«Якість» закону, належний рівень захисту, бланкетні норми — позиції ЄСПЛ

Національний закон повинен бути достатньо передбачуваним у своїх формулюваннях для надання особам необхідної інформації щодо обставин та умов, за яких органи влади можуть вдатись до заходів, які впливають на їх права.

На цьому послідовно наголошує Європейський суд за прав людини у своїх рішеннях, інформує «Закон і Бізнес».

Так, у справі «Веніамін Тимошенко та інші проти України» заявники скаржились за ст.11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на безумовну заборону державними органами влади страйку на тій єдиній підставі, що вони працювали у секторі пасажирських авіаперевезень.

ЄСПЛ зауважив, що Конституція України 1996 року закріплює право на страйк як засіб захисту економічних і соціальних інтересів працівників. Що стосується порядку здійснення цього права або підстав для заборони страйку, то ці питання мали бути врегульовані законодавством.

Проте протягом майже 16 років з моменту набрання у 1998 році чинності законом «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» положення закону «Про транспорт» продовжували застосовувати без внесення до нього змін. Тож Суд констатував, що втручання у права заявників за ст.11 конвенції не ґрунтувалося на достатньо чітких і передбачуваних законодавчих актах.

Що стосується належного права на захист, ЄСПЛ наголошував, що «законодавство повинно забезпечити належний рівень правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій у цьому контексті є необхідним».

Зокрема, у справі «Saber v. Norway» розглядалось питання належних процесуальних гарантій щодо ознайомлення поліції із інформацією, яка міститься в телефоні та яка містить таємницю спілкування заявника із його адвокатами.

ЄСПЛ констатував, що провадження щодо фільтрації інформації не мало чіткої правової основи в Кримінальному процесуальному кодексі, що призвело до спору між органами влади щодо порядку такого провадження. По-друге, форма такого провадження не могла бути передбачуваною для заявника, незважаючи на те, що йому дозволили висловлювати заперечення. По-третє, рішення Верховного суду, яким було вирішено, що саме поліція має займатись фільтрацією інформації в таких справах, свідчило про відсутність чітких законодавчих положень, які б попередили відкриття професійної таємниці при дослідженні скопійованої з телефону інформації.

Суд вирішив, що відсутність передбачуваності у цій справі в зв’язку із відсутністю ясності в законодавчому регулюванні та відсутністю процедурних гарантій відносно захисту професійної таємниці вже саме по собі порушує вимоги законності втручання за §2 ст.8 конвенції.

З іншими правовими позиціями ЄСПЛ щодо застосування принципу юридичної визначеності можна ознайомитися в огляді, який підготовлено проектом Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду».

Закон і Бізнес