«Страхове» бачення

Відсутність постанови про притягнення винної особи до відповідальності не є перешкодою для стягнення відшкодування

Спори, пов’язані з наданням страхових послуг, є «популярними» у господарських судах — про це свідчить статистика. Під час спільного круглого столу Вищого господарського суду та проекту «ЮРЛИГА» «Вирішення господарськими судами спорів, пов’язаних зі страхуванням і довірчими операціями» служителі Феміди висловили власні позиції щодо актуальних та суперечливих питань, які виникають у судовій практиці при розгляді спорів зазначених категорій.

«Господарські» тенденції

Аналіз судової практики ВГС свідчить, що найпоширеніші справи, які стосуються правовідносин у сфері страхування — це спори, пов’язані з цивільно-правовою відповідальністю власників наземних транспортних засобів і відшкодуванням шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та майну потерпілих при експлуатації таких засобів на території України. Про це поінформував суддя — секретар першої судової палати ВГС Олександр Кот. За його словами, протягом минулого року до суду касаційної інстанції звернулося близько 23,5 тис. скаржників, при цьому судом розглянуто 3200 справ у спорах, пов’язаних із наданням страхових послуг. Прикметно, що у 2012 р. кількість таких справ порівняно з минулим аналізованим періодом зменшилась, й очікується, що цьогоріч тенденція буде такою ж.

У І кварталі поточного року, за інформацією О.Кота, спостерігалися деякі зміни в характері спірних питань, які розглядав ВГС. Так, порівняно з попередніми роками, збільшилася кількість спорів за регресними відшкодуваннями.

Найменшу частину справ становили спори, пов’язані з визнанням недійсними договорів страхування — у І кварталі цього року їх частка дорівнювала 4%, тоді як у минулому аналізованому періоді — близько 7%.

У той же час близько 10% спорів, що розглядаються Господарським судом м.Києва, пов’язані із правовідносинами у сфері страхування, з них понад 90% — щодо стягнення страхового відшкодування відповідно до закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Такою інформацією поділився з учасниками круглого столу заступник голови Господарського суду м.Києва Роман Бойко.

За його словами, у переважній більшості випадків суди першої інстанції правильно розв’язують ці спори, оскільки лише 13% рішень у  них оскаржуються до судів вищих інстанцій.

Позиції сформовано

У минулому році питань, стосовно яких у ВГС сформувалася різна практика, було значно більше, ніж цьогоріч. На цю тенденцію звернула увагу суддя ВГС Ольга Попікова. Вона також відзначила, що Верховним Судом не поставлено крапку в питанні щодо страховиків, які здійснюють виплати відшкодування потерпілій особі щодо заявлених вимог з урахуванням інфляційних виплат та 3% річних. Суддя вважає, що кошти мають нараховуватись незалежно від вини боржника, оскільки проценти чи компенсаційні виплати входять до складу основного зобов’язання. Таким чином, стягнення коштів, втрачених внаслідок інфляції, а також 3% річних від простроченої суми, є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов’язань й має компенсаційний характер для позивача.

Аналогічної думки дотримується й суддя ВГС Григорій Мачульський, втім, за його словами, у судів можуть виникнути проблеми щодо визначення періоду нарахування інфляційних виплат і 3% річних, адже це питання наразі не врегульовано й потребує відповідних роз’яснень.

Поряд з іншим заслуговує на увагу й питання щодо визначення вини особи, яка заподіяла шкоду, як необхідної підстави для здійснення виплат страхового відшкодування потерпілим особам. О.Попікова акцентувала увагу на тому, що ВГС при розгляді справ цієї категорії не досліджує доказів щодо вини особи, а керується тими обставинами, які були встановлені нижчими судами, адже дослідження доказів — це повноваження першої та апеляційної інстанцій. Однак труднощі, за словами володарки мантії, виникають тоді, коли в таких справах при дослідженні доказів вини особи суди першої та апеляційної інстанцій займають різні позиції. Так, є справи, у яких водій не був притягнений до відповідальності у зв’язку з примиренням сторін. «Чи можна говорити, що примирення сторін унеможливлює покладання відповідальності на винну особу?» — звернулась О.Попікова до аудиторії.

Крім того, у служителів Феміди виникають проблеми у зв’язку зі змінами до закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема, через неузгодженість стст.38 і 33 цього акта (стосовно факту несвоєчасного повідомлення відповідача, позивача про настання страхового випадку із забезпеченим транспортним засобом). На переконання О.Попікової, така неузгодженість не може обмежувати право страховика подати регресний позов у разі недотримання строків повідомлення його про ДТП. Іншими словами, неповідомлення страховика про настання ДТП не позбавляє його права на звернення до суду після виплати ним страхового відшкодування.

Господарськими судами часто розглядаються спори про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації. Вирішення спорів цієї категорії потребує правильного визначення судами кола прав та обов’язків учасників правовідносин. Г.Мачульський відзначив, що як заявники (при зверненні до суду з такими позовами), так і судді (при написанні рішень), як правило, посилаються одночасно на ст.993 та ст.1191 Цивільного кодексу, у той час як вони регулюють різні правовідносини. Крім того, при вирішенні питання щодо суми, яку в порядку суброгації страхові компанії мають виплатити іншій особі, суди нерідко посилаються на норми закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Утім, якщо звернутися до витоків цих правовідносин, то страхова компанія діє на підставі іншого закону — «Про страхування». Таким чином, страхова компанія має право звертатися до суду з позовом лише на підставі ст.993 ЦК й ст.27 закону «Про страхування», резюмував володар мантії.

