Втручання у право власності на самочинне будівництво та інші справи проти України — огляд ЄСПЛ

Необхідність виправлення старої «помилки» не повинна непропорційно перешкоджати новому правонабувачу, який добросовісно покладався на законність дій державного органу.

На це звернув увагу Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.12.2024 у справі «Odeska Buterbrodna Kompaniya, TOV v. Ukraine», констатувавши порушення права власності з боку держави, інформує «Закон і Бізнес».

Справа стосувалася визнання недійсним права власності компанії-заявника на об'єкт нерухомості в судовому провадженні, порушеному проти неї прокурором, на підставі того, що цей об'єкт є самочинним будівництвом, збудованим на комунальній земельній ділянці.

У 2001 році приватний підприємець, вирішивши побудувати літнє кафе в парку «Лузанівка» в місті Одесі, отримала попередні дозволи на таке будівництво та подала необхідні документи для отримання права оренди земельної ділянки, на якій воно мало бути розміщене. Попри те, що дозвіл на оренду земельної ділянки їй не вдалося отримати, у 2004—2005 роках кафе все одно було збудовано.

У 2007 та 2008 роках у низці господарських проваджень суди встановили, що не було дозволу на введення кафе в експлуатацію, а також, що приватний підприємець не мала прав на земельну ділянку під таке будівництво. Таким чином, відповідно до ст.376 Цивільного кодексу кафе вважається самочинним будівництвом.

У січні 2008 року Одеський апеляційний господарський суд постановив рішення, яким зобов’язав знести кафе. Як свідчать матеріали справи, це рішення не було виконано, а Уряд не надав інформацію про причини такого невиконання.

У подальшому це кафе тричі перепродавалося і врешті-решт у березні 2012 року опинилося у власності заявника як внесок до статутного капіталу. У травні 2014 року прокурор оскаржив договори, а також права власності та права компанії-заявника на кафе. Суди трьох інстанцій прийняли рішення на користь прокурора.

У рішенні ЄСПЛ зазначено, що право власності компанії-заявника на кафе також було належним чином зареєстровано органами влади, і вона володіла кафе щонайменше два роки без будь-яких перешкод (між 2012 роком і 2014 роком). Тому ЄСПЛ вважає, що кафе знаходилося у законному володінні компанії-заявника. Таким чином, визнання недійсним права власності компанії-заявника на кафе становило втручання в її право власності.

ЄСПЛ зазначив, що навіть якщо припустити, що оскаржуване втручання було передбачене законом і переслідувало мету в суспільних інтересах, воно в будь-якому випадку не відповідало вимозі пропорційності. Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести держава, і такі помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. Натомість, жодного разу органи влади, реєструючи правовстановлюючі документи, не виявили порушень щодо статусу об'єкта і не перешкоджали здійсненню операцій.

Тому Суд констатував порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, в огляд практики ЄСПЛ за рішеннями, ухваленими в грудні 2024 року, який підготував Верховний Суд, включені й інші справи, зокрема, ухвалені у справах проти України.

Зокрема, у 10 справах констатовано порушення ст.3 конвенції (заборона катування), у двох — ст.6 конвенції (право на справедливий суд), в одній — ст.5 конвенції (право на свободу та особисту недоторканність), а також ще в одній, крім згаданої, — ст.1 Першого протоколу до конвенції (захист власності).

В останній із цих справ — «Сапіташ та інші проти України» — констатовано порушення права власності через накладення на заявників стягнень у вигляді штрафів і конфіскації усієї суми отриманих законним шляхом коштів, що перевищила дозволений ліміт, унаслідок недекларування її митним органам.

Закон і Бізнес