Адвоката не можна позбавити свідоцтва за коментар ЗМІ в інтересах клієнта — ЄСПЛ

Можливість повідомляти про порушення та подавати скарги набуває особливого значення, зокрема, у випадку прав ув’язнених. Крім того, адвокат, мав обов’язок захищати інтереси клієнта, використовуючи всі засоби, передбачені законом.

Про це нагадав Європейський суд з прав людини у рішенні від 7.10.2025 у справі «Imanov v. Azerbaijan», інформує «Закон і Бізнес».

Заявник скаржився на те, що був позбавлений права на адвокатську діяльність  через заяви, які він зробив у пресі про жорстоке поводження з одним із його клієнтів у в’язниці, де останній відбував покарання. Адже під час зустрічі він побачив на тілі клієнта сліди жорстокого поводження, який пояснив, що після переведення до цієї в’язниці він зазнав жорстоких тортур з боку персоналу в’язниці. За словами заявника, того ж дня він отримав телефонні дзвінки від журналістів різних ЗМІ, які цікавилися станом здоров’я його клієнта, і він передав журналістам те, що йому розповів клієнт, і про травми на його тілі.

Згодом заявник подав скарги до Генерального прокурора, тюремної служби та омбудсмена, скаржачись на жорстоке поводження з його клієнтом. Пізніше в.о. голови тюремної служби надіслав листа до Азербайджанської асоціації адвокатів з проханням ініціювати дисциплінарну процедуру проти заявника за наклепницькі та неправдиві заяви в пресі.

Президія ААА постановила, що заявник порушив етичні норми адвокатської діяльності, оскільки він зробив безпідставні заяви для преси, не дочекавшись результатів розгляду поданих ним скарг.

ЄСПЛ наголосив, що не може погодитися з твердженнями уряду про те, що заяви адвоката можна розглядати як спробу чинити тиск на незалежність судової влади, оскільки ці заяви не стосувалися кримінальної справи щодо клієнта, яка перебувала на розгляді в національних судах.

Також зазначено, що суди не врахували той факт, що такі заяви стосувалися жорстокого поводження з ув’язненим, що, без сумніву, є питанням, яке становить суспільний інтерес. Водночас, працівники в’язниці, яких, як стверджувалося, заявник дискредитував, самі не вживали жодних правових заходів.

ЄСПЛ також зазначив, що відповідні заяви не можуть бути апріорі визнані безпідставними або позбавленими будь-якої сутності з огляду на те, що відповідні зауваження мали певну фактичну основу.

Крім того, ЄСПЛ вказав, що в цій справі національні суди не надали жодних підстав для вибору санкції у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю, що може бути розглянуто лише як сувора санкція, здатна мати негативний вплив на виконання адвокатами своїх обов’язків як захисників.

З огляду на викладене ЄСПЛ констатував, що застосоване до адвоката стягнення не було пропорційним до поставленої законної мети. Відповідно, мало місце порушення ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Окремо Суд визнав порушення й ст.8 конвенції.

Крім цієї справи в огляді практики ЄСПЛ, який зробив Верховний Суд, за рішеннями, ухваленими в жовтні 2025 року, відображено низку інших рішень. Серед них — 24 рішення проти України. Зокрема,

«Monakhov and Others v. Ukraine» (№36729/23 та дві інші заяви): ненадання заявникам належної медичної допомоги під час тримання під вартою — порушення ст.3 конвенції;

«Goranin v. Ukraine» (№15981/17) та «Odarenko v. Ukraine» (№23906/15): жорстоке поводження з боку працівників міліції та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим — порушення ст.3 конвенції;

«Markush v. Ukraine» (№37358/21): необґрунтованість судового рішення щодо звільнення з посади судді Конституційного Суду — порушення ст.6 конвенції;

«Mishchenko v. Ukraine» (№ 10415/16): запис телефонних розмов у межах проведення негласних слідчих дій і використання цих записів як доказу проти заявника — порушення ст.8 конвенції.

«Moshin v. Ukraine» (№ 42928/17): знесення господарського приміщення заявника в ході кампанії з метою демонтажу з вулиць тимчасових споруд та «малих архітектурних форм» — порушення ст.1 Першого протоколу до конвенції.

«M.S.L., TOV v. Ukraine» (№ 18049/18): застосування санкцій до компанії-заявника, зокрема блокування активів, і відсутність ефективних засобів правового захисту в зв’язку з цим — порушення ст.1 Першого протоколу до конвенції та ст.13 конвенції;

«Naydyonov and Vedutenko v. Ukraine» (№ 56181/15): неналежна реакція національних органів влади на кримінальне порушення майнових прав заявників приватними особами та тривале вилучення їхнього майна як речових доказів — порушення ст.1 Першого протоколу до конвенції.

Закон і Бізнес