У питанні стосовно розмежування можливості чи неможливості встановлення господарським судом вини відповідальної особи, судова практика, за словами Р.Бойка, є різною. Так, деякі храми Феміди дотримуються позиції, згідно з якою за відсутності постанови (вироку) про притягнення винної особи до адміністративної або кримінальної відповідальності слід відмовляти в позові щодо стягнення страхового відшкодування. Інші, навпаки, вважають, що суд не позбавлений можливості встановлення вини як елементу цивільно-правової відповідальності. На переконання Р.Бойка, правильною є позиція, що відсутність відповідної постанови (вироку) не є перешкодою для встановлення господарським судом винуватця в заподіянні шкоди й, відповідно — стягнення страхового відшкодування.

Щодо питання відмови від здійснення страхової виплати в разі одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала, страховик, на переконання О.Кота, має право відмовитися від здійснення страхової виплати. Отже, якщо судом уже вирішено питання щодо відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП вин­ною особою, під час розгляду справи про відшкодування такої шкоди за рахунок страховика господарський суд має з’ясувати, чи одержав потерпілий відшкодування збитків від вин­ної особи.

Що стосується відмови від здійснення страхових виплат у зв’язку з відсутністю серед поданих документів довідки медичного закладу, господарські суди доходять висновку про те, що відмова страховика у виплаті страхового відшкодування є неправомірною, підкреслив О.Кот, додавши, що такі позиції підтверджуються практикою ВГС.

Слово — за практикою

Опрацювавши звернення судів нижчих інстанцій, ВГС здійснено відповідний аналіз постанов, які дають відповіді на деякі питання при вирішенні судами спорів у сфері страхування.

Начальник відділу помічників управління забезпечення роботи першої судової палати ВГС Юлія Лукошкіна повідомила, що одним із найпоширеніших питань, які виникають у судів першої та апеляційної інстанцій, є питання щодо того, чим обмежується розмір відповідальності страховика за полісом добровільного страхування цивільно-правової відповідальності. За її словами, у ВГС сформувалася практика, згідно з якою при зверненні до страховика, що здійснив обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності, з вимогою відшкодувати шкоду, завдану майну потерпілої особи, сума страхового відшкодування обов’язково зменшується на суму франшизи, встановлену в договорі. Крім того, виплати за проведення автотоварознавчого дослідження також не входять до суми страхового відшкодування, у зв’язку з чим страховик, який виплатив таке відшкодування за договором добровільного майнового страхування, не може заявляти вимог щодо стягнення вказаних виплат.

Перед судами також постає питання: чи підлягає включенню до розміру відновлювального ремонту (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу) при визначенні розміру відповідальності страховика за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності сума ПДВ? Ю.Лукошкіна повідомила, що у ВГС з цього питання сформована єдина позиція: розмір матеріального збитку має визначатися із урахуванням ПДВ, виходячи з п.17 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабміну від 10.09.2003 №1440.

Виходячи з положень стст.261, 262 ЦК, строк позовної давності за вимогами осіб, які отримали право на відповідне страхове відшкодування за полісом цивільно-правової відповідальності, необхідно обчислювати з моменту проведення виплати потерпілій особі. При вирішенні питання щодо порядку обрахування строку позовної давності під час розгляду спорів, пов’язаних з регресними вимогами страховиків, суди дотримуються позиції, що перебіг позовної давності за регресними зобов’язаннями починається від дня виконання основного зобов’язання (коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків).

«Непопулярні» спори

Якщо спори, пов’язані з правовідносинами у сфері страхування, становлять вагому частку від загальної кількості справ, що розглядаються господарськими судами, то спори щодо довірчих операцій не є «популярними». Аналіз вирішення господарськими судами спорів, пов’язаних із довірчими операціями, свідчить, що переважно заявляються вимоги про визнання недійсними договорів управління майном, повідомив начальник управління забезпечення роботи першої судової палати ВГС Дмитро Умрихін.

Мала кількість таких спорів, на його переконання, пояснюється тим, що на ринку довірче управління з’явилось порівняно недавно й попит на ці послуги майже відсутній. Так, відповідно до звіту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, протягом минулого року вона зареєструвала 59 нових фінансових установ, при цьому кількість довірчих товариств порівняно з 2011 р. не змінилась.

Статистика суду першої інстанції за попередні роки підтверджує тенденцію, сформовану у вищій інстанції. За словами Р.Бойка, у 2010 р. жодного спору, пов’язаного з довірчими операціями, Господарським судом м.Києва розглянуто не було. Аналогічною була й ситуація в Господарському суді Київської області, який протягом минулого року не розглянув жодної справи щодо довірчих операцій.

***

Ураховуючи, що наразі в Україні налічується близько 40 видів обов’язкового страхування, а кількість видів добровільного законодавством не обмежено, одним із найважливіших питань, на переконання О.Кота, є визначення правового статусу учасників страхових відносин та їх місця у цих відносинах. Так, ВГС підготовлено проект узагальнення судової практики щодо вирішення спорів, пов’язаних зі страхуванням та довірчими операціями, який буде використано при підготовці оглядового або інформаційного листа ВГС стосовно цих питань.

Корисні посилання:

Веб-сайт проекту "ЮРЛІГА"