Вірогідність в останній інстанції

Які докази в господарському процесі прийнятні, а які — ні?

Доктрина помножена на дійсність народжується для того, аби стати універсальною практикою у правовому вимірі. Тож, які практики доказування сьогодні можна застосовувати у господарському судочинстві? І як вони співвідносяться із початковою доктринальною логікою?

Все або нічого

Якими доказами та практичними аспектами доказування слід керуватись в господарському процесі? Про це, звертаючись до теорії та правових висновків Верховного Суду, розповіли у межах вебінару Вищої школи адвокатури.

Лектор заходу — адвокат Дмитро Величко закцентував увагу на тому, що в суді встановлюється не істина, а вірогідність тієї чи іншої події. Також у сучасному змагальному доказовому процесі застосовується підхід «Все або нічого».

Спікер відзначив і кілька суперечностей, які виявляються у співвідношенні сучасного підходу у доказуванні із правилами буття та формальної логіки. Наприклад, суперечність сучасної моделі доказування постулату, що вірогідність не дорівнює невідворотності. Або що відсутність доказів не є доказом відсутності як відповідь на argumentum ad ignorantiam.

Д.Величко зазначив, що слід розмежовувати питання права та факту. Тут слід звернути увагу на стадійність доказового процесу в класичному розумінні «факт-право-юридичні наслідки». Спираючись на концепцію судді ВС Костянтина Пількова, спікер вказав на характеристики такої стадійності:

твердження про обставини, які становлять підставу позову;

визначення норми права і визначення серед поки що стверджуваних обставин тих, з якими норма права пов’язує певні наслідки, внаслідок чого відбувається окреслення предмета доказування;

встановлення обставин, які належать до предмета доказування;

висновки про наслідки, з якими право пов’язує встановлені факти;

вольовий акт суду, спрямований на настання визначених законом наслідків.

Аналогія — сестра звички?

А от доктрина jura novit curia («суд знає закони») на практиці не завжди спрацьовує. Саме тому Д.Величко закликав своїх колег м’яко вказувати суддям на актуальну та релевантну практику застосування тих чи інших норм, на зміну у підходах до вирішення спірних питань. Адже суддя першої інстанції, який роками вирішує однотипні справи, може застосовувати до них аналогічний підхід, не особливо виявляючи цікавість до нових позицій ВС з цього питання. З цього приводу лектор порадив зазирнути до постанови Великої палати ВС від 4.12.2019 у справі №917/1739/17, а також до постанови Касаційного цивільного суду від 2.11.2022 у справі №685/1008/20.

Не варто забувати під час доказування про можливість «впливу» сторони на формування судом юридичної кваліфікації спору. Так, наприклад, у постанові об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 7.12.2018 у справі №910/7547/17 позивач подав клопотання про долучення до матеріалів справи наукового висновку з питань застосування норм цивільного законодавства члена Науково-консультативної ради при ВС І.В.Спасибо-Фатєєвої. Суд врахував такий висновок у частині відповідей на окремі питання, які стосувались не конкретних обставин справи, а абстрактної ситуації.

Інші наведені спікером постанови — ВП ВС від 23.06.2020 у справі №909/337/19 та ВП ВС від 08.06.2022 у справі 2-591/11 — стосувались аналогії закону та права. А в постанові ВП ВС від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 розкриваються критерії подібності правовідносин. Суд вказує на те, що таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші — додатковими. Суб’єктний і об’єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин (як-от участь банку або іншої фінансової установи у кредитних правовідносинах, що слідує зі змісту ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу) та/чи їх специфічний об’єкт (об’єктом правовідносин за кредитним договором є кошти). Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб’єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення й об'єктний критерій.

Другорядні ролі

Д.Величко зокрема звернув увагу і на доктрину другорядних доказів (collateral evidences), які отримують свою релевантність (належність) лише з того факту, що вони прийняті з метою заперечення інших доказів і не стосуються суті позовних вимог або заперечень безпосередньо. А також на правило другорядних фактів (collateral fact rule), яке у вузькому сенсі прямо закріплене в законодавстві України, унормовано приписами ст.96 Кримінального процесуального кодексу.

А у постанові КГС від 21.12.2022 у справі №803/60/21 та постанові КГС від 17.08.2022 у справі №924/232/18 розкривається питання неприйнятності «односторонніх» доказів в силу їх невідповідності критеріям належності (ст.76 Господарського процесуального кодексу), допустимості (ст.77 ГПК) чи достовірності (ст.78 ГПК) доказів або через їх невизнану/«недостатню» доказову вагу (силу) (ст.79 ГПК) або за сукупністю умов.

Однак, в іншій справі — №927/1041/19 (постанова КГС від 28.07.2021) вказується на те, що «односторонній» доказ слід відрізняти від одностороннього документа, складеного однією особою у власних інтересах, за умови визнання юридичної сили такого одностороннього документа згідно приписів чинного законодавства та/або змісту домовленостей між відповідними суб'єктами, наприклад, рекламаційний акт, складений за відсутності належним чином повідомленого постачальника і одноособово підписаний покупцем.

Спікер нагадав й про межі принципу диспозитивності в частині дискреції господарського суду самостійно збирати докази як складова змагального судового процесу (постанова ВП ВС від 21.09.2021 у справі №905/2030/19, ухвала Господарського суду м.Києва від 1.10.2019 у справі №910/9850/19).

Теорія права в аспекті доказування також відсилає до необхідності усвідомлення співвідношення тягаря доказування та стандарту доказування. Про надмірний тягар доказування йдеться у постанові ВП ВС від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 та постанові КГС від 14.11.2018 у справі №910/2535/18.

Окреме місце у практиці, наведеній та розглянутій спікером під час заходу, займає преюдиційна обставина. Її зміст розкривається у постанові КГС від 12.06.2018 у справі №927/976/17: преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

І це ще далеко не все, на що порадив звернути увагу Д.Велико, при доказуванні у господарському процесі. Спікер також згадав про заборону застосування концепції негативного доказу, концепцію процесуального естопелю, доказування негативних обставин.

Закон і Бізнес