ухвали, тим менше реальної дії має конституційне право.

В разі ухвалення проекту №13599 як закону ці винятки набудуть вигляду повноцінних і законодавчо закріплених «шляхів обійти» судовий дозвіл. І одна з підстав — «невідкладне збереження речових доказів» — потенційно універсальна: довести її можна майже в будь-якому провадженні.

Ще один аспект — часовий. Судовий контроль залишається, але він відбувається вже після того, як обшук проведено і втручання у приватну сферу сталося. Навіть якщо згодом суд не підтвердить законність дій, відновити статус-кво для людини неможливо.

Тож під гаслом «посилення гарантій» фактично створюється механізм, який розширює можливості для обшуків поза судовим контролем. Це не лише суперечить духу Конституції, а й відкриває простір для зловживань — від чинення тиску на бізнес і адвокатів до використання обшуків як інструменту політичного чи особистого впливу. Якщо ж закон таки ухвалять, то це буде лише питанням часу, коли у Конституційному Суді поставлять під сумнів відповідність норм КПК Основному Закону.

З іншого боку, якщо обшуки без дозволу суду сьогодні проводяться і так, про що може свідчити поява законопроекту, яким легалізують схему порушення права на недоторканість житла?

Під прицілом - свобода?

Законопроект №13599 — це намагання переписати Конституцію заради більш ефективної роботи каральної машини. І очевидно, що це не остання спроба, бо схоже, що прав в українців занадто багато і вони заважають функціонуванню держави. А суди, як би їх роботу не критикували різноманітні громадські активісти, залишилися чи не останнім запобіжником.

У цьому аспекті цікавими можуть бути звіти іноземних і міжнародних інституцій, які вивчають стан дотримання прав людини в Україні. Так, зокрема, Державний департамент Сполучених Штатів Америки з посиланням на дані Управління Верховного комісара ООН з прав людини звертав увагу (2024 Country Reports on Human Rights Practices: Ukraine) на практику протиправного обмеження свободи.

Зокрема, фіксувалися випадки незаконного затримання чоловіків призовного віку, які намагалися скористатися правом на відмову від військової служби з міркувань совісті. Їх утримували від двох до чотирьох діб і піддавали жорстокому поводженню та навіть катуванню. Також порушення права на свободу фіксувалися з боку правоохоронних органів. Закон воєнного часу дозволив затримання особи на строк до 72 годин до моменту, коли суд мав надати дозвіл на подальше тримання під вартою. Втім, в окремих випадках правоохоронці утримували осіб понад три доби без судового рішення. При цьому вони утримувалися без зв’язку із зовнішнім світом, їх били та змушували підписувати документи.

Поступове відступлення держави від судового контролю — незалежно від того, йдеться про проникнення до житла чи обмеження особистої свободи — сигналізує про глибшу трансформацію засад кримінального процесу. Формальна наявність гарантій втрачає сенс, якщо на практиці їх можна обійти — через «невідкладність», «ризик знищення доказів» чи «особливі обставини». А відсутність ефективної реакції на порушення, зафіксовані міжнародними спостерігачами, лише зміцнює цю практику.

У таких умовах основоположні права — на недоторканність, на свободу, на захист — опиняються в ситуації, коли вони вже не визначають межі дозволеного для держави. І якщо тенденція не зміниться, питання «що буде далі» може перетворитися на нову реальність — де свобода вже не принцип, а компроміс.

Закон і Бізнес