Вартість кредиту

Яким чином можна найточніше визначити ціну неповернених боргів?

Тоді як одні банки намагаються продати свої кредитні портфелі, інші фінустанови можуть на цьому заробити. Проте в разі купівлі боргів потрібно звертати увагу на цілу низку чинників, інакше повернення коштів можна й не дочекатися.

Приклади купівель

Аж до 2008 року кредитування банками як юридичних, так і фізичних осіб було сферою фінансових послуг, що успішно розвивалася. Проте з початком світової фінансової кризи (вересень 2008-го) та зростанням курсу долара в Україні кредитне навантаження на боржників різко зросло, знизилася до критичного рівня їхня платоспроможність, і, як наслідок, багато банків зазнали й зазнають великих втрат. Ще більше погіршили ситуацію, в якій опинилися деякі фін­установи, дії недостатньо грамотного персоналу.

Для зниження втрат банки змушені шукати механізми зменшення кредитної заборгованості (крім її прямого погашення боржником або поручителем), а реалізація застави часто вимагає тривалого часу, який у банку не завжди є.

Відступлення права вимоги є механізмом, що дозволяє погасити кредитну заборгованість у максимально короткі терміни, хай і з утратою деякої частини передбачуваних доходів. Загальні принципи заміни кредитора в зобов’язанні за кредитними договорами й договорами застав закріплені в главах 47 і 73 Цивільного кодексу, Конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» і нормативних актах Нацкомфінуслуг і Нацбанку. Заміна сторони може відбуватися на підставі договору факторингу або ж договору цесії.

Основною відмінністю є те, що факторинг згідно з чинним законодавством — це фінансова послуга, яка надається за окрему плату. Після укладення відповідного договору відступлення (факторингу або цесії) та переходу права вимоги новий кредитор набуває права в зобов’язанні, таким чином замінюючи собою банк у договірних відносинах.

Якщо розглянути практику укладення договорів факторингу останнім часом, то найбільш помітною подією часто є придбання фінустановами кредитних портфелів.

Через майже 5 років можна сказати, що банківська сфера була лише частково готова до роботи з проблемною заборгованістю та до боротьби зі значно зрослою кількістю боргів. Утім, це не є великим відкриттям. Як приклад можна навести той факт, що в одному з українських банків були відсутні графіки платежів клієнтів, фахівці могли бачити тільки ім’я позичальника, суму кредиту й залишок заборгованості. Як наслідок, робота з великою кількістю боржників не велася півтора-два роки, що й було однією з причин, які призвели до ліквідації банку. І це при тому, що переважна частина кредитів була заставною та видавалася корпоративним клієнтам, що забезпечує істотні плюси при роботі з подібною заборгованістю. Згодом НБУ оцінив портфель цього банку в $3,1 млрд. Придбаний він був із знижкою більш ніж 60%.

Пакет роздрібних кредитів одного з банків порівняно недавно також був проданий з дисконтом. Досить об’ємний кредитний портфель, до якого входила не тільки проблемна заборгованість, був проданий з 50%-ю знижкою через те, що проблемні кредити, які дісталися йому від банку-поперед­ника, не вдалось остаточно трансформувати в повноцінні кредитні активи.

Як показує фактичний стан справ, через суб’єктивні чинники кредитні відділи в банківських установах можуть зазнавати складнощів у роботі. Так, при недостатньо серйозному ставленні лінійних фахівців до роботи з кредитними справами боржників можуть бути відсутніми договори застави, іпотеки, поручительства, копії або оригінали витягів з державних реєстрів, що свідчать про реєстрацію права власності на нерухомість, про реєстрацію обтяження на предмет застави й т.ін. Для подібних кредитів характерний великий відсоток безнадійної заборгованості, що з’явилась унаслідок кредитування під неліквідні застави. Наприклад, в одному з банків Києва був виданий кредит у розмірі 1,5 млн грн. під заставу вигрібної ями в передмісті. Щоправда, така ситуація була характерна до 2008—2010 років. Після економічної кризи більшість банків стали серйозніше ставитися до питань забезпечення кредитування.

Таким чином, шляхом купівлі права вимоги — по суті, здійснення операції факторингу — практично за безцінь отримуються й потенційні активи.

Чинник дисконту

Факторинг умовно можна поділити на кілька видів залежно від мети операції, що проводиться:

• як спосіб списання проблемної заборгованості;

• як спосіб поповнення обігових коштів.

Для зручності назвемо перший вид борговим, другий — класичним.

При формуванні пропозиції за умовами укладення договору факторингу, природно, оцінюється сама заборгованість, яка є предметом цього договору.

При борговому факторингу враховується низка особливостей. Окрім наявності застави, іпотеки або поручительства як забезпечення боргу, на розмір дисконту впливає строк заборгованості. Наприклад, якщо заборгованість виникла за договором позики, укладеним між фізичними особами, і виконання зобов’язання за ним прострочене більш ніж на 3 роки, то такий борг у більшості випадків матиме максимальний дисконт через пропуск позовної давності, встановленої ст.256 ЦК.

Проте необхідно також ураховувати, що в діях боржника в цьому випадку може виявитися склад кримінального злочину, передбаченого ст.190 («Шахрайство») або ст.358 КК («Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів»). З набуттям чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом, що регламентує відкриття кримінального провадження за заявою потерпілої особи, або заявника (ст.214), цей аспект став особливо актуальним.

Необхідно відзначити, що питання задавненості боргів найчастіше важливе у випадках придбання їх з метою подальшого стягнення, оскільки при класичному факторингу клієнт і його боржники є підприємствами, що здійснюють господарську діяльність, яка оформлена належним чином.

Також при борговому факторингу однією з істотних обставин, що впливають на дисконт, є те, як активно зай­мався погашенням заборгованості попередній кредитор. Наприклад, якщо до моменту виникнення питання про продаж боргу ним були проведені всі або практично всі можливі дії (виграні суди всіх інстанцій, забезпечена ефективна робота державної виконавчої служби або органів внутрішніх справ), очевидно, що цей борг ще складніший, ніж може видатися на перший погляд.

Якщо кредитор активно працював зі своїм боржником, більшість законних заходів уже вжито, але борг ще не повернений або ж повернений част­ково, — це говорить про наявність більших проблем, ніж просто відсутність бажання в дебітора виконувати зобов’язання, які випливають з укладеного з ним договору. Такі випадки є найскладнішими й вимагають комплексного підходу до розв’язання проб­леми.

Простір для маневру

Заміна сторони в зобов’язанні шляхом факторингу не тільки дає переваги у вигляді наявності обігових коштів, списання проблемного активу, вона дуже цікава ще й тим, що фактор може обирати спосіб оплати своїх послуг (зокрема шляхом дисконтування), а також установлювати порядок переказування грошей на рахунок клієнта. Наприклад, при класичному факторингу традиційним є такий спосіб: фактор, уклавши договір із клієнтом і отримавши від нього належним чином оформлену заяву та супутню документацію, оплачує від 80 до 90% суми заборгованості. Після отримання коштів від боржника, фактор перераховує клієнтові решту суми (10—20%). Подібний спосіб можливий у разі 100%-ї гарантії (наскільки вона взагалі можлива в нинішніх реаліях) повернення грошей боржниками. Також це залежить ще й від ступеня довіри між клієнтом і фактором.

Якщо ж останній оцінює свої ризики в більший відсоток і не готовий іти на них заради клієнта, дисконт може знижуватися до 60, 40 і менше відсотків від загальної суми заборгованості. Також, попри те, що по своїй суті та згідно з ч.1 ст.1077 ЦК факторинг — беззаставна операція (гроші сплачуються клієнтові під відступлене правом вимоги до його боржників), на ринку фінпослуг наявна і практика заставного факторингу. Але це швидше виняток, ніж правило і використовується в тих випадках, коли фактор після проведення всіх належних розрахунків і перевірок не до кінця впевнений у можливостях свого клієнта, його боржників або ж бачить свої ризики.

Тут необхідно зробити одне важливе доповнення: факторинг відповідно до ч.1 ст.4 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» — фінансова операція. З огляду на це, а також положення ч.1 ст.1 того ж закону правами фактора може володіти тільки банк або інша належним чином зареєстрована фінансова компанія, яка до того ж має право надавати факторингові послуги.

Інформація про наявність в юридичної особи права надавати фінансові послуги є відкритою, її можна почерпнути з Державного реєстру фінансових установ на сайті Нацкомфінпослуг.

Та через те, що порядок отримання плати за надання послуг факторингу не визначений чинним законодавством, його закріплення повністю лягає на юристів сторін, які укладають договір. А оскільки факторинг є фінансовою послугою, на нього поширюється дія законодавства про захист прав споживачів.

Таким чином, факторинг — особ­ливо при використанні свободи в установленні порядку й моменту оплати послуг фактора — є прогресивним інструментом вирішення багатьох економічних і фінансових питань.

З очевидних переваг подібного уступлення необхідно вказати на ту, що в результаті цієї операції банк покращує структуру кредитного портфеля, отримує необхідні кошти для подальших активних операцій та звільняє нарахований під проблемний кредит резерв. Останнім часом факторинг дедалі частіше використовують малий і середній бізнес, а також фізичні особи — підприємці з метою поповнення обігових коштів.